Може й ніхто не повірить, що в цьому році нашому славному композиторові шістьдесятиліття. Його бадьора постать, енерґійні рухи і жива діяльність заперечували б таку цифру, якби вона як дата народин не сиділа вже в енцикльопедії та історії музики.
В житті культурних народів принявся цього століття гарний звичай використовувати деякі факти життя заслужених діячів для пригадки їх важности та заслуг. Рік 1938 був для нашого національного життя роком пошанування праці Василя Барвінського, рік 1939 може бути ювилейним для Станислава Людкевича.
Історія галицько-українського музичного мистецтва відзначить Людкевичеві почесне місце. Бачте-ж є піоніром — першим музикою з фаховим вишколом у Галичині, подібно як М. Лисенко на Наддніпрянщині. І хоч яка дорога та містить постаті Вербицького, Лаврівського чи А. Вахнянина, то все ж Людкевич перший вніс у нашу музику західньо-европейський подих і вказав нові засоби для підтримки музичної культури в Галичині.
Праця піоніра дуже важка. Треба безнастанно боротися з недоуками, які не розуміють істинного фахівця. Треба виховувати громадянство для сприймання доброї музики, треба збудити в людей потребу цієї музики. Скільки музика такий мусить зрезиґнувати із своїх особистих потреб і змагань, як часто мусить іти на компроміси, щоб бодай частинно зблизити своє творіння до того, що він уважає за мистецтво. На це треба людини, яка себе пожертвувала б для добра громадянства. І саме це зробив Станіслав Людкевич.
Людкевич має винятково великі композиційні здібности. Киньмо оком хочби на його хорові твори, а почуємо, що якась сила бє із них, щось нас тягне вперед. Він драматик і то бурхливий. А при цьому у нього викінчена композиційна техніка, що в заокругленій цілости, без зайвого перевантаження, без безрадних місць, дає повну приємність, коли вслухуємося в цікаві, подекуди смілі, гармонічні ходи, плястичну інструментацію і звязку мельодію. Недаром чеський музикольоґ д-р Неєдлі в розмові зі мною висловився: "Із ваших композиторів дуже цікавий Станислав Людкевич. Це небуденна індивідуальність".
Маємо вражіння, що Людкевич найкраще почуває себе в симфонічній музиці. Його твори камеральні чи скрипкові подумані орхестрально і якби він жив у середовищі музичнім (а таким середовищем не можна на жаль назвати Львова), де мав би на свої послуги добру симфонічну орхестру і оперу, які виконували б його твори, він мав би сьогодні в історії музики значно популярніше імя. Та замість шукати такого осередка поза Львовом, йому дорожчою була доля нашої галицької музики і він лишився серед своїх, хоч і не мав змоги виконати своїх задумів.
І тут почалася його піонірська праця, що належить до історії наших музичних і співочих товариств та Вищого Музичного Інституту ім. Лисенка у Львові.
Пригляньмося ходові життя композитора.
Станислав Людкевич родом із Ярослава. Мати його любила музику і співала йому нераз пісні та дрібніші твори. На вищих студіях був Людкевич у Львові і тут вперше його зустрічаємо як заст. дириґента (рр. 1899 до 1901), відтак як дириґента (1902) Льв. Бояна, Людкевич студіював на університеті фільософію (українське), рівночасно учився композиції у Мечислава Солтиса. Музичні студії продовжував у Ґреденера і Землінського (нім. оперового композитора, учителя Шенберґа) у Відні і в Ляйпціґу; рівночасно слухаючи викладів музикознавства на віденському університеті з уст славного музикольоґа д-ра Гвідо Адлєра і двох інших: Валляшка та Фішера. На університеті осягнув Ст. Людкевич ступінь доктора фільософії з ділянки музикознавства (р. 1909). Його дисертація, праця про "Тонмалєрай", появилася частинно друком у німецькій мові. Вернувшись до Галичини, став він учителем в українській ґімназії у Перемишлі, відтак у Львові.
Окрім композиторської діяльности, що мусіла здебільша пристосуватись до вузьких рямок українсько-галицького музичного життя (хори і сольоспіви) і лише час до часу заблисла твором більшого формату, розвинув Людкевич працю педаґоґічну. Численні статті і рецензії, розкинені по часописах і журналах, мали на меті виховати громадянство музично, збільшити його знання і поглибити зацікавлення музикою. З другої сторони праця у Вищому Музичному Інституті ім. Лисенка у Львові була присвячена молоді. Імя Людкевича в історії галицької музики тісно звязане зі згаданим Інститутом.
В р. 1910 почав Людкевич викладати теоретичні предмети в Інституті і тоді вибрали його теж директором школи.
Підчас війни Людкевич був у чинній службі австр. армії як поручник. В 1915 р. дістався в полон і перебував на Сибірі, де заробляв на життя строєнням фортепіянів. Тимчасом у Львові віддано ведення Інституту в руки молодого музики В. Барвінського. По повороті д-ра Людкевича оба композитори працювали при управі інституту. Розвиток інституту пішов у напрямі створення філій у краю (Стрий, Станиславів, Перемишль). Треба було людини, яка переводила б контролю у всіх школах. І це почесне місце заняв д-р Станислав Людкевич, перший інспектор усіх Музичних інститутів ім. Лисенка у Галичині. Цей уряд він виконує від 1926 р. по сьогоднішній день. Він докладно ознайомлений із музичним життям краю, знає усіх наших музик, наші обставини і можливости.
[Діло]