Японські фізики надали математичні докази, що Всесвіт є однією великою проекцією. В його основі лежить пласка, одновимірна матриця з так званих «струн».
1997 року арґентинський фізик Хуан Малдасена запропонував сміливу гіпотезу, яка пояснює природу ґравітації коливанням ультратонких струн. Математично надскладний космос, який існує у десяти10 вимірах (9 просторових плюс час), за Малдасеною, є не більше, ніж голограмою: в основі світобудови перебуває плаский, одновимірний світ струн, в якому немає ґравітації.
Ідеї Малдасени зацікавили фізиків, бо, по-перше, поставили популярну, але досі недоведену теорію струн, на тверду наукову основу, а по-друге, надали змогу примирити невідповідності між квантовою фізикою і теорією ґравітації А.Ейнштейна. Їхню роль можна порівняти з Розетським каменем, адже, як і давньоєгипетський артефакт, вони дозволяють читати на двох мовах одночасно, вирішуючи в межах однієї моделі проблеми, нерозв'язні в іншій. Хоча важливість цих ідей від самого початку справедливо оцінили вчені, проте їх незаперечного підтвердження досі не вдавалося знайти.
У двох статтях, опублікованих на сервісі arXiv, японський фізик Йошіфумі Г’якутакі з Університету Ібаракі та його команда надали переконливі докази, що припущення Малдасени є правильним.
У першій статті команда Г’якутакі розрахувала внутрішню енергію чорної діри, розташування її горизонту подій (кордону між чорною дірою та рештою Всесвіту), ентропію та інші властивості, а також властивості так званих віртуальних частинок, які постійно вискакують та повертаються назад у небуття, виходячи з постулатів теорії струн. В іншій – обчислила енергію «плаского Всесвіту» без ґравітації – об’єктивну реальність струн. Обидва обчислення, як виявилося, повністю збіглися.
«Ці розрахунки здаються цілком коректними», – заявив сам Малдасена, який нині працює в Інституті передових досліджень при Прінстонському університеті і не брав участі в дослідженні команди Г’якутакі.
«Японські вчені вперше кількісно довели те, істинність чого ми вже давно підозрювали, але що досі залишалося здогадом. Йдеться, зокрема, про те, що термодинаміка деяких видів чорних дір може бути змодельована для Всесвіту з нижчою просторово-часовою розмірністю», – каже Леонард Зюскінд, фізик-теоретик зі Стенфордського університету, який був одним із перших, хто висунув ідею «голографічного Всесвіту».
Всесвіт, який змоделювали японські науковці, мало подібний на той, що ми бачимо довкола себе. Це – 10D-Всесвіт (одним з вимірів є час), який складається з восьмивимірної просторової сфери та одновимірної основи, в якій відсутня ґравітація і яка нагадує систему пов’язаних між собою ідеальних пружин або гармонійних осциляторів.
Як каже Малсадена, обчислення Г’якутакі дозволяють сподіватися, що ґравітаційні властивості Всесвіту у майбутньому вдасться пояснити виключно за допомогою квантової теорії.