80 років тому, 4 березня 1894 року народився один із організаторів Січового Стрілецтва, старшина УГА, останній крайовий провідник Української Військової Організації (УВО), дослідник історії Визвольної боротьби Богдан Гнатевич.

 

 

Він походив із української родини, що мешкала у містечку Кольбушова біля Ряшева (тепер Підкарпатське воєводство). У студентські роки у Львові став одним із організаторів перших стрілецьких організацій. У своїй книзі "Українське Січове Стрілецтво: визвольна ідея і збройний чин", виданій у Нью-Йорку 1956 року, Степан Ріпецький згадував: "Зустрiвшись iз серйозною опозицiєю, в кращому випадку – байдужiстю, бiльшостi галицько-українського суспiльства у справi пiдготовки органiзацiї українського вiйська, її прихильники – Iван Чмола, Богдан Гнатевич, Роман Дашкевич, Василь Дзiковський та iнші – кропiткою працею, зокрема численними виступами, дискусiйними вечорами, статтями в часописах тощо, торували шлях для своєї iдеї серед широкого загалу українства. Завдяки їм у львiвському студентському товариствi "Академiчна Громада" протягом осенi-зими 1912–1913 рр. вiдомi публiцисти i науковцi виголосили ряд доповiдей, де ґрунтовно аналiзували українськi справи в мiжнародному аспектi.

Для плянової військово-виховної і організаційної праці – основано у Львові студентську стрілецьку організацію, якою керував окремий комітет, а на його голову вибрано Івана Чмолу. До гурта осіб, що творили цю студентську стрілецьку групу належали: Василь Ґеник, Омелян Кучерішка, Іван Чмола, Іван Жила, Осип Навроцький, Богдан Гнатевич, Василь Дзіковський, Роман Дашкевич, Степан і Ярослав Індишевські, Дутчак, Юліян Охримович, Осип Квас, Василь Кучабський і інші. Ця студентська стрілецька організація, що була центром підготови стрілецького руху у Львові, влаштовувала військові вправи та виховно-військові виклади, складала перші військові підручники та творила військову термінологію. Вона почала робити старання в справі легалізації українського мілітарного руху через затвердження владою статутів українських стрілецьких товариств. Був плян, тим способом зробити дотеперішню малочисленну таємну організацію – організацією масовою, що обіймала б найширші кола молоді та легальним шляхом вела свою військово-підготовчу й ідейно-виховну роботу".

 

Стрілецька організація видавала для популяризації своєї діяльності часопис "Вiдгуки", редактором якого став Омелян Кучерішка. Таким чином формувалися майбутні кадри УСС, яким у серпні 1914 року довелося взяти в руки зброю.

 

А Богданові Гнатевичу довелося брати участь у першому бою усусусів у вересні 1914 року. "Першою бойове «хрещення» прийняла сотня Семенюка, дві чети якої — під проводом Степана Пеленського та Богдана Гнатевича — 25 вересня на шляху з Турки до Сянок здійснили вдалий напад на російський кінний роз’їзд. Це, по суті, було перше збройне зіткнення українського війська з російськими загарбниками від часів битви під Полтавою в 1709 р.", – подає "Історія українського війська", до створення якої також доклався Б.Гнатевич.

 

Четар Богдан Гнатевич був також учасником контрнаступу австро-угорського війська в жовтні 1914 року, про який він пізніше писав: "В цій офензиві лєґіон У. С. С. відіграв неабияку ролю. Правда він був числом невеликий, зате складався з молодого вояцтва, витривалого на походи й на боєві труди. Таких стягів у корпусній групі багато не було. То й не диво, що сотні У. С. С. йшли в аванґарді боєвих груп і скрізь бували перші. Можна сміливо сказати, що в тодішньому поході на фронті від Дрогобича до Болехова сотні У. С. С. відіграли першу ролю. В історії стрілецтва заслуговує цей похід на окреме відмічення ще й тому, що стрільці вперше виступили, хоч і несуцільно, а порозділювані на різні відтинки рухомого фронту, в більшому воєнному підприємстві. Він мав для цілого фронту переважливе стратегічне значіння й завдяки йому жовтнева офензива союзних армій осягнула свою мету. Вона знівечила московський плян удару на Берлін. У цьому поході стрілецтво перейшло практичний воєнний курс, загартувалось до походів і воєнних трудів, які ждали його опісля. Тоді теж уперше ім’я Українських Січових Стрільців стало відоме між чужинцями" (Крип'якевич І.П., Гнатевич Б. Історія українського війська. – Львів : друк. І.Тиктора, 1936 р.).

 

Довелося Гнатевичу відбивати російський наступ на знаменитій горі Маківка 29 квітня — 2 травня 1915 року: "Ворожий наступ удався. Москалі захопили верх Маківки й частину хребта. При цьому попало в полон кілька австрійських сотень і частина сотень Мельника й Будзиновського. Вирятувались лише ті, що були на крилах і в запасі. 3аціліла теж чота Гнатевича, що під час наступу боронила самого верху і подалася назад тоді, коли москалі вдерлися були на її зади хребтом Маківки... Поновлювані наступи ворога на другий день, 2 травня, не змогли видерти Маківки із стрілецьких рук.

В тих кривавих боях від 29 квітня до 2 травня втратили УСС 42 убитих, 76 ранених і 35 полонених. Багато молодих стрілецьких старшин, підстаршин і стрільців визначились в них своєю непохитною вояцькою поставою. М. інш. були це чотарі Мельник, Гнатевич, Сушко, Кучабський, Каратницький, Артимович, Яримович, хорунжі Степанівна, Тучапський, Яремкевич, О.Коберський, Свідерський, О.Навроцький, дес. Радович, вістуни Опока і Вербняк, стрільці Кривий, брати Зітинюки, Саджениця, С.Терлецький", – згадував С.Ріпецький.

 

 

Під час позиційної війни на річці Стрипі були організовані навесні 1916 року підстаршинські курси, якими керував четар Богдан Гнатевич. Пізніше, 1918 року, він навіть видав посібник про бойове використання ручних гранат.

 

А на початку вересня полк УСС вів криваві оборонні бої на горі Лисоні, у яких також відзначився Б.Гнатевич. "Бої полку УССтрільців на Лисоні в дні 3 вересня – були рішальними для дальшого розвитку бойових дій на цім відтинку фронту. Розгром і паніка австрійських стягів під враженням великої ворожої переваги – могли бути ліквідовані тільки енергійною, з високими бойовими прикметами військовою частиною, яка своєю незломною, моральною поставою стримала б розгін переважаючих сил переможного ворога. УССтрільці цього доконали.

Ведені амбіцією боротьби за свою честь і славу українського імени, опановані єдиною думкою про перемогу, УССтрільці стали твердим муром проти ворога в критичнім положенні на фронті та своїм прикладом піддержали на дусі інші військові стяги і потягнули їх за собою. Головна передумова перемоги була вповні осягнена. Розгін і ініціятива ворога були зломані. Грізне ще вранці положення було опановане...

Всю ніч йшла гаряча підготова до нового бою. Командантом групи усіх військових частин, що находились в лісі, був чот. Б.Гнатевич. Весь минулий день і всю ніч він найкраще опановував цілість бойової ситуації на Лисоні. Він видавав усі накази та диспозиції щодо обсади запасних становищ, та давав інструкції і інформації австрійським старшинам, які слабо орієнтувались у положенні. Видно його було вдень в різних місцях бойової лінії, в найкритичніших ситуаціях. З власної інціятиви перебирав команду над здезорганізованими групами і провадив їх до наступу. Стрілецькі старшини всюди мали ініціятиву в своїх руках та проводили більшими групами, в склад яких входили, крім УСС, також частини інших полків.

На другий день вранці рушили до наступу на головні ворожі становища УССтрільці та німецькі, мадярські й австрійські стяги. Наступ вдався та перші окопи над Ценівкою були здобуті, взято полонених і скоростріли, але через брак координації та пасивність деяких стягів, москалі вдарили з боків і наступаючі групи мусіли вернутися з великими втратами до вихідних позицій. Між раненими був також чот. Гнатевич",  – писав С.Ріпецький.

 

У боях на Лисоні усусуси зазнали великих втрат: 81 вбитими, 293 пораненими і 285 полоненими. Значними були втрати серед старшин: з 44 офіцерів залишилися в бойових підрозділах лише 16.

 

У жовтні 1918 року Б.Гнатевич став активним членом Українського центрального (генерального) військового комітету (ЦВК), який готував збройне перейняття влади у Львові та в Галичині. Дмитро Паліїв так згадував про ніч на 1 листопада 1918 року: "В Народнім Домі запанувала тиша. У великій шкільній залі на 2-му поверсі залишилося шість старшин, а саме: сот. Дмитро Вітовський, пор. Петро Бубела, сот. Сень Ґорук, пор. Богдан Гнатевич, пор. Ілько Цьокан і я. Цих 6 старшин, в цю історичну ніч творили наче звязок генерального штабу майбутньої оперативної дії".

 

Під час наступних боїв поручники та сотники  виконували роль полковників і генералів. Богдан Гнатевич воював в Українській Галицькій Армії (УГА) на посадах команданта групи "Старе Село", а потім – начальника оперативного відділу штабу I корпусу.

 

Після війни він не припинив боротьби. Навесні 1921 року інженер Б.Гнатевич став одним із засновників УВО, начальником штабу Начальної Команди цієї організації. А у 1926–1927 роках був крайовим комендантом УВО в Галичині.

 

Після замаху Стефана Федака на маршала Пілсудського та воєводу Грабовського під ратушею у Львові 25 вересня 1921 року польська поліція провела масові арешти українських діячів. Серед них були і провідні члени УВО: Матчак, Гнатевич, Кучабський, Навроцький, Паліїв. Але за відсутністю доказів їх звільнили.

 

Після утворення 1929 року Організації Українських Націоналістів (ОУН) деякий час існували паралельні керівні структури УВО, яка стала основою новоствореної організації. З осені 1930 по 1931 рік Б.Гнатевич знову обіймав посаду крайового команданта УВО. Після арешту та вбивства 30 жовтня 1930 року польською поліцією Юліана Головінського крайовим провідником ОУН став Степан Охримович. Петро Мірчук писав у "Нарисі історії Організації Українських Націоналістів. (Перший том: 1920-1939)": "На вістку про замордування польською поліцією сотн. Ю.Головінського, ПУН і Начальна Команда УВО вислали на українські землі Петра Сайкевича, як його наступника... Крайова Конференція ОУН не погодилася на те, щоб пост Крайового провідника перебрав Петро Сайкевич, висловила повне довір'я діючій Крайовій Екзекутиві ОУН, очоленій Степаном Охримовичем, і передала Проводові ОУН, полк. Є.Коновальцеві, своє побажання, щоби він затвердив персональний склад існуючої КЕ на ЗУЗ і відкликав пропоновану ПУН-ом персональну зміну на пості Крайового Провідника ОУН. Довідавшись про вирішення Конференції, Сайкевич негайно передав пост Крайового Коменданта УВО сотникові Богданові Гнатевичеві, відділяючи той пост від посту Крайового Провідника ОУН, щодо якого він заявив свою некомпетентність. Полк. Є.Коновалець апробував постанови Крайової Конференції ОУН і затвердив персональний склад діючої КЕ під проводом Степана Охримовича, але залишив сотн. Богдана Гнатевича на пості Крайового Коменданта УВО. При цьому, одначе, він зробив засадничу зміну щодо характеру посту Крайового Коменданта УВО і самої УВО. Згідно з цією зміною, фірму УВО належало зберігати далі, але лише формально, для політично-пропаґандивних цілей, а в дійсності затверджувалося стан, що УВО, як окрема організація, фактично вже перестала існувати, її кадри повністю перейшли до складу ОУН, переважно до її бойової референтури, що нею керував бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН. Збережений пост Крайового Коменданта УВО повинен був мати тепер лише моральне значення: на тому пості повинна бути людина досвідчена в справах підпільно-бойової діяльности, як авторитетний дорадник для КЕ ОУН".

 

Б.Гнатевич перебував на цій посаді до вересня 1931 року, коли його арештували в зв'язку з убивством бойовиками ОУН польського політика Голувка та "нападами на поштові амбулянси й уряди". Під арештом він перебував недовго.

 

 

Б.Гнатевич працював у централі Крайового товариства "Сільський Господар" і брав активну участь у праці видавничого кооперативу "Червона Калина", створеному 1921 року у Львові. До управи та редакції цього видавництва належали: Степан Шухевич, Осип Навроцький, Петро Постолюк, Лев Лепкий, Роман Купчинський, Богдан Гнатевич, Петро Пасіка і Михайло Матчак. Саме у "Червоній Калині" видавав Б.Гнатевич ілюстрований альбом "Українські Січові Стрільці 1914–1920" (разом з Левом Лепким та Іваном Німчуком 1935 року) та "Історію українського війська" (разом з Іваном Крип’якевичем 1936 року).

 

Та творчу працю перервав "Великий Львівський процес" проти членів КЕ ОУН та інших членів ОУН, що почався у Львові 25 травня 1936 року і став продовженням Варшавського процесу над учасниками замаху на міністра внутрішніх справ Б.Пєрацького. П.Мірчук писав: "Головною постаттю в обидвох процесах був Крайовий провідник ОУН у 1933-34 роки Степан Бандера. У Львівському процесі на лаві підсудних були: 1. Степан Бандера, літ 27, 2. Роман Шухевич,  літ 29, 3. Володимир Михайло Янів, літ 28, 4. Ярослав Стецько, літ 24, 5. Ярослав Макарушка, літ 28, 6. Олександер Пашкевич, літ 28, 7. Ярослав Спольський, літ 24, 8. інж. Богдан Підгайний, літ 32, 9. Іван Малюца, літ 27, 10. д-р Богдан Гнатевич, літ 42, 11. Володимир Коцюмбас, літ 35, 12. Осип Мащак, літ 28, 13. Роман Мигаль, літ 25, 14. Євген Качмарський, літ 26, 15. Іван Ярош, літ 29, 16. Роман Сеньків, літ 27, 17. Катря Зарицька, літ 22, 18. Віра Свєнціцька, літ 22, 19. Анна Дарїя Федак, літ 24, 20. Осип Феник, літ 24, 21. Володимир Івасик, літ 26, 22. Іван Равлик, літ 27, 23. Семен Рачун, літ 27. Перших 9 підсудних суджено як членів Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ. Д-рові Б. Гнатевичеві закидалося, що він займав в ОУН якесь провідне місце, але прокурор цього місця не вмів точно визначити".

 

Незважаючи на це, Б.Гнатевич був засуджений на Львівському процесі до 4 років ув'язнення, та внаслідок амністії термін покарання зменшено до 2 років. Він вийшов на волю у лютому 1939 року.

 

Після нападу у вересні 1939 року Німеччини та СРСР на Польщу Б.Гнатевич перебрався до Кракова, де 1940 року став заступником голови Українського Центрального Комітету – допомогової організації, яку очолював Володимир Кубійович.

 

Після Другої світової війни Б.Гнатевич опинився в Чехословаччині. Він жив у Братиславі, де й помер 28 березня 1968 року від серцевого нападу під час концерту свого сина. За 5 місяців до радянської інвазії на Чехословаччину…

 

У Львові на згадку про Богдана Гнатевича названа вуличка на Новому Знесінні між вул. Ковельською та Помірки.

 

04.03.2014