Проєктований закон о неподїльности селяньских посїлостей, над котрим в радї державній дебатують, має запобїгти зубоженю наших селян. Интенція гарна і начасї, але проєктованим законом єї не осягнеся, як взагалї законом таким, котрий можна законними дорогами обійти. Не поможе тому і новеля карна. Сей закон дотикає лише спадкоємства ab intestato, значить, по-за тим вільно селянинови розпоряджати своїм газдівством до волї, а що наші селяне противні неподїльности грунтів, бо грунт уважають за певнїйше майно, як готові грошї, то старатись будуть заздалегідь розпорядити своїм майном так, щоби всї дїти по рівній пайці надїлити батьківщиною, а закону котрий волить одну дитину зробити господарем, а прочих пустити на зелену пашу, виминати будуть як страхопуда.
Коли законодавці добавили вже раз потребу запобїгти зубоженю селян, то не туди дорога, не се причина зубоженя, що наслїдники дїляться грунтом батьківским. (Д-р Станислав Мадейскій "О zubożeniu włościan Galicyi. Lwów 1877" виказує (стор. 7.), що убожетво селян стоїть в відворотнім відношеню до подїльности грунтів.) Та о тім годї говорити з-за зеленого столика, дивлячись на житє-бутє нашого хлїбороба через теоретичні окуляри. Пійдїть панове на повіти межи наш бідний нарід, загляньте хоч-би лиш до судової регистратури, а пересвідчитесь, де лежить причина зла, котру крайний час усунути. А коли потрїбні міри переведете, то нехай собї здорові дїлять свої грунти, се їм не зашкодить. Хто буде пильний і роботящій, той до малої батьківскої скиби докупить другу і третю від того , хто недбалий, бо і так помимо вашого закона можна буде й дальше дїлити — лише не декретом наслїд’я! Сей закон з своим виїмковим характером виглядав достоту так як прим. заказ, що до місця А не можна доїздити улицею В, але кождою иншою вільно там заїхати. Коли-ж цілею того закона єсть так поважна причина, а тую ціль можна оминути, то цілий закон матиме хиба той хосен, що селяне не хотячи оставити своїх дїтей без завіщаня, писатимуть такі "дистаменти", котрих нїхто гаразд не зрозуміє, а з котрих виростатимуть тисячки нових процесів по судах повітових, на радість покутним писарям, — між тим коли доси селянин отець родини супокійно умирав без завіщаня, бо знав, що суд єго дїтей надїлить по рівній пайці.
Я кажу, що не тут причина злого, а хоч-би і тут, то не так-би єї усувати, але в цілій администрації краю і в судівництві. Покутне писарство, недогідности в институції книг грунтових, недостатки в судівництві повітовім, як в справах спірних так і неспірних, невідповідности процесу дрібного, занедбуванє закона о піяньстві і закона против лихви, шкідливість процесів карних о оскорбу чести, теперїшний спосіб побираня оплат від доручень судових — ось де нещастє нашого народу і причина єго убожества! Коли-би бодай ті причини усунути, тогдї навіть caeteris paribus наших лихих дотеперїшних відносин економічних, житє-бутє нашого хлїбороба було-б, як то кажуть, пів бїди.
Не буду вдаватися в економичні аргументи, а тілько подам до відомости ті спостереженя фактичних обявів, котрі в нашім повітовім судівництві впадають в очи. Представлю, як єсть тепер, як-би повинно бути при строгім виконуваню законів, а як-би могло бути, коли-б заведено бодай малесеньку реформу. Сі спостереженя будуть і жерелом сеї розвідки, а хто-би менї заперечив, що так не єсть, зможу доказати правду своїх слів. При тім застерігаюся, що, аби редакцію не наразити на конфискати, я не Пернерсторфер, саандалбв виволїкати анї личностей чїпати не буду, а лиш предметово рїчи обговорюючи, викажу з становиска не лише виключно національно-руского, де лежить причина зубоженя наших селян в тих дїлах, котрі належать до судів повітових.
І.
Покутне писарство.
Всюди відзиваються голоси о потребі усуненя покутного писарства, тої язви галицкої. Покутний писар підюджує наших хлїборобів і міщан (котрі і так мають наклін до правованя) до неузасаднених процесів, стягає їх до шинків послїдної катеґорії, розпиває, видурює грошї — і тим способом дає почин до маєткової руїни тої неосвіченої верстви. Против покутного писарства маємо законні постанови. Министерске розпорядженє з д. 24 падолиста 1860. означує, хто єсть покутним писарем і постановляє кари дисциплинарні. Однак, сей закон не осягне бажаної ціли, бо й нїякій закон карний не поправить суспільности, поки не усунесь тих причин, які витворюють покутне писарство. Такими причинами, що доставляють покутному писарству жизненних соків до могучого розвитку тай притягають що-раз нових охотників до сего доброго а легкого зарібку, суть: одностороннє трактованє покутного писарства, недостатки повітового судівництва, і брак адвокатів при судах повітових.
Деякі суди повітові поступають так, наче-б повисше наведеного закона і не було. Переглянувши цілу регистратуру тих судів, не найдешь нї одного звитку актів, де-би якого писаря покутного покарано, а з другої сторони не найдеш 5% подань судових, котрих-би не намазав писарь покутний. Дїєся се не тілько при таких судах, де нема адвокатів, але навіть там, де єсть адвокат або нотар. Що така практика не заохотить адвокатів осїдати при повітових судах, о тім і не треба говорити.
Инші суди повітові, там именно, де суть адвокати, виловлять від часу до часу якого писаря покутного, покарають єго грошево і на тім конець. Але покутний писар таким нещастєм не зразиться до дальшого предприємства. Богатшій уважає таку справу за звичайну страту вь своїм иитересї, а знаючи, що без ризика нїчого не зискає, робить дальше своє і стараєся хвилеву страту собї відбити. Біднїйшій писар не журиться карою: не маючи чим платити, відсидить кілька днїв в арештї. Сказано, що та кара єсть тілько дисциплинарною і яко така не потягає за собою наслїдків кари приписаної законом карним, тому то писарї до подібних кар більше гонорової натури великої ваги не привязують.
Часами такі суди заводять на писарїв покутних формальну облаву, відбувають ревизії у всїх знаних писарїв, та се нещастє, що звір заздалегідь вивідаєсь о такім намірї начальництва суду через лихоплатних діюрнистів судових, і завчасу перенесе свою "канцелярію" з "актами" в безпечне місце. Коли-ж все таки одного виловлять і грішми покарають, то другі товариші тую шкоду єму нагородять, на основі умови, яка звичайно истнує межи кількома покутними писарями одної місцевости.
(Конець І. статьї буде.)
[Дїло, 12.11.1888]
(Кон.)
Тілько формальне виконанє згаданого закона проти писарїв покутних на нїщо здалося. Сей закон треба примінити з всякою строгостію, якої лише дозваляє, бо се лихо для найбїднїйшої верстви нашої суспільности страшнїйше, анїж крадїж. Закон висше наведений при означеню кари дисциплинарної застерїгає судьї цілковиту свободу дїланя в дорозї карного процесу. Отож из сеї постанови треба вповнї користати. Можна сміло сказати, що майже кождий чин покутного писаря в обємі єго нечистого предприємства єсть обманьством
Відома рїч, що наш темний брат, коли має яке дїло до суду і прийде в тій ціли до міста повітового, то питаєся за адвокатом. Писар представляєсь єму за адвоката, обїцює справу добре зробити і каже собї заплатити за роботу на око маленьку квоту, але за те на "штимплї" чи на "штемплї" удре в-троє або в-четверо тілько, кілько дїйстно треба, а нераз і там, де штемплїв зовсїм не треба. Коли-би писар не представився, що єсть адвокатом, то шукаючій поради нїколи не віддав-би єму своєї справи і не дав-би єму своїх грошей. — Значить: покутний писар підступом вводить чоловіка в блуд, вихісновує єго невідомість, а се як раз підходить під дефиницію закона карного о обманьстві. Так водиться при всїх случаях, де пошкодованим єсть неосвічений чоловік, що віддає свою справу покутному писарєви, гадаючи, що се адвокат, і у всїх тих случаях можна писаря покутного карати за проступок обманьства (§ 461. з. к.), а приписи дисциплинарні на писарїв покутних полишити на ті случаї, де пошкодований знає, кому віддає справу. (Знаю одного дїдича польского, котрий всї жалоби, умови і т. д. дає робити покутному писарєви.) Менї відомий оден суд повітовий (дай Боже таких більше!), в котрім начальник суду в порозуміню з судією карним придержуєся такої практики як висше, а дотичні вироки так гарно мотивує, що нїяк их не можна звалити. В тім судї кождий поодинокій факт, кожде судове поданє становить окремий проступок і окрему потягає кару. Таким титулом набрав один покутний писар в однім році подібних кар на пять місяців і мусїв одну за другою відбувати. Не помогли нїякі рекурси, а коли і послїдний вирок суд окружний затвердив, то сердега закинув своє ремісло. Та, на жаль, таких судів дуже мало, бо по-найбільше або нїчого проти покутних писарїв не ро биться, або вдоволяєся законом цивильної натури.
Наші суди повітові при приміненю закона проти писарїв покутних держаться єго о стілько, о скілько він стоїть в звязи з законами о так званім примусї адвокатскім. (Мин. розпор. з д. 5 серпня 1859 р. постановляє, що в містах, де єсть два адвокати, мусить всї письма до суду підписати адвокат.) Де такого примусу нема, отже де нема жадного адвоката або лиш оден адвокат чи нотарь, там звичайно суди приймають всякі поданя, отже і такі, котрі написав покутний писар. В такім повітї для покутного писарства жниво. Покутний писар, щоби доховати на всяку евентуальність форму правну, придержуєсь пильно надворного декрету з дня 4 вересня 1818 (ч. 1494), котрий постановляє, що при судах, де нема адвокатів, мають всї справи переводитися словно, а письменні поданя приймають лише від людей письменних, котрі на дотичнім поданю мають заявити, що поданє уложили самі. Писар покутний держиться при таких судах сего припису і вносить свои вироби з додатком: "Sam ulozil", або — позаяк жиди-писарї найчастїйше послугуються нїмецкою мовою, то пишуть — "Selbst verfasst". Можна собі представити, як такій додаток виглядає на поданю, внесенім від неписьменної сторони, котра не то що чужого язика не вміє, але навіть одної букви поставити не знає.
Помимо сего явного крутаторства суди вдоволяються таким заявленєм самоуложеня і пускають поданє на машину судової аґенди.
Та на ті формальности уважаєся тілько в справах спірних цивильних. В справах же з обєму nobilis offiсii judicis та в справах карних на повисші приписи о примусі адвокатскім нїхто не зважає. Тут можна писати, кому хочеся, а суд поданя не відкине длятого, що в тих справах сторона не потребує послугуватись адвокатом. На доказ сего прошу переглянути реґистратури судів повітових, а покажеся, що нема навіть 1% подань уложених правником, а межи жалобами о оскорбу чести ("образівки" або "гонорки") не знайде на тисяч — одної жалоби уложеної після приписів законних. Така аргументація, що де нема примусу адвокатского, там може письма укладати писар покутний, єсть ложна і законови о писарстві покутнім противна. Той закон виразно постановляє, що і того уважаєся за покутного пасаря, хто в спосіб заробкованя виготовляє письма в дїлах спірних і неспірних. Бо єсли в якійсь справі не мусить брати удїлу адвокат, то в таких случаях хто иншій повинен для сторони неписьмен ної письма укладати, і до того покликані суть суди повітові (§. 246 инстр. суд.).
Щоби писарство покутне як слїд викоренити, треба побіч строгого виконуваня законів о покутних писарях і о примусї адвокатскім поручити судам повітовим, щоби всякі поданя без різниці предмету, уложені писарями покутними, a limine відкидали, а натомість пригадати судам, що обовязує §. 246 инструкції судової (закон з д. 3. мая 1853. ч. 81. В. з. д.), котрий постановляє, що кождий повітовий суд мусить публично оголосити день судовий (Gerichtstag), в котрім можуть сторони вносити словні жалоби або инчі поданя до протоколу. Коли-ж би нинїшні судові сили до строгого виконаня сего припису не виставали, в такім случаю треба би подумати о способї, щоби при кождім судї повітовім, де нема двох адвокатів або нотаря і адвоката, було все двох квалификованих дорадників правних. Здавалось-би, що перевести се не легка рїч, бо годї силувати адвокатів осїдати там, де они не хочуть, тим більше, що не всюди адвокат може мати доходи, відповідаючі єго вимогам і коштам, ложеним на фахове єго образованє. Ото-ж таку зміну перевести-би в дорозї окремого закона, котрий утворив-би адвокатів "другої кляси"для судів повітових виключно, а місця дотичні обсаджував-би в дорозї конкурсу, і подібно як дїєся при обсадї нотаріятів. На такі посади вимагалось-би меншої квалификації, як тепер приписана для адвокатів. Квалификація та обмежилась-би прим ром до однорічної практики судової та 3-лїтної адвокатскої і до испиту судейского або нотаріяльного. Посади для таких адвокатів другої кляси системизувати-би при всїх судах повітових найбільше дві там, де нема двох дорадників правних (Rechtsfreund), отож де нема двох адвокатів або адвоката і нотаря. Теперїшної ординації адвокатскої не потрїбно-би в нїчім зміняти, і адвокатам з теперїшною квалификацією було-би вільно осїдати, де їм угодно. Такй місця обсаджувались-би вь дорозї конкурсу. Кандидатів именував би висшій суд краєвий на внесенє комнати адвокатскої з-межи терна предложених кандидатів. Такій адвокат другої кляси міг-би перейти до першої кляси адвокатів, коли-б доповнив свою квалификацію (7 лїт практики, з того рік в судї, докторат прав і испит адвокатскій). Кандидатів, здається, не хибло би. Убїгались би о такі місця пенсіоновані судовики, нотарї, испитовані кандидати нотаріяльні, котрі тепер по десять лїт мусять ждати на посади нотаріяльні, і кандидати адвокатскі з квалификацією судейскою. Щоби не було надужитя при побираню гонораря за їх працю, належало-б усталити також таксу, як се тепер єсть в проекті для адвокатів.
При такій обсадї належало-би при всїх судах, без виїмки на письменність сторони, завести і строго виконувати примус адвокатській, а аґенди судів повітових по мисли §. 246 судової инструкції обмежити на сторони убогі.
[Дїло, 13.11.1888]