Завтра народи Австрії обходять велике свято — ювилей 40-лїтного панованя Цісаря Франц-Іосифа І. Дня 2 грудня 1848 р. 18-лїтний архикнязь Франц-Іосиф, роджений 6 (18) серпня 1830 р., найстаршій син архикнязя Франца-Кароля і архикнягинї Софії, взяв в Оломуцу корону від свого стрия, і цісаря Фердинанда.
Були то дуже прикрі тогдї часи для Австрії. Сороклїтна система Метерниха за цісарїв Франца І. і Фердинанда І. спровадила в Австрії поважну кризу: серед народів держави зросла сильна опозиція і вже перед 1848 роком почало кипіти між Мадярами, Италіянами, Чехами і Поляками. Упадок Люї-Филипа і Француска революція з 24 лютого 1848 р. встрясла Европою, сильно зачепила і Австрію. У Відни рух революційний озвався вже дня 13 марта; Метерних мусїв уступити. На Угорщинї Мадяри вимогли для себе самостійне министерство одвічальне соймови. В Медіолянї і Венеції вибухла ворохобня. Дня 15 мая 1848 р. рух у Відни виміг від цісаря скликанє сойму, для уложеня конституції. Цісарска родина опустила Відень, удалась до Инсбрука і там пробувала до 12 серпня. Підчас того у Відни рядив нарід, Мадяри ишли своєю дорогою, в Празї вибухла ворохобна (Виндишґрец єї придушив), а в Италії порався Радецкій аж до щасливої битви під Кустоццою (25 липня). У Відни народна гвардія і легія академична вимогла (8 липня) зміну министерства. Цісар Ферднанд, остаючи в Инсбруці, поручив архикн. Іоанови отворити (22 липня) сойм конституційний. Тимчасом в Угорщинї готовилась домашна війна. Хорвати під проводом бана Єлачича збунтувалися против Мадярів, а архикн. Стефан, палятин Угорщини, опустив край. Цісар Фердинанд, повернувши до Відня, именував гр. Лямберґа комисарем і начальним командантом Угорщини; єго (28 вересня) замордовано на пештеньскім мостї. Тогдї цісар віддав найвисшу команду банови, а сойм угорскій розвязав. Однак сойм не розходився і вибрав Кошута президентом комитету для оборони краю. Рівночасно по виходї войск з Відня до Угорщини вибух у Відни 6 жовтня страшний бунт, серед котрого погиб министер війни Лятур; бунт сей придушено аж 30 жовтня. Конституційний сойм відрочено і скликано на 15 падолиста до Кромерижа. Д[ня] 22 падолиста зложено нове министерство (Шварценберґ, Бах, Стадіон), а д. 2. грудня цісар Фердинанд здав корону на свого братанка Франц-Іосифа І.
Зимою кн. Виндишґрец, именований найвисшим командантом, почав війну з Мадярами. Рівночасно знов вибухла війна з Сардинією, а Радецкій покорив єї по битві під Новарою. Тимчасом правительство розвязало конституційний сойм в Кромерижи і д. 4 марта 1849 р. октройовало конституцію, котрою висказано недїлимість і одноцілість монархій. Дня 14 цвітня угорскій сойм орїк детронизацію дому габсбургско-лотарингского, а Кошута именував губернатором-президентом угорскої републики. Тогдї цар Николай прибув у поміч цісареви Франц-Іосифови І. і войска россійскі спільно з австрійскими покорили ворохобників Мадяр. Д. 13 серпня 1849 р. диктатор Дьердєй під Виляґош зложив перед Россіянами оружє, а по капитуляції ген. Кляпки в Коморнї (в місяци вересни) остаточно бунт покорено.
Октройована 4. марта 1849 р. конституція не пережила навіть трех лїт — 1. сїчня 1852 скасовано єї. Настала знана Бахівщина. Вправдї в другій половинї 1850-тих рр. буджет і кредит державний почали підноситись, але через италійску війну 1859 р. знов підупали. Війна скінчилась нещасливо: битви під Маджентою і Сольферином віддали Льомбардію в руки Франції, а та передала єї Сардинії. Катастрофа з 1859 р. спровадила зміну системи у внутрї Австрії. Д. 21 серпня 1859. уступив Бах, а теку министерства справ внутрїшних обняв по нїм федералистичний министер гр. Голуховскій. Цісарским дипломом з 20. жовтня 1860 р. дано краям угорскої корони нову конституцію, а прочим краям обїцяно окремі сойми з перевагою станів февдальних. Голуховскій одержав 13. грудня 1860 р. димисію, а єго місце заняв централист Шмерлинґ і він 26. лютого 1861 р. видав нову конституцію для монархії і нові статути краєві для країв. Лютовий патент установив кромі загальної ради державної (з палати послів і палати панів) ще тїснїйшу раду державну для спільних интересів країв не-угорских. Д. 1. мая 1861. відкрито нову раду державну, але не явилися до неї посли з Угорщини, Кроатії, Семигороду і Венеції, отже признано єї тїснїйшою радою державною. Проба порозуміня з Мадярами не удалася: угорскій сойм під проводом Деака не узнав диплому жовтневого і лютової конституцій. Тимчасом в грудни 1864 р. зробили сецесію Чехи з Чехії і Моравії, заявивши, що неповної ради державної они не можуть узнати. Такій хаос тягнувся аж до 1867 р. Тимчасом, як звістно, Австрія вмішалася в війну Прус з Данією, а опісля прийшло і до війни з Прусами і Италією. Результатом війни з Прусами було виступленє Австрії з звязку нїмецкого, а війни з Италією — відступленє Венеції Италії. В червни 1865 р. Шмерлинґ подав свою димисію, а в липни наступило нове федералистичне министерство гр. Белькредія. В лютім 1867 р. Белькреді, котрий хотїв подїлити державу на 5 персональною унією сполучених королївств, уступив, а бувшій саскій министер, від 30. жовтня 1866 р. австрійскій министер дїл заграничних, Байст піддав гадку упорядкувати державу на основі дуализму. Именований того-ж дня, коли Белькреді уступив, президентом министрів, гр. Байст, порозумівшися з Деаком, повів справи так, що дуализм справдї осущився: д. 8. червня 1867 р. цісар коронувався на короля угорского. Для країв долитавских д. 21 грудня 1867 р. дано закони основні і майже рівночасно (30 грудня) именовано для них т. зв. Burgerministerium під проводом кн. Кар. Аверсперґа. Ціла констистуція з 1867 року обовязує до нинїшного дня, одною важнїйшою зміною єї — то без посередні вибори до ради державної з 1873 року. Довгі лїта потім не могли ще уложитися міжнародні відносини в Долитавщинї: Чехи з Чехії і Моравії сецесіонували не тілько з ради державної але і з соймів, і оповістили свої "декларації" (1868 р.), домагаючись нетикальности і самостійности ческої корони св. Вацлава і приверненє ческого права державного, пізнїйше знов (1870 р.) Поляки а за ними Словенці виступили з ради державної. Задля тої колотнечї наступали і швидко уступали министерства: Потоцкого (від 4 цвітня 1870 до 7 лютого 1871 р.), потім Гогенварта (до 25 падолиста 1871 р.), поки наконець не прийшло до керми на довшій час министерство централистичне кн. Адольфа Аверсперґа (до 15 лютого 1879 р.) Потім по короткій провизорії (кабинету Штремаєра) наступив з другої половини 1879 р. кабинет угодовий гр. Таффого — і гр. Таффе держить керму держави до нинїшного дня, а в радї державній — post tot discrimina rerum — заступлені від того часу всї долитавскі народности. В политиці у внутри Долитавщини має гр. Таффе спровадити рівноправність між народами — що єму, бодай доси, не удалося, — а в политиці на внї нинї, від часу аннексії Босни і Герцеговини, держава австрійска, закинувши союз трицісарскій, стоїть в союзї з Нїмеччиною і Италією.
Ми лиш дуже поверхово перебігли внутрїшну исторію Австрії за 40 лїт панованя Єго Величества цісаря Франца-Іосифа І., щоби показати, як тяжко приходиться єму серед стілько різнородних народів з историчними традиціями і різними змаганями утверджувати відносини нормальні і гармонійні, щоб і у внутри був лад і вдоволенє народів та щоб і на внї держава була крїпкою і мала достойну свому становищи повагу.
Що до нас, Русинів в Австрії, ми все, в добрій чи лихій добї, вірно стояли при Найдостойнїйшій Династії Габсбургів, а за цілість австрійскої монархії ми і кров проливали на всїх полях битви, і остатнє добро своє жертвували. В тяжких для трону і держави часах 1848. і 1849. років і Русини здобули собї назву "вірних Тирольців Всходу" і від тої пори до нинїшного дня рускій нарід нїколи не починав нїчого такого, що стояло-би в суперечности з интенціями Династії і интересами монархій.
Инакше заповідаєся в Австрії розвій рускої народности в 1848—49 роках, анїж бачимо ми єго нинї, — але то рїч доказана, що Русини галицкі, буковиньскі і угорскі нїколи, до нинїшного дня, не усомнилися о прихильности Свого Монарха для руского народу. Як в 1848. році галицкі Русини з повним довірієм витали на тронї єго Величество Франц-Іосифа І, так ще і нинї в кождій більшій потребї своїй удаються з довірієм до трону Єго Величества, як се ще недавно учинили депутацією в справі василіяньско-єзуїтскій. Єго Величество Цісар наш і Достойний Цісаревич виразно зазначили тую свою прихильність і любов для руского народу підчас своїх гостин в колишній столици князя Льва. Положенє угольного каменя єго Вел. Франц-Іосифом І. 1851 р. під Дім Народний, і названє Русинів Єго Вис. Рудольфом "давним народом культурним" — остануться вічно у вдячній памяти Русинів галицких і взагалї австрійских.
Не сегодня, в світлий день ювилейний, говорити нам о нинїшнім положеню Русинів і значеню их серед народів австро-угорскої монархії, — не говорити нам про те тим більше, що ми на Найдостойнїйшу особу Єго Величества Франц-Іосифа І., від самого вступленя Єго на престол, завсїгди глядїли як на щирого покровителя Русинів і опікуна в кождій потребї і все були о тім пересвідчені, що кілько разів наша народність одержала що-небудь з гори для свого розвою, — то за се має дякувати не кому иншому, як тілько свому Монархови, котрий памятає особливі заслуги "Тирольців Всходу" для корони і держави. Ми сегодня радістно лучимо наш голос з голосами других народів держави в бажаню довгого віку і щасливого панованя єго Величеству Франц-Іосифови І.
Хоч ми Русини в нинїшну хвилю не маємо голосу в справах заграничної политики нашої держави, то все таки ми при сїй важній нагодї вискажемо також своє горяче бажанє, щоби єго Величеству щастилося в щирих змаганях єго до удержаня мира для розвою і щастя своїх народів, для довершення великого і спасенного дїла — помиреня народів на основі рівноправности, якого 1879 року піднявся гр. Таффе на жаданє єго Величества.
Боже, буди покровитель
Цісарю, Єго краям
И Єго народам!
[Дїло]