В Іраку йдуть запеклі бої між урядовими військами і радикалами-ісламістами, послідовниками «Аль-Каїди». Бойовики угруповання «Ісламська держава Іраку і Леванту» змогли взяти під контроль два великих міста.

 

 

На початку тижня уряд втратив контроль над містами Фалуджею і Ер-Рамаді на заході країни. Їх захопило угрупування «Ісламська держава Іраку і Леванту», пов'язана з «Аль-Каїдою». Спалах насильства на заході Іраку розпочався в понеділок, коли військовики розігнали наметове містечко сунітів в Ер-Рамаді.

 

Хоча радикальні ісламістські сунітські угруповання з Сирії вже давно ведуть терористичні дії на території Іраку. Це почалося більше року тому в провінції Анбар – районі проживання сунітської меншини.

 

Провідний американський експерт у галузі міжнародної безпеки Макс Бут, вважає, що нинішній розвиток ситуації в Іраку може стати «однією з найбільших загроз для миру в цьому регіоні». Адже, за його словами, «Аль-Каїда» діє паралельно і в Сирії.  «Те , що ми бачимо на даний момент у Західному Іраку й Північній Сирії – це спроба «Аль- Каїди» збудувати свою державу, яка стане магнітом для міжнародного тероризму в набагато більшому ступені, ніж Афганістані до терактів 11 вересня 2001 року. Це велика проблема, і ми не мали допустти, щоб це відбулося , але це вже відбувається. Кожен, хто думає, що можна просто обернутися спиною до того, що відбувається в Іраку, є короткозорим, бо тоді ми заплатимо високу ціну за це в майбутньому», – застеріг Макс Бут.

 

Досі тривають періодично спалахують суперечки щодо доречності іракської кампанії 2003 року. Цими днями, коли близькі до «Аль-Каїди» військові підрозділи захопили кілька населених пунктів на заході Іраку, полеміка загострилася.

Більшість експерті-противників інвазії в Ірак обґрунтовують свою позицію хибними підставами для початку операції, тобто невиправданими заявами, що режим Саддама Хусейна володіє зброєю масового знищення. І тут їм складно щось заперечити, бо арсеналів ядерної чи хімічної зброї на іракській території дійсно не було виявлено.

З іншого боку проблема Саддама Хуссейна дійсно існувала. І навряд чи правий той, хто стверджує, мовляв, якби Саддам був досі при владі, то все б там було чудово, тихо і стабільно. Скоріш за все, якби іракський диктатор дожив до наших днів, то країна б потрапила у хвилю  «арабської весни». Слід врахувати, що Хусейн опирався на підтримку сунітської меншості в країні, а окрім шиїтської більшості його запеклим ворогом виступило б і численне курдське населення. У такій ситуації Саддама Хусейна, скоріш за все, очікувала б доля Моамара Каддафі. А країна б опинилася ще в більшій зоні турбулентності, аніж зараз Лівія.

Нагадаємо хід подій. У ніч з 19 на 20 березня 2003 року американські й британські війська розпочали операцію під назвою «Іракська свобода».  Плацдарм для інвазії надав вірний союзник США – Кувейт. Багато експертів прогнозувало тривалу й кровопролитну бійню, проте  вже 9 квітня майже без бою був узятий Багдад. У пам’яті багатьох людей зафіксувалася тодішня телекартинка з поваленням з постаменту пам’ятника Саддама Хусейна в іракській столиці. 1 травня 2003 Буш з палуби авіаносця «Авраам Лінкольн»  проголосив знамениті слова про те, що «місію виконано», фактично заявивши про перемогу у війні з Іраком: «У цій боротьбі ми билися за свободу і за мир у всьому світі. Наш народ і наша коаліція пишаються цим досягненням. Ірак вільний».

Говорячи це, американський президент не приховували, що однією з цілей операції було встановлення в Іраку демократичних інститутів. Чи вдалося довести цю справу до кінця? Однозначно ні. Чи вдалося, принаймні, демократичні перетворення в країні поставити на рейки незворотності? Нині, через 10 з гаком років від цих звитяжних реляцій Буша все ще занадто рано, щоб однозначно відповісти на це запитання.

Навесні 2005 року в обстановці посилених заходів безпеки в Іраку пройшли перші за півстоліття багатопартійні парламентські вибори. У травні 2006 року в Багдаді розпочав роботу перший постійний уряд на чолі з Нурі Малікі.

Американці вирішили, що прийшов час поступово передавати владу в Іраку до рук іракців. Почався процес виведення військ антисаддамівської коаліції. Влітку 2009 року країну покинули останні підрозділи союзників США, тоді як основний контингент американських військ був виведений до початку серпня 2010 року. 15 грудня 2011 року Сполучені Штати офіційно оголосили про завершення іракської військової кампанії.

 

А в Іраку був великий шанс на мирний демократичний розвиток, імпульс якому надала стратегія умиротворення, запущена 2007 року адміністрацією Джорджа Буша. Головним пунктом стратегії було перетягування на урядовий бік іракських сунітів і згладження міжконфесійного протистояння. Ця програма дала надзвичайно позитивний результат: за два наступних роки рівень насильства в країні спав на 90 відсотків.

 

Утім позитивних наслідків стратегії  так і не вдалося закріпити після виведення американського контингенту з Іраку. Свою негативну роль у цьому, на думку експерта Макса Бута зіграв як президент Барак Обама, котрий намагався звести до мінімуму вплив Вашингтону на процеси в Іраку, так і прем'єр-міністр Малікі, котрий після відходу американців практично  зрезигнував з програми примирення. Замість того, щоб активніше залучати сунітів до державних справ, уряд почав їх переслідувати.

 

 

Якщо говорити про актуальну воєнну ситуацію в Іраку, то можна з великою часткою впевненості стверджувати, що упродовж двох-трьох наступних днів урядовим військам вдасться ліквідувати вогнища опору. Іракські урядові війська підтягнулися до провінції Анбар, бойовикам-сунітам у нерівній боротьбі доведеться полишити територію й утекти до Сирії. Зрозуміло також, що це лише тимчасово вирішить проблему. Якщо іракський уряд реально переймається стабільністю й миром у країні, то йому знову доведеться повернутися до започаткованої 2007 року стратегії умиротворення. А адміністрації Барака Обами необхідно значно більше уваги приділити Іраку.

10.01.2014