Перегляд часописей.

 

 

("Czas" о Русинах. — Петербурскій "Кraj" про акцію виборчу Русинів. — Полемика коломийскої "Ради русскої" з "Червоною Русею".)

 

Єсть се похвальною рїчею, коли якась часопись своїх читателїв стараєсь знакомити з справами краєвими. Неменче розумним дїлом для кождої польскої часописи в Галичинї і заграницею єсть тенденція, знакомити суспільність польску з справами рускими. Але годї заперечити, що першим условієм хосенности такого знакомленя єсть строге нагляданє, чи подана та або друга вість відповідає дїйстному положеню рїчей, чи справа яка представлена в правдивім світлї. Краківскій "Czas" містить від якогось часу, майже постійно що два тижднї, дописи зі Львова під заголовком: "Z obozu ruskiego". Але дописуватель "Czas-y" нїколи майже в силї взнестись на становище обєктивного слїдителя справ руских, а більше любуєся в партійнім представленю предмету.

 

От і в ч. 235 "Czas-y" з 13 грудня подибуємо рїчи, заправлені більше фантазією дописувателя львівского, як сущні. "Від коли п. намістник гр Бадені — читаємо там — в відповіди на рїч д-ра Огоновского, виголошену в имени депутацій товариств руских, заявив, що не ялося Русинам покликуватись на рускі програми народні з 1848 р., а притім показав на конституцію яко основу всїм спільну — дневники рускі всяких напрямів стали на той темат писати довго і широко. "Дѣло" вдалось в довгу полемику з звістним артикулом "Fremdenblatt-y", а "Червона Русь" переводила в|кількох числах доказ, що згадана конституція єсть добра для всїх, лиш не для "русских" Галичан."

 

Дописуватель "Czas-y" не наводить згаданих статей обох часописей руских, хоч би бодай в дрібненькім скороченю, а з тону єго дописи виходить навіть рід легковаженя справи. А прецінь міг дописуватель львівскій, яко мнимий знаток справ руских, бути на стілько совістним, щоб поінформувати краківскій "Czas" і єго читателїв, що рїч п. намістника до депутацій товариств руских вийшла з простого непорозуміня, а радше з того, що п. намістник не зрозумів промови д-ра Омеляна Огоновского, і під національною програмою Русинів з 1848 р. (Русини — нарід окремішний від Поляків і Великоросів) розумів якусь програму политичну... Ми і взяли слова п. намістника за просте непорозумінє, і не розводилися над ними ми ширше в справозданю нашім о авдієнції товариств руских у п. намістника. Чейже "Czas" повинен був знати, яка єсть національна програма Русинів, як не менше і то, що з тою програмою мусить числитись всяке правительство австрійске і всї єго представителї. Що иншого конституція австрійска з 1867 р., а що иншого питанє, хто есть сей рускій нарід? Але замість вирозуміти справу і пояснити єї читателям своїм схожо з правдою, "Czas" поплив з своїм дописувателем на мутну воду і дає пізнати, будьто п. намістник ту національну програму Русинів узнав невідповідною для Австрії. "Czas" не уявив собі, здаєсь, консеквенції, що вийшлаби з такої негації самостійности національної Русинів і самостійного розвою их. А може рад-би "Czas", щоби всї Русини галицкі визнавали програму національної єдности Русинів і Великороссів? Длятого здалось-би в судженю так важних справ бути осторожнїйшим і не баламутити прилюдної опинії.

 

В другім уступі дописи журиться дописуватель "Czas-y" тим, що п. Марков від якогось часу залишив зовсїм свої напади на "газету польску, печатану рускими черенками", як звичайно називав "Дѣло". Не значить се — каже він — щоб дїйстно настала згода. Обяв позірної згоди повтарявся звичайно, коли розходилось о яку-небудь акцію в ширших розмірах, а от небавом будуть нові вибори до сойму...

 

Длячого п. Марків нападав на "Дѣло", а нинї залишив ту, по нашій думці, невдачну роботу, ми в питанє то не входимо.

 

Безперестанні визиви "Червоної Руси" ми лишали майже правильно без відповіди, яко дїло нам зовсїм нешкодливе. Може бути, що п. Марков навкучив собі ті напади, а в своїм органї займеся більше позитивним трудом, як пустою полемикою. Але то замітне, що "тою дозорною згодою" "Czas" так дуже зажурився. Видко, що напасти п. Маркова на "Дѣло" були "Czas-ови" і єго сторонникам дуже на руку, бо спиняли сконсолидованє сил руских в так важних хвилях, як в часї виборів до сойму. Ми з нашої сторони можемо увірити "Czas", що загал Руси давно вже перейшов до порядку дневного над всякими инсинуаціями супротив "Дѣла", з якої-будь сторони они-би виходили, а то певна рїч, що при будучих виборах, як завсїгди так і тепер, вся галицка Русь стане солидарно при урнї виборчій.

 

На темат виборів до сойму галицкого заговорив і петербургскій "Kraj", однакож і тут зайшло таке, що львівскій єго дописуватель перехопився. Він каже: "В нїдрї руских товариств политичних, а именно в "Народній Радї", ведуться розправи над организацією акції виборчої до близьких виборів до сойму краєвого. Хотя по мисли ухвали віча почин до тої акції має дати і клюб рускій послів соймових, котрі добирають собі по трех членів з кождого товариства политичного і враз з ними конституються яко рускій комитет виборчій, то мимо того "Народна Рада" роздумує над тим, в якій-би спосіб могла прийти в поміч сему комитетови". Представленє сеї справи в такім світлї не має за собою вповнї реальної підстави.

 

"Червона Русь" поміщає довгій ряд статей, в котрих домагаєся конче подїлу Галичини. Справа се давна, бо і в 1848 і в 1864 році домагались Русини галицкі такого подїлу першій раз у корони, другій раз посредством пропамятного письма до министерства і ради державної. Против подїлу стала тепер коломийска "Русская Рада" поміщати свої виводи і уважає, що такій подїл був-би безхосенний. О результатах полемики подамо вість нашим читателям аж тогдї, коли справа буде покінчена. Нинї мусимо тілько сказати, що справа подїлу Галичини надаєся в теперїшній хвили лише до академичного трактованя. Щоби він дався дїйстно перевести, мусїли-би єго з одної сторони самі Русини підготовити сильнїйшим розвоєм свого житя національного, а з другої сторони годї єго довершити без побореня всїх трудностій, які єму ставить конституція австрійска: без рїшеня ради державної та сойму краєного і без виразної волї монарха. Чи "Червона Русь" почислилась з тими факторами? Правда, що до подїлу Галичини пруть найбільше самі Поляки, коли в соймі і по-за соймом стоять на становищи вічної негації прав наших національних. Коли конституція австрійска не найде відповідних способів для оборони так званих меншостей національних чи то посредством закону язикового, чи куріяльного устрою соймів в провинціях о мішанім населеню, то дотеперїшний антагонизм національний в тих краях переміниться з часом в формальну війну, котру спинити зможе лиш подїл етнографичний. Гордійскі вузли не даються розвязувати, але розтяти їх можна.

 

[Дѣло]

20.12.1888