Можна вести боротьбу з беркутівцями, тітушками, бізнесом регіоналів, їхніми рахунками, їхніми дачами й мисливськими угіддями, їхніми водіями й телеканалами – таку боротьбу, безперечно, можна і треба вести, в той же час не забуваючи, що головним ворогом України є персонально Янукович. Саме він обіймає найвищу посаду, саме він одноосібно приймає рішення і він буде нести персональну відповідальність за все, що відбувається в країні – сподіваюся, не тільки моральну й історичну, а й кримінальну.
Після визначення ворога №1 варто задуматися й над механізмом, який дозволив цьому втіленню зла сконцентрувати всю владу в своїх руках. Яким чином люди визнали право Януковича на узурпацію влади, чому виконують його злочинні накази, через що погоджуються ставати співучасниками його злочинів? Ясна річ, усе це радянські люди, психіка яких з дитинства травмована тоталітарною бацилою, тобто вони підсвідомо хочуть і прагнуть мати над собою «сильну руку», яка вирішуватиме за них. Так їм комфортніше.
Можна захопити Банкову, Межигір’я чи Київ, але вся адміністративна вертикаль виконуватиме накази Януковича, бо джерело його влади в аурі, іміджі авторитарного правителя, якого треба слухатися. Якщо цей його образ нам не вдалося розбити бахтінським карнавальним глузуванням, то його слід розхитувати в інший бік – довести до абсурду його авторитарність і «сильну руку».
Бо ж якщо говорити серйозно, то навіть у людей далеких від медицини складається стійке враження, що президент України збожеволів. Він вкрав в України в майбутнє, перетворив країну на концентраційний табір, це він віддав накази штурмувати Майдан 30 листопада, це особисто Янукович порадив снайперам цілитися журналістам просто в очі.
А тут уже зовсім без жартів: Янукович – похила людина, він прожив справді непросте життя, постійно наражаючись на небезпеки, зазнаючи принижень і сам катуючи, кожен його день – це напруження, нерви й стреси; без відповідної освітньої підготовки й інтелектуального рівня йому довелося вирішувати питання цивілізаційного вибору України, обумовленого історичними й соціокультурними чинниками; до параноїдальних схильностей (згадайте кількість його охорони) додалося відчуття неспокою через масові акції протестів; щодня – хочу наголосити ще раз, що справді не жартую – йому доводиться спілкуватися з Колесніченком, Табачником, Азаровим, Герман та Чечетовим, а якщо він захоче відпочити в родинному затишку – там його чекає Люся. Тут кожен би збожеволів.
От би нам зараз згодився документ від якогось НДІ психіатрії з підписом академіка й печаткою установи – мовляв, Янукович збожеволів. І щоб психіатри вийшли в телевізійні ефіри й пояснили країні, що справді маємо до справи з клінічним і саме тому небезпечним для суспільства випадком.
З таким документом було б легше й силовиків переконати переходити на наш бік, з такою довідкою Янукович остаточно втратив би леґітимність в очах світової спільноти. Бо світ дізнався б те, що кожному українцеві вже давно ясно.
Цікаво, є в нас хоч один сміливий, патріотичний і – головне – фаховий психіатр?