28 січня 2014 року в Брюсселі відбувся найкоротший самітів ЄУ-Росія. Він повинен був пройти ще в грудні 2013-го, але на прохання Брюсселя його відклали. Зрештою експерти говорили про недоцільність взагалі його проведення на тлі подій в Україні та усвідомлення ролі «руки Москви» в цих подіях. Захід все ж відбувся, протривав він трохи більше трьох годин, і виглядав як обмін думками на загальному рівні без конкретних результатів.

 

 

Зрештою в стрімкому охолоджені взаємин між Москвою й Брюсселем немає нічого нового. Щоразу напередодні чергового саміту ЄУ-Росія експерти говорять про недоцільність його проведення, оскільки жодних реальних проблем він давно не вирішує. «Валіза без ручки» – так дотепно називають вони цю безсенсовну інституцію. На думку аналітиків, у Росії і ЄУ сьогодні немає питань , які можна було б вирішити спільно .

 

Але попри те, що всі розуміють: годі чекати жодних практичних результатів – європейські політики все ж усвідомлюють, що діалог з Кремлем конче потрібен, а тому не мають наміру його припиняти й відмовлятися від зустрічей у форматі саміту.  

 

Але навіть на тлі таких скептичних міркувань останній саміт ЄУ-Росія був, за словами директора московського Центру європейської безпеки Тетяни Пархаліної «безпрецедентно жалюгідним». З боку європейських політиків – чи то жартома, чи всерйоз – навіть лунали пропозиції обмежитися бізнес-ланчем і прес-конференцією. Але все ж саміт пройшов у форматі робочої зустрічі.

 



 

Причина застою в європейсько -російських відносинах не пояснюється розбіжностями в питаннях візового режиму, торгівельних правил чи, приміром, оплати за переліт європейських авіалайнерів над Сибіром. Суть проблеми можна описати так: Брюссель все ще сподівається, що Росія у своєму прагненні до модернізації орієнтуватиметься на європейську модель, і через прийняття європейських принципів і цінностей зблизитися з ЄУ. Тим часом, як Кремль, принаймні з третьої президентської каденції Володимира Путіна, обрав цілком іншу зовнішньополітичну стратегію. Путін позиціонує Росію як велику державу, котра, на його переконання, здатна  до повноцінного протистояння у всеосяжній геополітичній конкуренції , зокрема й з Європейською Унією. Через цю призму слід розглядати й внутрішню політику Путіна. Нині безглуздо нагадував Москві про європейські цінності, оскільки кремлівське керівництво насаджує суспільству власну систему моральних координат, базовану на ультраконсервативній інтерпретації християнської парадигми. Росіянам вперто нав’язується думка, що  Європа з її надмірною «ліберастністю» й «толерантністю»  давно відійшла від «справжніх» християнських цінностей.

 

Як ця проблема європейсько-російського нестикування відбивається на українському питанні? Москва має щодо України свою чітку позицію й відповідну стратегію для її реалізації. Одним з найважливіших напрямків російської зовнішньої політики в останні роки стало параноїдальне прагнення відновити колишній пострадянський простір. Реально це проявляється у намаганні створити під «чуйним керівництвом» Кремля нову наддержавну структуру – Євразійський союз. У цій концепції повернення України під контроль Кремля залишається її наріжним каменем. Тим часом Брюссель ніяк не годен виробити чіткої політики щодо України. Європейська Унія нібито й намагається перетягнути Україну на свій бік, але, не маючи чіткого плану, не в стані повноцінно протистояти конкуренції з Москвою в цьому питання. Саме тому Путіну вдалося зірвати підписання Угоди про асоціацію України з ЄУ, попри те, що в Брюсселі вважали це завершеною справою.

 

 

Як і очікувалося саміт Росія-ЄУ завершився фактично нульовим результатом. Певним світлим його моментом була хіба що завершальна прес-конференція. Володимир Путін дав перед журналістами багато корисних обіцянок, наприклад: не втручатися у внутрішні справи України, не перешкоджати її руху в Європу, не піднімати ціни на газ для України в залежності від того, хто опиниться там при владі, не відкликати російського кредиту для України тощо.

 

Зрозуміло, що обіцянки кремлівського очільника мало що вартують, але у будь-якому випадку їхнє порушення не додаватиме йому авторитету на міжнародній арені. Водночас зайвий раз навчить Брюссель, що останньою справою, яку варто робити, реалізовуючи власну українську політику, – це звертатися за допомогою до Москви.

29.01.2014