Громадї під розвагу.

 

І.

 

Містячи уваги одного із наших старших діячів на дуже актуальні теми нашого публичного житя, отвираємо рівночасно дискусию про порушені шан. Автором справи. — Ред.

 

Безустанно приносить наша преса вісти про безправства, які довершують ся явно на нашім народї в усїх областях його житя. Значно більше кривд не доходить зовсїм до публичного відома. І дивно, що коли в горі роблять ся нїби якісь позірні заходи для полагодженя міжнародних взаємин в краю, то в самій суспільности бачимо, що лихо не тільки не меншає, але щораз більше змагаєть ся. В послїдних часах чуємо, що наші посли стали по своїх повітах скликувати посольські віча, на котрих будуть обговорювати біжучі полїтичні і житєві справи народа. Але чи вийде з тих зборів і нарад який хосен? Мабуть зійдемо ся, пожалуємось, як робили се по тисячу разів; і біда, що давила нас досї, буде давити і дальше, може ще й дужше. Дивлячи ся на такий стан річи і бачучи малу хосенність наших дотеперішних віч, хочу піднести нинї прилюдну гадку: чи не належало би нашим вічам як і посольським звітам і працям надати на будуче инший напрям, якщо вони мають приносити народові дїйсний хосен і заважувати по правдї в дальшім його розвитку.

 

Досї водило ся у нас, що наші посли, зосібна ж парляментарні, представляли на своїх звітах дуже широко полїтичну ситуацию: які відносини панували в парляментї і державі, з якими трудностями приводилось їм там боротись, які надії покладали би вони на будуче і под. В додатку розводились, які права повинен би мати наш нарід, а яких він не має. Такі реферати певно осьвідомлювали наш нарід і причиняли ся до його висшого полїтичного вишколеня. Однак ся "висока полїтика" як і теоретичні виводи про належні права давала нашим масам в їx фактичних відносинах мало реального. Вони знали, правда, що там у Відни діє ся, або як повинно би воно у нас бути; але се не приносило їм полекші, не давало заради на недолю, яка їм на місци у всїх відносинах житя безупинно долягала. Не дивно, що ріжні остентацийні віча, сполучені нераз з ефектовними кінними бандериями, сїчовими дефілядами і другими парадами для послів, могли лиш до часу займати нарід. По сїм бажав він бачити реальні успіхи, зазнати якісь полекші в своїй біді. А коли се не приходило, а навпаки положенє ставало може ще гірше, то і природно, що нарід зачав остигати для віч, а дальше пішла зневіра і занепад духа серед нашої суспільности.

 

Але сього не досить. Коли ми бавили ся у голосні демонстрациї на вічах і пописували ся бандериями і дефілядами, в тім часї Польща вела в цілім краю поза нашими плечима тихенько і без гомону свою систематичну і плянову роботу для підкопаня і знищеня нашого національного орґанїзму. I так загарбавши в свої руки управу краю, взяли Поляки в свою виключну домену народне шкільництво, котре в розвитку кождого народа в першої ваги: обсадили по руських повітах староства і інспекторські посади самими польськими шовінїстами, а сї стали вже сповняти свої завданя: чистити руські школи з русь ких учителїв, засипувати їх польським учительством, заводити в них самовільно або ріжними штучками польську викладову мову, накидати і руським громадам зовсїм безправно польські експозитури, офіцияльно насилувати дїтий до їх науки в них і т. д. Разом з тим стали здвигати по всїх сторонах каплиці і костели, креувати численні латинські парохії і експозитури, основувати по руських місцевостях польські захоронки або осаджувати по школах польські mateczki — а се все з тою провідною цілию, щоби переводити через них і з помочию ц. к. уряду як найскорше спольщенє всего краю. А щоби спинити у нас розвиток горожанського житя і витворити по селах податній ґрунт для своєї пропаґанди, деморалїзують вони наші громади, попираючи всюди ледачі ради громадські, хрунївських війтів і т. п. В послїдних роках заложили ще специяльні банки, котрі поклали собі за ціль кольонїзувати і засипувати нашу землю Мазурами. І хто счислить всї ті способи і махінациї, котрих уживає Польща у всїх областях на наше зруйнуванє! Овочі тої шаленої роботи дали ся нам вже за короткий час відчути. Бо коли прим. ще в р. 1907, в часї загального руху за новою парляментарною виборчою реформою, стояли майже всї Русини латинського обряду по нашій сторонї і почували ся до єдности з нами, то через пару років ми й не спостерегли ся, як вони перейшли в польський табор. Наслїдком тего й змінив ся стан в многих повітах дуже значно в нашу некористь. А що буде на будуче, коли ся акция противників піде так дальше, без відповідної оборони з нашої сторони?

 

Ось так! Ми бавились в порожні демонстрациї на вічах, на котрих ніхто не дивився і не лякав ся, грали ся в бандериї і січові дефіляди, а противник сьміяв ся з наших дїточих іграшок і за той час підривав нам крепко самі основи бутя! Не пора отже забавляти ся нам, а треба вести наше дїло з цілою розвагою, пляновостию і з провідною цілию, щоби осягнути сим певний позитивний успіх.

 

Супроти висячої грози повинні наші вічa і посольські праці прибрати рішучо инший, а се цілком реальний напрям. На маю гадку повинно воно робитись ось як. Посли мають, правда, за кождим разом дати своїм виборцям огляд своєї посольської діяльности і загальної ситуациї, бо й сї річи бажав би знати народ; але се повинно стати ся лиш коротко, і не займати богато часу. Більша часть зборів повинна призначувати ся на обговоренє всяких потреб і кривд, які проявляють ся в повітї, і на їx законну зараду.

 

На се скаже дехто: що праця над потребами якогось повіта належить до місцевих людий і орґанїзаций, і що годї звалювати її на послїв. На те відповім: що певно місцеві люди повинні передовсїм займатись справами повіта; але політичні відносини зложились у нас так, що провід і опіку в сїй роботї, коли вона має принести який успіх, повинні давати таки посли. Причини ріжні. Найперше, наші села (не виймаючи інтелїґенциї) не знають часто, що якісь зарядженя ворожої нам адмінїстрациї є неправильні або й безправні: прим. офіцияльне накидуванє польських шкіл в руських селах, самовільне змінюванє руського викладового язика, безкрайнє удержуванє хрунївських рад громадських і т. п. Коли-ж і знають, то не вміють собі в сїм зapaдити або просто не мають надії на який-небудь успіх своїх заходів. Посол повинен отже, стоячи в тісній звязи з повітом і знаючи всї його болї, піднести прилюдно один-другий такий факт на вічу і вказати людям дорогу і загріти їx, як мають в подібних разах своєї справи доходити. Але сего ще не досить. Нераз буває, що громади доходять своїх прав і рекурсують до висших інстанций; але всї власти є в руках наших противників, котрих нї трохи не обходять постанови австрийських законів, а міродайний їм тільки інтерес "польської ойчизни", котрі кплять собі зі всїх зусиль наших людий. Кілько ж то разів читаємо в ґазетах, що наші громади рекурсують проти накиданих їм польських шкіл і до ради шкільної краєвої, ба і до мінїстерства; однак рафінований польський референт ради краєвої складає ті рекурси, ба і запити міністерства, спокійно до актів, тай тільки! А що діє ся у нас при змінах викладового язика в школах? Коли яка рада громадська, нераз за хитрим підступом або при хвилевім некориснім її складі, замінить руський язик на польський, то полагоджує польська рада шкільна краєва справу до двох недїль. Колиж захоче руського язика, тодї залягає дїло десятками літ і ще не було случаю, щоби діждало ся порїшеня! Не помагають тут і відклики громад до мінїстерства, бо і на ті запити не дає ся нїякої відповіди. Се хитра тактика польських властий, щоби невідповідаючи на жалоби й рекурси убивати наші справи без розголосу перед сьвітом. Бож не маючи рішень ради краєвої, не можуть наші сторони вносити формальних рекурсів до мінїстерств або трибуналу. При тім числять польські власти і на нашу непорадність, що виславши до них одно друге представленє знеохотимось і залишимо вже дальшого доходженя і дїло покінчить ся на — нїчім. І щож вдіє на таке рафіноване і цинїчне безправство сїльска громада? З неї кплять собі всї польські власти! Тут може заважити лише інтервенция посла, котрий маючи голос в соймі або парляментї, має способи, щоби змусити власти до виповненя закона. Він може звернутись до краєвої верховної управи, а коли би сe не помагало, до мінїстерства. Коли ж би і мінїстерство пішло на польські вислуги, то має право вивести річ або сам або зі своїм клюбом перед форум парляменту. І з голосом послів числять ся ті сфери зовсім инакше, як з петициями сільських мужиків або й приватних осіб. Ось чому я сказав: що супроти загального безправства, яке в нашім краю завело ся, провід і опіку в ріжних справах повітів і народа повинні обняти посли!

 

Але скаже хтось: таж вже і посли займали ся стільки разів ріжними нашими дїлами, вносили інтерпеляциї, обговорювали в парляменті, і не могли, особливо в справах прінціпіяльних, нїчого вдїяти. Се правда, але на мою думку діяло ся оно понайбільше тому, бо не досить настійчиво добивали ся своїх справ. Піднесли якусь річ в парляменті (в інтерпеляциях або промовах), представили мінїстрови або якому шефови, і на тім скінчили. Однак справ треба доходити упрямо і витревало, коли має ся щось осягнути. Менї відомі деякі случаї, що формальні обітниці мінїстрів хочби в другорядних, але таки не маловажних справах, пішло лиш через се в нїщо, що не були послами припильновані і в своїм часї виекзеквовані. А бувало й таке, що коли клюбови не удавало ся позискувати для Русинів місця в мінїстерствах, то дехто gente Ruthenus заходив туди своїми приватними протекциями і заходами. І чому воно так дїяло ся? Здає ся, що не було з сторони нашої репрезентациї достаточного напору. — Але замітить хтось: що наші посли підносили часто разячі кривди і сильно за них постоювали, і таки не осягали нїчого. Тут, відповім, винна вже нерішуча полїтика нашого клюбу взагалї. Наша суспільність знала вже від давна ворожу систему в краю і сторонничість центрального правительства супроти нас, і тому давала раз-у-раз своїй делєґації директиву, щоб вона станула в парляментї в рішучій опозициї до правительства, аж поки воно не змінить свого становища. Однак клюб провадив на своїх засїданях цілими роками розправи і спори за тактику, замість ужити той дорогий час на позитивну працю, на здобуванє житєвих постулатів для народа. За сим "маркував" він тілько опозицию, а на дїлї ніколи її до краю не переводив. А коли часом в якій критичній хвилї і зірвав ся на більшу рішучість, то зараз же й уступав за якунебудь обіцянку. Я вірю в добру волю дотичних послїв; вониж надїяли cя, що удержанєм яких-таких відносин з правительством доступлять скорше своїх прав. Одначе шестилітний досьвід показав, що успіх такої нерішучости був для нас некорисний. Правительство знало нашу хиткість, і тому маловажило собі нашу делєґацию, а за сим і справи нашого народу. Як далеко йшло се маловаженє, показує хоч би дрібна справа з руськими учительськими квітами, котра визвала здивованє у других послїв, а котра мабуть і до нинї — не полагоджена. Инакше стояли б ми, якби становище клюбу було від paзy рішуче. Хоча наш клюб і невеликий, однак нераз приходили критичнї хвилї, коли і він міг заважувати; отже з огляду на се було би правительство таки з ним більше числило ся.

 

Але вже без огляду на се, чи тактика клюбу була така чи инша, гадаю, що наша репрезентация повинна була сильнїйше виступати проти довершуваним у нас безправствам. Я розумію ріжні несприяючі обставини: що Поляки мають в парляментї значне число голосів, а надто заняли в краю сильну позицію, і що кожде мінїстерство мусить з ними більше числитись. Однак все має свою міру, і суть певні границі в правовій і конституційній державі, поза котрі вкорочуванє прав якоїсь нациї не повинно йти. Тимчасом бачимо, що нехтованє наших прав пішло за апробатою центрального правительства вже в найширші розміри. Супроти нас панує в краю формальна самоволя; ми майже виняті нинї з під права, і наша суспільність в розпуці. І супроти всего того наш клюб мовчав і не реаґував! (Бож внесені інтерпеляциї, на котрі не було звичайно відповіди, або виголошені бесїди в парляментї, котрих ніхто або мало хто слухав, не можу назвати достаточною реакцию і обороною наших справ). — Так не по винно воно дальше бути. Наша делєґация в парляментї є частю законодатного тїла, і як така має право контролї над мінїстерством, чи воно виконує видані закони. Коли ж мінїстерство нехтує наш нарід, то повинні посли проти нього відповідно виступити і примусити його до сповненя обовязку. Коли ж не можуть сего вимогти числом своїх голосів, то мусять найти ся инші способи, котрі би до ціли довели. Способи звісні. Їх уживали нераз другі народи, що живуть в нерівно кращім положеню, і за дрібні річи; з тим більшим оправданєм можемо ми того ймитись, коли ходить о кардинальні справи народа. Тут примічу, що я в прінціпі приклонник правного і розважного поступованя; однак коли правні і культурні дороги в оборонї наших прав показали ся безуспішні, то мусимо ужити других, хочби драстичних арґументів, котрі трафили би лучше до переконаня австрийських мінїстрів. А до сего послїдна пора! У нас назбирало ся вже тілько безправства і кривд на всїх полях, що й не знати від чого зачинати. От хочби наше шкільництво. Сю справу повинні би наші репрезентанти безпроволочно вивести в якій небудь формі перед форум пярляменту і зажадати від мінїстерства з цілою рішучостю корінної санациї in capite et membris: переведеня строгої законности і усуненя тих орґанів, що її досі топтали. Певно, що справа буде дуже тяжка, бож наші противники загарбали школи не на те, щоби їх так легко з рук пустити. Але се не повинно наших репрезентантів здержувати. І коли би панове мінїстри зіґнорували домаганя нашої делєґациї або збували її звичайними порожними обіцянками, тодї повинні наші посли підняти в парляментї револьту проти дотичних мінїстрів і видержувати її упірно за кождою їх появою, щоби не посьміли показатись в палатї перед полагодженєм нашої справи. Могла бути українська музика в соймі і принести для загальної справи обох народів добрі результати, то може вона повторити ся і в парляментї. Якою мірою нам мірять, такою і ми відміримо. "Який помагай біг, такий прости біг". Гадаю, що такий акт не повинен би вразити других послїв палати, особливо, коли був би відповідно пояснений. Вони-ж знають, в яких відносинах ми жиємо, і розуміли би, що наш поступок прямує до оборони ухвалених парляментом законів і вимірений проти неконституційних мінїстрів. І певно, що тодї вивчили ся би панови мінїстри більше респектувати нашу репрезентацию і наш нарід і належні їм права.

 

Одначе деякі посли завважували на сe досї: що тепер висять такі перворядні справи, як соймова виборна реформа і український унїверситет, що годї зривати за собою всїх мостїв і зражувати мінїстерства. На се відповім, що обі справи товчуть ся вже тілько років, і мимо уважливого поступованя клюбу не поступили вперед; що більше, ми досьвідчили, що правительство забиралось до них лиш тоді, коли його клюб сильнїйше притискав (от хоч би тепер обструкциєю проти фінансового пляну). По друге, полїтика не знає сентиментів, а тільки інтерес. І коли інтерес і відносини держави будуть сего жадати, тодї дістанемо ми і соймову реформу і унїверситет, без огляду на те, чи будемо милі правительству чи нї. Противно дістанемо їх тим скорше, чим більше рішуче становище займати мемо. В Австриї не зискували нїколи смирні ягнята; а коли часом й одержали дещо (як прим. Русини в р. 1848), то ще скорше втратили. Ішли вперед лиш ті, що "бодрствували".

 

Я розвів ся трохи ширше над нашими відносинами і над становищем наших репрезентаций. Сим хотїв я показати, що наші делеґациї, в coймi чи парляменті, повинні старати ся добитись такого значіня і поваги, які їм як заступництву народа належать ся, а дальше, щоби сила закона була у нас удержана. Коли се не стане ся, коли правительство буде маловажити собі наші делєґациї і нехтувати на кождім кроку закони, тодї не вдїють богато хоч би які висиленя наших громад і орґанїзаций. Тай всякі резонованя панів послів на вічах і посольських звітах о належних нам правах і под. будуть лиш теориями, "миляними баньками" і "переливанєм з пустого в порожне", — бо щож там говорити о правах, кола оті права для руського народа не істнують.

 

[Дїло, 30.10.1913]

 

II.

 

А тепер верну до первісного мого заложеня; як повинні вести ся на будуче наші віча і як має лучити ся з ними орґанїзацийна праця послів у повітах. Я згадав вже попередно, що коли ся робота має принести справдїшний успіх, то мусять наші віча прибрати реальний напрям: щоби не були лише порожними манїфестациями, але приносили народови позитивну користь.

 

З огляду на се повинні посли на своїх звітах давати лиш короткий образ з своєї діяльности або з полїтичної ситуації, а більшу часть нарад звернути на обговоренє місцевих потреб і кривд. Тут завважаю, що було би воно невластиво здаватись на довільні внесеня поодиноких учасників віч, бо часто могли би виволїкати діла дрібні і особисті, котрі в громадою не мають нїчого спільного. Предмети для обрад повинні би приготовити за обопільним порозумінєм місцева орґанїзация і посол, а то зі справ, котрі зайшли в повітї і мають загальний характер. Їx можна брати з области шкільної, громадської, господарської, економічної і др., — а для ріжнородности одну точку з одної области, а другу або може й трету точку з иншої, — та ще і по можности після якогось пляну, щоби до певного часу всї справи і зі всїх закутків повіта змогли бути обговорені. Посол або референт представив би перед народом якийсь зайшовший факт, виказав би, які є в даній справі постанови закона і яке зайшло тут безправство, і вказав би дорогу, як повинна громада в подібних paзax боронити ся. Опісля повинні посли з огляду на неприхильність властий брати ті справи ще під свою опіку і постаратись о належне їx полагодженє, — коли вже того (з огляду на речинець реплїки) передше не зробили. Розуміє ся, по кориснім полагодженю дїла повинні би сей успіх подати на слїдуючім вічу до прилюдного відома народа. Таке веденє віч було би знаменитою школою для цілого повіта. Воно отворило би народови очи, приводило би його до почутя і сьвідомости горожанських й полїтичних прав і вливало би йому віру, що найдуть в послї попертє свого слушного дїла і дійдуть до своєї ціли. Коли ж би подібні случаї в якій другій громадї зайшли, тодї знала би вже вона, як на своє постояти. За сим уступила би нинїшна депресия і безрадність, витворена безпрваствами, а вступив би в нарід новий дух і нове житє.

 

Але не досить ceгo, виводити на вічах всякі безправства і займатись їх усуванєм, — наші посли повинні би ще рішучо займатись в репрезентациях тими урядовими орґанами, котрі сих безправств допускають ся. Досї велось у нас звичайно, що ми вдоволялись ухиленєм самого лиха (коли воно часом удало ся), а виновників лишали в повнім супокою. Не дивно, що сї панове не оглядались і дальше на нїщо і дозволяли собі безцеремонно і дальше таких самих справок. Справдї, хто тямить давне урядництво з 60-их або 70-их років, що вийшло з нїмецької школи і порівнає його з нинїшним, той бачить величезну рїжницю. Давно була в урядників, навіть у польських, обєктивність і почутє права; нинї більша часть функціонарів публичних — польські загорільці, котрих обовязує максима: w Polsce jak kto chce. І яка деморалїзация йде звідси не тільки на шкоду руської але і польської суспільности! Миж знаємо, які пресиї роблять ся при виборі рад громадських не лиш по селах, але й по містах. Знаємо, яких поганих надуживань власти допускають ся шкільні інспектори, поставлені в руських повітах прим. домагаючись за удїлеву позичку або збудованє нового шкільного будинку або за переміну на більше клясову школу, зміни руського язика на польський, або висилаючи в справах руських шкіл неправдиві справозданя до висших властий*). А які річи довершували ся у нас явно при всяких виборах? Нераз не повідомлювало ся громаду про день вибору, а дотичний функціонер вкрадав ся до сїл, щоби без відома громадян сповнити там своє дїло. Hepaз не допущено сотки зібраних виборців до виборчого льокалю і переводжено акт лиш при участи дібраної кліки. А коли oдин і другий спосіб не допасував, тоді фалшовано число голосів.

 

Питаю ся, чи покарано коли функціонаря зa такі вчинки?

 

Вношено чимало жалоб, але завсїди без результату. Знаю приміром, що в Залїщицькім передала одна громада по соймовім виборі в р. 1908 державному прокуратореви дуже поганий материял до доходженя, який і опинив ся в окружнім судї. Однак стало ся диво, що всї акти з окружного cyдy — десь пропали.

 

Проти всього того повинні наші делєґациї з всею силою виступати і домагати ся удержаня законности зі сторони державних урядників. За кожде злобне надужитє власти повинні рішучо домагати ся сатисфакциї і належного покараня винних. Тодї будуть сї панове числитись з тим і більше памятати, що вони є державними функціонарями.

 

Се дуже важна справа, котрою наші репрезентациї повинні енерґічно заняти ся.

 

Зібравши одно і друге не дасть ся заперечити, що така плянова і систематична робота вийде не рівно тяжша і мозольнїйша. Однак гадаю, що вона була би можлива до переведеня, коли вважити, що значну часть сеї праці вели би місцеві орґанїзациї, а посли держали би лиш керму і евіденцию тих справ. За те який цінний результат виходив би звідси для народа і для загальної справи! Для такої ціли вартало би доложити сего труду і посьвяченя.

 

Обговоривши важнїйші дезідерати, які наша суспільність в нинїшних прикрих відносинах мусить ставити до своїх послів, коли дїла мають піти на ліпше, — хочу ще пару слів додати: які квалїфікациї повинні би серед таких обставин мати кандидати до посольських мандатів. Певно, що коли мають відповісти сим завданям, то мусять бути люди інтелїґентні, високо ідейні, а крім того здібні до сповнюваня сего обовязку. (Послїдну точку підношу тому, бо і не кожда інтелїґенция надає ся до мандату). Сю сторону зрозуміло вже в більшій части і саме селянство, котре у виборах головно рішає. Коли я раз в розмові про вибори замітив одному визначному селянинови, що їх біду мабуть найлїпше розуміє мужик, то почув відповідь: "Так розуміє її, та не знає, як зарадити, бо коли його самого що притисне, то біжить до міста, до адвоката; колиж не може собі зарадити в дрібній річи, то що говорити, щоби міг помочи народови". І сей висказ селянина патріота уважаю зовсїм влучним. Поклики, які кидано нераз на села, щоби вибирати послів з під мужицької стріхи, виходили звичайно від наших противників, котрі хотїли сим хитрим способом ослабити силу нашої репрезентациї. Але на сих штучках пізнав ся вже нарід і вибрав (з огляду на велику вагу дїла, яке має сповнити новий сойм), з виїмком кількох селян, самих здїбнїйших інтеліґентів, і то переважно правників. Тут примічу, що п. п. Старуха і Тершаковця, котрі школою свого житя знеслись до так значного овиду, зачисляємо рішучо до інтелїґенциї. — Сим вибором показав нарід наглядно, що він в своїм нинїшнім положеню відчуває потребу, щоби посли нетілько заступали його інтереси в соймі або парляментї, але були йому заразом провідниками у всїх публичних справах на місци, в повітах.

 

З огляду на сей провід в повітах — позволю собі дальше висказати гадку, що соймовими послами повинні ставати з правила мужі, що мешкають в повітї або в найблизшім сусідстві. Се тому, бо лиш такі люди можуть мати повну евіденцию всїх повітових справ і годнї вести над ними контролю і правну опіку. Виїмок можуть творити лиш визначні мужі або специялїсти в деяких галузях знаня (як се стало ся в послїднім соймовім виборі з д-ром Костею Левицьким, п. Кивелюком і проф. Залозецьким), бож вибір їx буває пожаданий і для загальної справи, тай може при визначнім їх полїтичнім становищи принести і повітови більші користі. Поза сим уважаю ставленє подальших кандидатів некорисним для округів. Вони не можуть займати ся як слід орґанїзацийною працею в повітї, нарід полишений тодї сам собі, і противники роблять там, що їм любо. Сумнї докази на се мали ми на жаль вже в ріжних повітах. А вже й не говорити о сїм, коли чужим кандидатам можуть в здібностях дорівнувати і місцеві люди.

 

Плянову і з'орґанїзовану працю в повітах, оперту на правній підпорі послів, уважаю в нинїшніх часах конечною, коли маємо удержати ся народом. Мусимо забрати ся до упорядкованя нашого краю, щоби не залежали кождого часу тілько від центрального правительства або Поляків, щоби наше становище було саме в собі кріпке і тривке, якого не могла би нїяка супостать захитати. Коли би наші орґанїзациї і посли сповнили ті завданя, які я тут виложив, то вірю, що тодї в недовгім часї сотворили би в народї таку силу, що нїщо не могло би її вже одолїти. Праця важка, повна трудів, але який красний і вдячний гороскоп! Та чи спроможемо ся ми на таку ідейну, плянову і витревалу роботу?

 

*) Із многих ось один приклад. Перед якими 5 роками зложив золочівський інспектор, по переведеню слїдства в голосній справі в місточку Соколівці, цілком фалшиве справозданє раді шк. краєвій. Се сконстатував краєвий шкільний інспектор; і мимо того винний не тілько не зістав усуненим, але й авансував ще вскорі дуже значно.

 

[Дїло, 31.10.1913]

 

 

31.10.1913