«Революція», оголошена опозиційною трійцею на Майдані Незалежності в Києві, потроху сходить нанівець. Жодної мети не досягнуто. Хоча не можна стверджувати, що Євромайдан пройшов намарно. Він дав неабиякий імпульс громадянському суспільству в Україні. Але й не тільки. Своїми щирими прагненнями долучитися до Унії українські хлопці та дівчата розпалили багаття євроентузіазму в самій Європі.
Досі пересічному німцеві чи французу годі було б уявити, що десятки тисяч його співвітчизників дефілюють центральними вулицями Берліна чи Парижа, несучи транспаранти, де б закликалося до глибшої інтеґрації в межах Європейській Унії. Уявити, що мільйони «втомлених Європою» співвітчизників повірили в просту істину: без міцнішої європейської єдності, без згуртованішої європейської спільноти окремій країні навряд чи вдасться поліпшити своє економічне, соціальне і політичне майбутнє. Така маніфестація європейських прагнень досі виглядала для європейця як сон.
Бо, як зауважив німецький публіцист Людвиг Ґрефен, поки що в Німеччині та інших західних державах панівним суспільним трендом є євроскептицизм. Більшість громадян не бажають звертати увагу на ті переваги, які дає проект спільних свобод, спільних цінностей і спільного добробуту. Всіх більше турбують спричинені ним спільні труднощі. Ці тенденції навіть призводять до зростання популярності нео-націоналістичних політичних рухів.
Людвиг Ґрефен переконаний, що зовсім інші політичні тренди присутні сьогодні в Україні. Можна лишень уточнити, що він, очевидно, має на думці тренди, притаманні середовищам активних під цей час, а отже, помітних навіть за кордоном громадських та політичних рухів. Чи притаманний євроентузіазм цілому суспільству — це ще велике питання.
Але західноєвропейці, на своє щастя, не помічають здаля неґативних чинників, тому й мають шанс надихнутися українськими подіями. Бо й справді останні кілька днів десятки тисяч українців дефілюють центральними вулицями Києва, блокують органи влади, воюють із загонами міліції спеціального призначення. Вони виступають за інтеґрацію України в об'єднану Європу. Вони вимагають відставки президента Віктора Януковича, який раптово припинив процес інтеґрації. Своє майбутнє протестувальники — а це переважно молоді хлопці й дівчата — бачать лише в Європейські Унії. Вони розуміють, що альтернативою не може бути жоден «третій шлях». Що відмова від євроінтеґрації однозначно завершиться для України поглинанням путінською Росією й поверненням у старі темні часи, коли вона ще була частиною радянської імперії зла.
У чому перевага українців над громадянами Західної Європи? В тому, що українці наочно бачать перед собою, до чого варто прагнути, й усвідомлюють, що реалізація цих прагнень не є чимось фантастичним: німці ж бо з французами змогли. Від часу розпаду Радянського Союзу українці, як й інші народи Східної Європи, у своїй боротьбі за свободу, незалежність і добробут взоруються на Європейську Унію, спрямовують на неї всі свої бажання й надії на краще життя. На цих прагнення й ґрунтується ентузіазм Євромайдану.
А на чому може базуватись ентузіазм західних європейців, які й без того мають все те, про що мріють українці та їхні брати у нещасті? Людвиг Ґрефен припускає, що таким надихаючим чинником може стати усвідомлення того, що європейська єдність має не лише матеріальний, прагматичний вимір. Що це — не лише Стабілізаційний пакт, спільна валюта й безмитне перевезення товарів. Німецький публіцист плекає надію на українців, які своїм протестом можуть допомогти Європі побачити людський і духовний стрижень об'єднаної Європи. Можливо, тоді кожен саміт Європейської Унії не перетворюватиметься не нескінченні суперечки голів держав, що прагнуть вибороти для себе більше преференцій. Можливо, тоді брюссельські політики інакше поглянуть на громадян Східної Європи, побачать в них не лише нелеґальних міґрантів, дешеву робочу силу й вічних прохачів матеріальної допомоги.
Об'єднана Європа є занадто великою цінністю, аби підходити до неї суто утилітарно, як це роблять євробюрократи і євроскептики. І на це європейцям чітко вказують молоді дівчата й хлопці на Євромайдані. Європа мусить чітко продемонструвати їм свою солідарність. Можливо, саме з уроків, які українці дали західноєвропейцям, й почався б якісно новий етап європейської інтеґрації.