Іменем українського клюбу виголосив голова п. д-р Кость Левицький ось-яку промову на нинішнім засїданю галицького сойму:
Високий сойме! По довголітних змаганях, аби дійти в нашім краю до реформи виборчого права, станули остаточно обі сторони, українська й польська, на становищи компромісу, котрого вислїдом являєть ся предложенє комісиї для соймової виборчої реформи.
Перед десяти роками українські посли перші внеском посла д-ра Е. Олесницького і тов. піднесли справу сеймової реформи виборчої з сього місця, обстоюючи прінціпи поступової реформи, опертої на загальнім і безпосереднім праві виборчім до галицького сойму.
Наш нарід найскорше й найживійше відчув потребу реформи виборчої, бо з одної сторони наші українські маси народні стоять на прінціпі демократизму, а з другої сторони давне право виборче, хоча признавало нам законно значне число послів соймових, то в дійсности не зaпoручувало нашому народови належного йому заступництва в галицькім соймі — наслїдком посередности виборів, а через те не допускало нас до рівномірної участи і можливої праці в галицькім соймі з заступництвом другого народу, замешкуючого сей край. Тому треба було усунути анормальні й пережиті відносини і сотворити нові основи правно-полїтичного відношеня обох народів.
Тимчасом випередила нас реформа виборча до австрийського парляменту і тодї, коли вже розпочав свою дїяльність парлямент загального голосованя в 1908 р., вибрано на підставі давного права виборчого новий галицький сойм серед незвичайно тяжких і зловіщих міжнародних відносин в нашім краю. Не зражаючись сими подїями, українська репрезентация соймова на самім вступі до сойму 1908 року заявила, що сей сойм є покликаний, щоби принести краєви реформу виборчу, оперту на прінціпі поступово демократичнім як також нa основі національної справедливости, та уступити місце новому відродженому соймови. Нашим кличем було загальне, рівне, безпосередне і тайне право виборче.
І дійсно в трудних обставинах попередний галицький сойм під напором домагань обох суспільностий з усїх сторін краю довів до першої основи компромісової реформи, звівши під руководом намісника краю д-ра Бобжинського розбіжні думки більшости сойму до спільного завданя: житя обох народів в краю і державі автрийській.
Одначе попередній сойм не зумів ще довести до кінця справи реформи виборчої, тому вибрали оба народи сей сойм під виразним клічем соймової реформи виборчої. Новий намісник краю ґр. Коритовський при участи президента мінїстрів д-ра Штірка підняв змінені в дечім основи компромісового проєкту, змагаючи до приєднаня всїх груп соймових, але проте невирівнані ще ріжниці по обох сторонах довели справу до часового застою, з котрого вивели її змаганя і заходи української сторони при благороднім посередництві нашого митрополита ґр. Шептицького. Вкінци обі сторони засїли до спільної наради та дорогою безпосередних переговорів представники обох народів довершили дїло соймової реформи виборчої під знаменем порозуміня обох народів.
Та коли нинї поставимо запит: хто побідив, а хто побіджений? — то стає перед вами відповідь дїйсна й жива: побідили оба народи, український і польський, бо обі суспільности бажали собі реформи, оба народи бажали собі розширеня права виборчого до сойму на широкі маси населеня, то значить демократизації виборчого права та опертя репрезентациї краю на прінціпі національної справедливости.
Що правда! Сих остаточних бажань в цілости не осягнено. Добуто загальне, безпосередне і тайне право виборче, але принято в части пропорціональність, не здїйснено заповітного змаганя нашого: до рівного права виборчого, котрого не зрікаємось на будуче, приймаючи покищо систему курияльну.
Змагаючи до здобутя національної автонотії для нашого народу, а тепер здобуваючи перші управненя нашої національної самоуправи: самостійним вибором своїх членів видїлу краєвого та своїх членів комісий соймових і краєвих інституций, — мусїли ми робити надзвичайно діймаючі уступки другій стороні, нарушуючи правильне відношенє наших членів видїлу краєвого та самостійність українського мандату в столиці краю. Ми мусїли робити великі уступки, посуваючись в нашій вирозумілости і терпеливости до границь самовідреченя та полишаючи нераз в душі важке почуванє нарушеня національного достоїнства.
Тяжко працюючи протягом довгих переговорів, дали ми доказ великого поміркованя і посуненої до найдальших границь уступчивости, щоби принести краєви по змозї справедливу реформу, а рідному народови пільгу в його полїтичнім житю.
Тому хоча реформа виборча в многих точках не вдоволяє наших домагань, проте приймаємо її як заповідь ліпшої долї українського народу як народу самостійного і рівнорядного на шляху мирної праці обох народів. Бажаємо приверненя правильної дїяльности галицького сойму і хочемо спільно працювати з заступниками польського народу, — але до сього жадаємо конечного услівя, щоби польська сторона руководила ся від тепер супроти нас прінціпом повної національної рівноправности.
Реформа виборча сама собою не є цілию, а тільки знарядом, щоби покласти основу під згідне пожитє обох народів: перед нами стоїть-же цілий ряд справ, що ждуть полагоди.
Ми готові кождої хвилї ставати до мирної розвязки спірних питань дорогою компромісу з польською стороною на підставі рівноправности обох народів на областях полїтичних, культурних і економічних.
Дай Боже, щоб нинїшний історичний момент не проминув марно, але щоб став важним кроком вперед до красшої будучности українського народу та щоби вже найблизші наради соймові принесли обильні овочі праці обох народів і для добра краю!
[Дїло]
14.02.1914