Круті береги Східного Сибіру складаються в основному з багаторічної мерзлоти – шару грунту й породи, замороженого щонайменше два роки, але, частіше, впродовж десятиліть або навіть століть. Проте всесвітнє підвищення температури вже й тут дається взнаки: сучасне дослідження аналізує, як сильно руйнуються узбережжя через високі температури й танення морського льоду.
Ґлобальне потепління зумовлює ерозію берегів Східного Сибіру.
Підвищення температури в літній період та танення арктичного льоду призводять до того, що береги Сибіру кришаться все швидше. Це – результат дослідження вчених з Інституту Альфреда Вегенера у Бремергафені, що базуються на даних та аерознімках прибережної смуги впродовж останніх 40 років. Науковці виявили чітку кореляцію між зростанням температур багаторічної мерзлоти в східних районах Сибіру та пришвидшенням ерозії берегів.
«Підвищення середньорічної температури на один градус за Цельсієм відповідає збільшенню ерозії на 1, 2 метра за рік», – стверджує географ Інституту Франк Гюнтер. Він разом з німецькими та російськими колегами досліджував причини руйнування узбережжя Східного Сибіру та опублікував результати у двох наукових статтях.
Учені навели приклад задокументованих змін: впродовж усього періоду дослідження температура піднімалася вище нуля за Цельсієм в середньому 110 днів на рік. У 2010, 2011 і 2012 роках «теплих» днів було набагато більше – від 127 до 134 днів на рік. Підвищення температури також є причиною зникнення арктичного льоду, який з кожним роком все гірше виконує функцію захисту прибережнх зон. Як наслідок, узбережжя розмивають хвилі, а розмиті схили повільно, але неухильно кришаться.
За минулі 40 років досліджувані території відступали всередньому на 2,2 метра за рік, – кажуть учені. «Впродовж останніх чотирьох років ці показники збільшилися принаймні до 5,3 метра за рік», – розповідає науковець Пол Овердвін.
Особливо страждає малий острів Mуостах на схід від дельти Лени. Його безперервне розмивання з часом може зовсім стерти його з лиця землі, – з'ясували експерти.
Довгострокові дослідження вчених Інституту також показують вплив берегової ерозії на море: зараз за рік один кілометр берегової лінії віддає в море 88-800 тонн вуглецю від рослин, тварин і мікроорганізмів – матеріал, який досі був замкнений у вічній мерзлоті. Поступивши у воду, вуглець стає вуглекислотою й цим сприяє окисленню океану.
Річка Лена транспортує велику кількість органічного вуглецю в море Лаптєвих, адже вона зі своєю протяжною дельтою займає територію, розміром в Середземне море. Принаймні одна восьма вуглецю, який транспортує Лена щороку, проходить через багаторічну мерзлоту, – додають учені. «Зараз вже можна побоюватися появи великих кількостей вивільненого вуглецю, якщо ерозія берегових ліній буде й надалі прискорюватися», – пишуть дослідники в статті, опублікованій у спеціальному випуску Biogeosciences-Sonderband «Взаємодія між сушею і морем у регіоні дельти Лени» (Interactions between the land and sea in the Lena Delta Region). Якщо вуглець потрапить у воду, тоді відбудеться окислення Світового океану.