11 лютого 1894 року у Львові, в приміщенні товариства "Руська бесіда" (вул. Вірменська, 2), відбулися перші загальні збори українського руханкового товариства «Сокіл», які стали початком діяльності цієї масової громадської організації.
Сокільський рух зародився серед слов’янських народів Австро-Угорщини у другій половині ХІХ ст. як протидія чужоземному поневоленню, насамперед германізації. Перше сокільське товариство заснував 1862 року в Чехії професор мистецтвознавства Карлового університету у Празі Мирослав Тирш (насправді Рудольф Тірш; 1832–1884). У ХІХ – на початку ХХ ст. сокільський рух поширився в Словенії, Хорватії, Сербії, Словаччині, у Російській імперії.
Гімнастичне товариство "Сокіл" було засноване у Львові 1867 року на базі утвореного два роки раніше, з ініціативи Клеменса Жукотинського та Людвіка Ґонтельталя, гуртка аматорів гімнастики. Першим головою львівського "Сокола" став лікар Юзеф Міллерт, його заступником – граф Александер Ян Фредро – син знаменитого драматурга. Частиною "Сокола" стала й добровільна пожежна сторожа.
У 1884 році "Сокіл" стає матірним товариством і поширює свою діяльність на всю Галичину. Тоді ж збудували на вулиці Зіморовича (тепер Дудаєва), 8 будинок "Сокола" з гімнастичними залами та іншими приміщеннями. Адже товариство проводило не лише спортивну, але й широку просвітню діяльність. На його фасаді збереглася монограма з переплетених літер "TS" та залишки якоїсь таблиці. У 1892 році в залі "Сокола" була встановлена пам’ятна таблиця з зображенням сокола роботи Петра Гарасимовича. Він також виготовив для цього товариства 1884 року також погруддя одного з його засновників, журналіста Яна Добжанського (1820–1886), яке стояло у вестибулі дому "Сокола".
У 1907 року прибудували, за проектом Альфреда Каменобродського, новий будинок "Сокола" (тепер вул. Ковжуна, 11), з аттиком в стилі ренесансу. Зараз обидві будівлі використовує Львівський університет фізкультури. У 1885–1941 роках була у Львові навіть вулиця "Сокола" (тепер вул. Ковжуна).
На ювілейному з’їзді з нагоди 25-річчя львівського "Сокола" 5-6 червня 1892 року було створено Союз польських гімнастичних сокільських товариств в Австрії (ZS). Він об’єднав сокільські товариства на лише Львова, Кракова й інших міст Королівства Галичини та Володимирії, але й польські сокільські гнізда в Буковині, Сілезії та інших краях Австрійського цісарства. У 1893 році до ZS увійшло 45 гнізд та 5640 членів (другів) "Сокола". Найбільше другів налічувалося тоді у Львові (1007), Кракові (815), Перемишлі (288), Тернополі (219), Станиславові (169).
Оскільки "Сокіл" у Галичині став переважно польським товариством, тож з ініціативи Василя Нагірного та Володимира Лаврівського на цих теренах стали виникати "Соколи" для русинів. Ще 1886 року інженер, архітектор, економічний і громадський діяч, засновник багатьох товариств ("Народна торгівля", "Зоря", "Дністер", "Народна Гостиниця", "Товариство для розвою руської штуки") Василь Нагірний (1848–1921) закликав до створення протипожежних товариств.
Перший такий пожежний "Сокіл" створив 1891 року в с. Купчинцях (тепер Козівський р-н Тернопільщини) місцевий поет, просвітянин і громадський діяч Павло Думка (1854–1918). У 1908 та 1912 роках його обирали послом до Галицького сейму.
Тим часом у Львові готували документи для створення українського "Сокола". Устав (статут) написав 1892 року Володимир Лаврівський (1850–1934), син віце-маршалка Галицького сейму, другого голови "Просвіти", судді Юліяна Лаврівського (1821–1873). 26 липня 1893 року міністерство внутрішніх справ у Відні затвердило Статут, і 11 лютого наступного року у Львові відбулися перші загальні збори українського "Сокола".
Першим його головою став Василь Нагірний, а відповідальним секретарем (справником) – Володимир Лаврівський.
В першому Уставі товариства написано про мету діяльності "Сокола": "Цілею т-ва є виобразувати членів в гімнастиці через спільні вправи, спільні прогульки і відчити. В т-ві уряджуються також вправи сторожі пожарної, стріляння до цілі, їзда на коні, їзда на скороходах [роверах], плавання, веслування, фехтування, співи й музика. Для оживлення духа т-ва служать відчити і розправи о річах гімнастичних, як також товариські забави, гімнастичні продукції на боєвищах і аматорські представлення. Т-во засновує філії в Галичині і на Буковині".
Вже у 1894 р. товариство орендує гімнастичну залу на вул. Коперника, купує спортивне обладнання і проводить перші руханкові заняття під керівництвом Олександра Левицького, Михайла Гамоти, Євгена Спожарського, Євгена Лукасевича.
У 1901 році новим головою "Сокола" став Альфред Будзиновський (1871–1942), а у 1908-му товариство очолив професор Академічної гімназії у Львові Іван Боберський (1873–1947). На початку ХХ ст. почали створюватися філії товариства "Сокіл" у містах та селах Галичини.
Один із діячів товариства у Тернополі Теофіль Остап’юк згадував: "Організація тернопільського "Сокола" припадає на роки 1903-05. Ініціятором його була невелика тоді група інтелігенції і міщан з тодішнім послом до віденського парляменту д-ром Сидором Голубовичем у проводі. Першими головами "Сокола" у Тернополі були: С.Голубович (адвокат), д-р Володимир Вітошинський (лікар) і вчитель української державної гімназії Ілярій Бриксвич... Після того, як закінчено будову двоповерхового дому Міщанського Братства з його просторою залею і багатим на той час гімнастичним устаткованням, руханку всіх кляс української державної гімназії вів кваліфікований учитель Іван Дигдалевич. У пополудневих годинах відбувалися у тій же залі руханкові вправи членів "Сокола". До "Сокола" належало багато українців – членів державних та міських установ, міщан, робітників – разом біля 300 осіб" (Теофіль Остап'юк. Тернопільський "Сокіл" // Шляхами золотого Поділля. Т. ІІІ. – Філадельфія, 1983. – C. 244-247).
До початку І Світової війни український "Сокіл" налічував у Галичині та Буковині 974 осередки, натомість польських осередків "Сокола" в усій Австро-Угорщині налічувалося на той час 261. Динаміка їх розвитку показано на графіку.
Чисельність польських і українських "Соколів" становила у 1914 році по 30 тисяч. Для порівняння у Чехії було тоді вже понад сто тисяч членів сокільського руху.
Львівський "Сокіл" як матірна організація став називатися "Соколом-Батьком". Його осідком став будинок страхового товариства "Дністер", споруджений 1906 року фірмою Івана Левинського. В кам’яниці були великі театральна та спортивна зали, де функціонували театр "Руської Бесіди" та товариство "Сокіл-Батько". На стіні будинку "Дністра" встановлено три меморіальні дошки. У 1934 році відкрили мармурову таблицю з написом "За смерть у славі // Безсмертний чин // Сокольській лаві // Від нас поклін" до 40-річчя товариства "Сокіл-Батько". Звичайно, що за радянських часів її зняли, але, на щастя, не знищили. У 1997-му вона знову з’явилася на стіні цього будинку. Поруч встановлено плиту з барельєфом першого голови "Сокола" Василя Нагірного.
У неділю 10 вересня 1911 року у Львові відбувся І крайовий здвиг українського "Сокола". Сокільський часопис "Вісти з Запорожа" від 30 грудня 1911 року так описував похід через Львів учасників здвигу: "Дорогу мостило 17 їздців під проводом тов. Доманика. За ними йшли пожарники з Вигнанки, зелізнича орхестра, прапор "Сокола-Батька", президія "Сокола-Батька", відпоручники Чехів, бразильських Українців, черновецької "Січи", віденської і градської "Січи", голови окружних філій. Вожд І.Дигдалевич на кони з своїм прибічником провадив цілу армію. Всіх Соколів в одностроях було 586, Сокілок в одностроях 282, "Січи" "Головного Січового Комітету" провадив бобрецький осаул І.Прибила, що їхав на кони. В поході взяли участь ученики руських гімназій і учениці руських шкіл. Людий в походї було 7896 (8 музик). Ул. Кадетська, Коперника, Трибунальська, Ринок попри дім Просьвіти, Галицька, Академічна, Св. Миколая, Зиблікевича становили дорогу".
Набагато більший – Шевченківський здвиг – провів "Сокіл" 28 червня 1914 року. На той час "Сокіл-Батько" мав у Львові при вул. Стрийській велику спортивну площу, на якій відбувалися масові змагання й багатолюдні акції та святкування. Пам’ятний знак, встановлений 2001 року перед будівлею Державної податкової адміністрації на вул. Стрийській, 35, невірно інформує, що саме тут у 1911–1939 рр. був спортивний майдан "Український город" громадсько-політичного і гімнастично-пожежного товариства "Сокіл-Батько". Насправді стадіон "Сокола-Батька" був ближче до центру міста – на розі перекритої тепер вул. Козельницької (там, де зараз станція дитячої залізниці "Сонячна"). "Український город" був закладений 1911 року на місці колишнього велотреку. Для викупу цієї території "Сокіл-Батько" видав 20 тисяч карток вартістю 5 корон, за які кожен бажаючий міг стати власником одного квадратного метра цієї території.
За часів ІІ Речі Посполитої українському "Соколу" довелося працювати у набагато гірших умовах, ніж в Австро-Угорщині. Число осередків "Сокола" зменшилося з 486 у 1929 році до 233 у 1936-му. Головою "Сокола" у 1922–1933 рр. був директор "Народної Торговлі" Микола Заячківський (1870–1938), а у 1934–1939 рр. – директор "Маслосоюзу" Михайло Хроновят (1894–1981).
До 1926 року розібрали асфальтове покриття треку для наколесників (роверистів) і збудували за проектом архітектора Євгена Нагірного велику дерев’яну трибуну для глядачів. Протягом 1920–1930-х років на стадіоні "Сокола-Батька" відбувалися не лише різноманітні спортивні змагання. В 1933 році тут відбулося величне свято "Українська молодь – Христові" за участі Андрія Шептицького.
Польська влада чинила всілякі перешкоди, а шовіністичні боївки вдавалися до терористичних акцій. Зокрема, у листопаді 1928 року спалили трибуну на стадіоні "Сокола-Батька". А польська влада у 1938–1939 роках намагалася відібрати сокільський стадіон "для потреб оборони краю" – будівництва "аеродинамічного інституту".
З приходом більшовицької влади восени 1939 року товариство "Сокіл" було ліквідовано.