Американські журналісти розповідають таку історію з часів глибокої фінансової кризи 2008 року. Коли тодішнього керівника Федерального резерву Бена Бернанке на прес-конференції спитали, на що він ще сподівається, той гордо витягнув з широких штанин доларову банкноту й продемонстрував напис: In God We Trust. «Ми віримо в Бога!» — заявив Бернанке.
У словах головного фінансиста США, попри позірну театральність заяви, рації було набагато більше, ніж ми собі скептично думаємо. Віра (не конче в Бога) у грошових справах інколи має неймовірне значення (перепрошую за каламбур). Наприклад те, що продемонстрована Беном Бернанке банкнота нині, тобто через п'ять років, коштує майже так само, як і тоді, справді залежало не тільки й, можливо, не так від розвитку американської господарки, як від віри. Віри американців у Бога і власні сили, а решти світу — в Америку. І так з багатьма речами у фінансовому світі: реальний стан речей відрізняється від ілюзії досить часто лише кутом зору спостерігача.
Щось подібне відбувається, коли оцінюють фінансову могутність країни або компанії. Її визнають надійною тоді, коли інстанції-оцінювачі вірять, що вона такою є. Але щойно ця віра зникне — фінансова фортеця лусне, мов мильна бульбашка.
Події останньої доби (ухвалення Конґресом США федерального бюджету) воскресили віру світу в фінансову міць американської держави. Хоча перед тим два тижні США танцювали на краю прірви. Не тільки тому, що через брак затвердженого бюджету довелося тимчасово припинити роботу багатьох федеральних установ, — таке вже бувало в історії країни, вона вже це успішно переживала й забувала, — куди більшою була небезпека переступити верхню встановлену межу державної заборгованості, оскільки це автоматично призвело б до оголошення дефолту, а що найстрашніше — до втрати віри у фінансову могутність Америки.
Ось вже кілька десятиліть США з суттєвим запасом обіймають першу сходинку найбагатшої країни світу. Американські державні цінні папери котуються всюди на світовому ринку, стрибки акцій на біржах Wall Street змушують стрибати цілий світ. Але минулими тижнями навіть у всесильній Америці все було поставлено на кін.
Поки що Сполученим Штатам вдалося «зняти банк», однак не треба забувати, що виграш цей має тимчасовий характер. Тобто завдяки так званому «компромісу останньої хвилини» — між республіканцями й демократами в Конґресі — виграно лише час і певну частину довіри. Сутичка у царині фіскальної політики згодом повториться, можливо, у ще гострішій формі, якщо президент Барак Обама не продемонструє свого вміння залагоджувати конфлікти. Адже засадничу проблему суперечки так і не вирішено. Парламентський компроміс дозволив лише наростити стелю державного боргу на 16,7 трлн доларів. Водночас він не відповів на нагальне питання: як довго можна йти таким шляхом?
Не така вже й велика проблема в тому, що країна нарощує борги, поки інвестори в цілому світі певні, що їхні мільярдні вклади буде повернено. Хай навіть Сполучені Штати набирають собі боргів на 110 відсотків валового внутрішнього продукту. Он в Японії він вже досяг 240 % і ніхто не вмикає алярму червоного ступеня.
А от Європа за минулі роки на власній шкірі болісно відчула, що таке раптова втрата фінансової довіри. Державний борг, який ще зовсім недавно нікого не турбував, бо був такою самою звичною річчю, як яблучний пляцок, — зненацька ставав непосильним тягарем. Страх дефолту перетворювався на самореалізоване касандрівське пророцтво.
Досі не виникало жодної проблеми, коли уряд погашав старі борги, створюючи нові. Але проблеми починаються, щойно уряд потрапляє в ситуацію, коли не може робити нових боргів, бо ніхто більше не дає йому грошей. Тож свої зобов'язання перед старими кредиторами він вже виконати не в змозі. Й ось за таких обставин країна отримує жахливе тавро НЕПЛАТОСПРОМОЖНОЇ.
І знову ми повертаємося до питання віри. Адже вирішальним у такій ситуації є те, чи довіряє тобі фінансовий світ. Якщо взяти такі країни, як Португалія, Іспанія чи Італія, то, вивчивши їхню фінансову систему, можна стверджувати, що вони аж ніяк не були злісними порушниками фінансової дисципліна, банкрутами тощо. У фінансові тарапати вони потрапили зовсім не тому, що наробили більше боргів, ніж зазвичай. Просто вони опинилися в поганому місці у злу годину. Після скандалу з фінансовою еквілібристикою Греції решта країн Європейської Унії (а передовсім Німеччина) твердо вирішили навести лад у системі державної заборгованості країн-членів. Зрозуміло, що найбільше це стосувалося до тих держав, де функціонувала єдина європейська валюта.
Американська фінансова система у цьому сенсі менше вразлива, ніж будь-яка країна євроленду. На неї, з одного боку, не тиснуть маастрихтські критерії обмеження дефіциту держбюджету й нарощення держборгу. З іншого — США мають власний Федеральний резерв, тобто за потреби можуть емітувати свою валюту. Крім того, позиції США як найпотужнішого народного господарства світу забезпечують те, що тисячі підприємств з цілого світу мають ґешефти з американськими підприємствами. Розрахунки переважно здійснюються в американських доларах, і це робить «бакси» найважливішою резервною валютою світу. Зрештою, навіть на прикладі пересічних українців можна визначити, якій валюті віддають перевагу громадяни тих країн, де національна валюта не має великої довіри. Здебільшого це знов-таки банкноти з портретами американських президентів. Така сама ситуація домінування долара у резерві простежується і з національними банками країн світу.
А що в цій системі найцікавіше: Сполучені Штати позичають і в своїх громадян, і за кордоном виключно долари. Тобто борги США обчислються саме в тій валюті, яку вони емітують. От тому-то й порушити фінансову довіру до США надзвичайно складно. Тому-то міжнародні рейтинґові аґенції завжди виставляють Сполученим Штатам найвищі оцінки щодо платоспроможності, попри височезну державну заборгованість.
Зрозуміло також, що вмикати грошодрукувальний верстат Сполучені Штати не можуть безмежно, як не можна безмежно надувати повітряну кульку. Дійшовши до певної межі, грошова маса може стрімко знецінитися, спричинивши обвал фінансової системи, а за ним — реальної економіки. Недавній обвал ринку нерухомості й спровокована ним фінансова криза стали доброю засторогою для охочих робити гроші з повітря.
Увесь світ принаймні сподівається, що остання фінансова криза стала для Америки добрим уроком. Бо якщо дефолт навіть невеликої Греції спричинив такі серйозні турбуленції у світі, то складно навіть уявити, що почнеться після оголошення США неплатоспроможними.