24 грудня минає 140 років від дня народження Адама Дідура. Цього галицького співака, славного на весь світ, вважають своїм українці й поляки.
Народився Адам Дідур напередодні католицького Різдва у селі Сенькова Воля біля Сянока. Це було 1873 року. Хоча в деяких біографіях знаменитого артиста вказують інший рік його народження – 1874-й.
Взагалі обставини народження цього хлопця оповиті таємницею, бо він був позашлюбним сином. Його мати, 25-річна панна Вінцента Ясінська, була донькою лісничого з Сенькової Волі, дрібного шляхтича Юзефа Ясінського. А батьком виявився місцевий дідич Якуб Броховіч-Віктор. Назвали хлопчика за латинським календарем, бо саме цього дня були іменини Адама. А хрестили немовля у греко-католицькій церкві Архангела Михаїла у Волі Сеньковій.
Лише через три роки з Вінцентою одружився місцевий органіст і народний учитель Антоній Дідур, який усиновив Адама надавши йому своє прізвище. Антоній був греко-католиком й походив зі Стрийщини.
Повторно охрестили Адама Дідура 1 січня 1885 року в римсько-католицькому парафіяльному костелі Різдва Пресвятої Діви Марії у Стрию. Про це свідчить метрика віднайдена донькою Адама Дідура Мері Дідур-Залуською, яка й підтвердила, що знаменитий співак народився саме 24 грудня 1873 р. Хоча сам Адам Дідур вважав себе на рік молодшим, про що свідчить його закордонний паспорт, виданий 1936 року польським консульством у Нью-Йорку. Цей паспорт експонується тепер в Театральному музеї у Варшаві, що й дало підставу вважати 1874 рік роком народження артиста.
Після завершення середніх студій Адам Дідур приїхав 1894 року до Львова навчатися у вчительській семінарії. Водночас він вступив до університетського хору та брав уроки вокалу у професора консерваторії Галицького музичного товариства Валерія Висоцького, який вважався найкращим вчителем співу у Львові. У нього вчилися, зокрема, Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга, Олександр Бандровський, Адам Оконський, Миколай Левицький.
В маестро Висоцького навчався Дідур два роки, а потім вирішив продовжити свою науку в італійському Мілані. Його меценатом став скромний львівський поштовий урядовець, співак-аматор хору "Лютня" Ян Расп, котрий віддавав Адамові половину своєї платні, щоби той мав змогу вчитися співу в Італії у знаменитого Франческо Еммеріха. Коли Адам Дідур став заможним і знаменитим, він віддячився своєму доброчинцю й придбав для нього невеликий маєток біля Сянока, де Я.Расп міг спокійно та заможно прожити останні роки життя.
У Мілані А.Дідур винаймав спільне скромне помешкання разом із своїми колегами по навчанню С.Крушельницькою та М.Левицьким. Оперну кар’єру він розпочав 1894 року в театрі невеликого італійського міста Пінероло в П’ємонті. В наступному сезоні виїхав до Єгипту, де виступав на оперних сценах Каїру й Олександрії. Там він став провідним басовим солістом. 1895 рік співак провів у Латинській Америці, де виступав в театрах Ріо-де-Жанейро та Буенос-Айресу.
А потім повернувся до Європи, прийнятий до міланського оперного театру “Ла Скала”.
У 1908 році Адам Дідур співав провідні басові партії в операх “Фауст” Ш. Гуно, “Мефістофель” А. Бойто, “Гугеноти” Дж. Мейєрбера у Великому міському театрі у Львові. Тоді ж він вирішив збудувати собі у галицькій столиці кам’яницю. Придбав також маєток для своїх батьків у Козині неподалік від Станиславова. Того ж року Дідур з успіхом виступив у нью-йоркській Metropolitan Opera. Відтоді він залишався провідним басом цього театру до кінця своєї співочої кар’єри у 1932 році, хоча постійно гастролював у провідних театрах світу.
В Італії Дідур познайомився з мексиканкою Анжелою Аранда-Арелано, яка стала його дружиною. Три їхні доньки, Ева, Ольга та Марія (Мері), також стали співачками.
У 1945 році Дідур став першим директором оперного театру в Сілезії – спочатку в Катовицях, а потім у Битомі. Тут він і помер раптово від серцевого нападу 7 січня 1946 року під час занять в музичній школі.
У Львові на завершенні вулиці Котляревського (колишній Набєляка) за дитячим майданчиком височіють два будинки (Метрологічна №3 та Котляревського №67), перед якими збереглася напівзруйнована альтанка-капличка. Ці кам’яниці збудував 1911 року Іван Левинський для Адама Дідура. У 1920 році в його кам’яницях на вул. Набєляка було організовано українські відділи вчительської семінарії, які проіснували тут до 1933 року. Директором цього навчального закладу був о. Юліан Дзерович – останній довоєнний голова Товариства “Просвіта”. Серед викладачів були, зокрема, о. Василь Лаба, професори Микола Чубатий та Роман Цегельський. Після війни кам’яниці стали житловими будинками, а частину приміщень займає зараз Львівський мистецький коледж ім. Івана Труша. Добре було би, якби на стінах цих будинків знайшлося місце для меморіальної таблиці на згадку про Адама Дідура.