Або українці домовляться і створять нову політичну систему, або запанує кровопролитний хаос. Цей другий варіант дуже ймовірний.
З Фьодором Лук'яновим, головним редактором щоквартального журналу "Росія в глобальній політиці" і керівником московської Ради закордрнної і оборонної політики розмовляє Вацлав Радзівінович.
– В Києві та в інших європейських столицях говориться, що саме Владимир Путін сказав в суботу Віктору Януковичу піти на поступки щодо опозиції, щоб поправити атмосферу навколо олімпійських ігор в Сочі, до яких залишилось неповні два тижні.
– Це абсолютна бздура. Нащо ми б мали поєднувати те, що робиться на Україні, зі іграми, навіть такими важливими для Москви як Сочі? Події в Києві та інших українських містах – це для нас важливий історичний процес, на який ми дивимося з тривогою, огидою і відчуттям безпомічності.
– Що породжує цю огиду?
– Є в нашій мові таке визначення "обидва гірші" і воно добре пасує до того, що розігрується на наших очах. Нашу симпатію повинен збуджувати Янукович, але ми зібрали вже хіба досить злого досвіду, щоб знати, що з ним краще не мати справи. З нинішнім президентом України в різних його політичних втіленнях вже роками ми ходимо по цьому самому замкненому колу, і на кожному наступному витку лише зростає ціна, яку Росія йому платить. Сьогодні це вже сума більш-менш 20 млрд. обіцяних доларів йому в кредитах і знижках ціни на газ.
– А його опоненти?
– Вони його варті. Ми розуміємо, що українські еліти вже понад 20 років займаються насправді тільки дрібними інтригами, улагоджуванням своїх малих справ, а те, що країна щораз глибше в'язне в кризі і безнадії, їх не обходить. Самі українці, як вказує це, що робиться в Києві, також мають цього досить. Гостро і вперто виступають проти Януковича, а водночас не хочуть слухати лідерів опозиції, трактуючи їх так підозріло. Тому події в Києві вислизають з-під всілякого контролю, ллється кров, обидві сторони вдаються до жорстокості, про яку раніше протягом десяти років українського політичного конфлікту не могло бути й мови.
– Діалог однак триває. Янукович в суботу показав, що готовий до компромісу, запропонував опозиціонерам керування урядом. Що на те Москва?
– В тому, що тепер придумав президент України, ми не бачимо нічого нового. Ми маємо справу із старими, роками тими самими персональними розіграшами політичних еліт, з цими самими спробами втягування партнерів в пастку, їх обдурюванням.
– А якщо Арсеній Яценюк чи Віталій Кличко справді прийме пропозицію Януковича і згодиться стати його прем'єром уряду, то Москва відійде з обіцяної багатомільярдної допомоги для України?
– Чого би? Те, що один український політик хоче обдурити другого, а той вірить, що обдурить першого, не має бути приводом до прийняття серйозних політичних рішень.
– А якщо в Києві переможцями виявляться прихильники європейського курсу країни, Янукович буде скинутий, то Москва не здецидується повторити те, що зробила в 2008 році, коли воювала з Грузією нібито в захисті проросійського населення Південної Осетії?
– Ясно, що не автоматично, ясно, що не без дуже важливого і серйозного приводу. Збройна інтервенція в країні, такій великій і такій складній як Україна, було б кроком, вкрай ризикованим, і його наслідки були б непередбачувані. Мешканці східної України справді почуваються пов'язаними з Росією, її культурою, Церквою, бояться націоналістів із заходу Україна, які грають першу скрипку на київському Майдані. Але це ще не значить, що мешканці Донецька чи Луганська хотіли б бачити в себе російські танки. Я переконаний, що якщо на Україні не дійде до великомаcштабної кровопролитної громадянської війни, Росія в конфлікт в цій країні відкрито не заангажується.
– А чи вибух такої війни вважаєте ймовірним?
– Переконаний в одному. Політична система, яку ми маємо на Україні вже 20 років, закінчилася остаточно. Вже не вдасться керуватися цією країною за допомогою інтриг, переговорів і переговорчиків, укладених членами еліт. Не вдасться балансувати між Сходом і Заходом. Тепер або буде створена нова система, або наступить її розпад і кровопролитний хаос, в який будуть мусіли б заангажуватися сусіди. Я побоююся, що цей другий варіант ймовірний, бо ані на Майдані, ані в президентському колі я не бачу людей, які були б здатні вказати Україні новий шлях розвитку.
Tu może się polać krew
Gazeta Wyborcza, 27.01.14
Переклад О.Д.
27.01.2014