«На мою думку, добре було б використати ОБСЄ, яка не вплутана в конфлікт і яку всі сторони трактують з повагою. Краще зробити це тепер, ніж задіювати її лише тоді, коли доведеться спрятувати після мілітарного конфлікту».
Павел Вронський: Чи після ухвали, що надає повноваження президентові Російської Федерації до використання збройних сил на території України, треба чекати війни?
Адам Даніель Ротфельд, колишній міністр закордонних справ, співголова Польсько-російської комісії зі складних питань: Я саме оглядаю російське телебачення. Розмову з президентом Путіним...
– І що каже про Україну?
- Нічого не каже про Україну. Говорить, яке велике значення мала для Росії олімпіада в Сочі.
– У цей момент? Коли всі думають, чи рушать танки?
– Видно, розмова була записана раніше, і події відбуваються швидше, ніж програма російського телебачення. Але розмові передували інформаційні блоки на тему ситуації в Україні. Домінуючим тоном є оцінка останніх випадків як фашистського перевороту, неконституційного позбавлення влади президента Віктора Януковича. Україну подають як країну, де владу перейняли крайні націоналісти, бандерівці і спадкоємці дивізії СС Галичини.
Це сокирна пропаґанда, можливо, вона впливатиме на провінції, але чи в містах, де суспільство відкритіше на світ, – не знаю.
– Чи не є це арт-, пропаґандистською підготовкою перед збройною інтервенцією?
– Не думаю. Я дипломат, а отже, шукаю позитивних рішень. На мою думку, Росії збройна інтервенція зовсім не виплачується, зрештою, маю враження, що вона не готова до воєнних дій. Крім того, Росія має свої війська в Криму. На мою думку, використання збройних сил завершало б у Росії певну епоху. Адже Путін вже показав себе як президент, який закінчив період великої смути, влаштував гучні олімпійські ігри, звільнив демонстрантів з Болотної площі і Pussy Riot.
– Навіщо тоді ухвала, що дає президентові право на використання збройних сил?
– Важко це інтерпретувати зараз. Маю, однак, враження, що це є відповіддю Росії не тільки на те, що робиться в Україні, а й безпосередньо на те, що сказав президент США Барак Обама.
Нагадаймо: президент видав особисту, коротку заяву, яка говорила про підтримку України й застерігала Росію щодо втручання у внутрішні справи цієї країни. Це не була образлива для Росії заява, але коротко і чітко виголошена особисто президентом США – тобто найвищого ранґу.
– Ну добре, але результатом може бути використання російських збройних сил, і то не тільки в Криму, де, як відомо, міститься база російського Чорноморського Флоту, але також на території всієї України.
– Я інтерпретую це трошки інакше. Прошу вибачити, але тут пасує аналогія з відомим анекдотом про козу, яку хтось собі купив для того, щоби після її виведення з помешкання побачити, як багато в ньому місця.
Так от, гострий і не цілком визначений характер цього уповноваження може означати, що коли Росія досягне обмежених цілей – наприклад, зміцнить владу сепаратистів в Криму, – всі зітхнуть із полегшенням, що не йдеться про інші частини України і що наслідком дій Росії не буде великий мілітарний конфлікт.
– Поки що, однак, домінують мілітарні сценарії. Чи бачите якусь можливість розв'язку?
– Повторюю, я не вірю в мілітарний розв'язок. На мою думку, є можливість політичних розв'язків. Те, що робиться тепер, виникає з великої несподіванки. Так само, як ми були вражені розвитком подій в Україні, вражена була і Москва. Росія вважала, що вже після листопадового саміту у Вільнюсі, коли Янукович не підписав Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, справу владнано. Вона не очікувала такої великої рішучості українців, зібраних на Майдані. Історія зірвалася з ланцюгів і побігла туди, де ніхто не чекав.
Ніхто ж бо не міг передбачити також, що важливий підписант домовленостей 21 лютого, до яких допровадив міністр Радослав Сікорський разом з міністрами Штайнмайєром і Фабіусом, – президент Віктор Янукович – просто втече з країни.
Поставмо собі зрештою питання, навіщо Путін дозволив організувати конференцію Януковича на своїй території. Чи він його якось цінує? Нічого подібного. Сам Янукович з гіркотою говорив, що не прийняв його, і що дивується, чому Путін зберігає в цій ситуації спокій.
Янукович був продемонстрований для того, щоб дати сиґнал: на території Росії є хтось, хто й далі має права на посаду президента України. На мою думку, треба шукати такий вихід зі ситуації, коли всі сторони визнають, що ніхто не втрачає обличчя і всі справи враховані.
– Але ж Європейський Союз, НАТО сприймаються стороною в грі. ООН радше не є організацією, яка була б здатна вирішити цю проблему.
– На мою думку, належить звернутися до країн-підписантів домовленостей у грудні 1994 року, які в обмін на ліквідацію української ядерної зброї ґарантували її територіальну цілісність. Домовленості підписували ядерні держави.
Є також інше рішення, яке більше пасує до нинішньої ситуації. Це конференція ОБСЄ. У рамках цієї установи діє Арбітражний суд – інституція, що, на мою думку, абсолютно відповідає ситуації, в якій опинилась Україна. Росія є членом ОБСЄ. На мою думку, добре було б використати організацію, яка не вплутана в конфлікт і яку всі сторони трактують з повагою.
Краще зробити це тепер, ніж задіювати її лише тоді, коли доведеться спрятувати після мілітарного конфлікту.
Rotfeld: Historia zerwała się ze smyczy, ale Rosji wojna się nie opłaca
Gazeta Wyborcza, 01.03.2014
Переклад О.Д.
01.03.2014