(Володимир Бірчак: "На нових землях").
Повість В. Бірчака візьме в руки з цікавіcтю неодин читач почувши, що її дія проходить у Карпатській Україні. Напевне неодин і розчарується переконавшись, що ця дія не з останніх років, а з перших років після війни. Але не можна вимагати від повістярів, щоб вони йшли навипередки з репортерами. В. Бірчак і не думав про щось актуальне або сензаційне; його зацікавила доля, що й досі нависла над неодним галицьким еміґрантом, який попав у Чехословаччину. Вибраний ним тип виразно протиставлений цілому рядові інших, що тільки промайнуть перед очима читача в одній картині.
Автор хотів протиставити тип тверезого раліста фантастам, мрійникам, часто вітрогонам і неробам. Він виявив деяке зрозуміння для мрійницького ідеалізму, але ввесь свій сентимент вложив у душу зрівноваженого галицького вчителя Березівського. Якби тільки в душу — було б ще пів біди, але і в його уста. Оцей Березівський типовий кандидат на галицького бюрократа, дуже дбайливо заходиться коло трьох справ: свого підданства, подружжя і хати. Ці три справи він уважає підставою свого дальшого істнування та праці солідного громадянина. Він гордий своєю програмою та послідовністю, навіть не помічаючи, як багато він завдячує припадкові: підданство — заяцям, подружжя — рибам і хату — маминим грошам.
Усе, що чуємо з уст цього позитивного героя — розумне і передумане, як практична мудрість громадянина, що в кожній ситуації оглядається на задні колеса. Такі типи потрібні для суспільної будівлі як камінь або цегла при будові дому. І такі повісти як Бірчака потрібні, як муравлина щоденна праця тихих патріотів. Із погляду вищих літературних вимог автор зробив помилку, що до свого героя поставився занадто поважно, не глянувши на нього з гумором, бодай з таким, як на деяких фантастів, що сміялися із заходів Березівського, щоб придбати громадянство та хату або на деяких реформаторів правопису.
Поглядова акція історії, яку ми бачили на власні очі, поглузувала собі з громадянина Ужгороду, що вибудувавши там хату мусів покинути її. Якби В. Бірчак був закінчив свою повість такою главою як свій репортаж "З Ужгороду до Хусту" (друкований у "Ділі"), то міг би був надати повісти ширшу перспективу, ми бачили б, як тверезий громадянин, скінчивши хату, мусить нараз її покидати, але не пригноблений, а з новою вірою, що треба будувати нову на міцнішій землі. А так закінчення вийшло сіре, затіснило всі пориви.
Нехай наші читачі не дивуються, що той самий, хто приклав руку до видання повісти водночас її критикує. Правда, в нас завелась така поведенція, що видавництва дбають за добрі рецензії на власні видання і майже систематично дбають за те, щоб "нищити" або промовчувати книжки інших видавництв. А-втім В. Бірчак має сам загострений критичний хист і напевно не лякається признатись до своїх промахів. Тепер серед нової великої праці він напевне дивиться вже взад на свою спробу повісти критичним оком.
"На нових землях" написана дуже совісно та ясно, може аж занадто совісно та ясно і то так, що в ній не залишилось місця на фантазію та поезію. Про головні постаті ми знаємо мало, ледви їх бачено. Навіть дівчина, від якої закрутилась голова тверезому галичанинові, занадто прозаїчна, не вгорнена у серпанок мрій закоханого. Коли схоже хто, що в малій закутині, де був забитий світ дошками не було свіжішого подуву, то скаже подвійну неправду: і про дійсність і про вимоги літератури. Один погляд письменника оживляє найтемніші закутини. Ми можемо ще раз признати, що правда на боці тверезих міркувань Березівського, але домагаємось від героя, що ставить себе за зразок таки інших прикмет, ніж тверезої мудрости доброї на засідання шкільного комітету.
Чи треба ще раз виразніше сказати, що "На нових землях" може сповнити саме ту ролю, про яку автор думав, пишучи цю повість: виховну та патріотичну для ширшого загалу? Це прегарна лєктура для читалень і для молоді.
м.р.