Чи готує президент Владімір Путін риторичне підґрунтя для повномасштабної атаки на міжнародні норми, які стосуються непорушності кордонів та державного суверенітету? Можливо, якщо вважати останні коментарі двох його найближчих радників показником того, що насправді думає Кремль.
На початку вересня віце-прем'єр Росії Дмитро Роґозін сказав молдаванам, що "якщо Молдова продовжить рух у бік Європейського Союзу, то вона втратить Придністров'я." Тоді, в раптовому поетичному пориві, Роґозін додав: "На шляху до Європи, поїзд Молдови втратить свої вагони у Придністров'ї." Придністров'я, як відомо, користується значною військовою і дипломатичною підтримкою Росії; затиснуте між Україною і Дністром, ця територія є частиною Республіки Молдова, яка відкололась він неї і проголосила незалежність у 1990 році.
Тоді, наприкінці вересня, у 10-му щорічному ялтинському саміті європейської стратегії (неурядова група, яку, нагадаю, засновував і фінансує олігарх прозахідного напрямку Віктор Пінчук) взяв участь Сергій Ґлазьєв, радник президента Путіна з питань економічної інтеграції. Ось, як подає коментарі Ґлазьєва лондонська Times :
Росія пригрозила підтримати розкол України, якщо та через два місяці підпише доленосну угоду про співпрацю з Європейським Союзом. Сергій Ґлазьєв, один із провідних радників Володимира Путіна, заявив, що на знак протесту проти кроку, який європейські, російські й українські політики розглядають як відхід від впливу Москви, російськомовна меншина в Україні може зруйнувати цілісність країни. Він сказав, що Росія матиме законне право їх підтримати і надати їм допомогу.
Складемо докупи обидва коментарі і що ми отримаємо? Не надто завуальовані погрози переглянути повоєнні кордони Європи, що, до речі, є порушенням принципів Організації Об'єднаних Націй і Гельсінської угоди. Неможливо не помітити, що як Роґозін, так і Ґлазьєв є людьми близькими до Путіна, а тому їхні настрої можна вважати відображенням його настроїв. До цього часу провокативні погляди підривного характеру висловлювали тільки такі одіозні фігури, як психопат і демагог Владімір Жиріновський. Тепер це в минулому. Очевидно, що неоімперіалістична, ревізіоністська риторика, принаймні для режиму Путіна, стала звичайним явищем.
Під час відвідин Києва влітку минулого року мій німецький колега висловив занепокоєння, вважаючи, що як покарання Києва за його прагнення до інтеґрації з Європою Росія може влаштувати провокацію й анексувати частину України. Розглянувши декілька можливих сценаріїв, ми погодилися на тому, що, коли такий випадок матиме місце, то нагадуватиме сумнозвісний "Ґляйвіцький інцидент", який послужив Адольфу Гітлеру приводом для нападу на Польщу. Ось як організацію нацистами провокації у містечку Ґлівіце (тоді на захід від кордону Німецької імперії з Польщею) подає Вікіпедія:
В ніч на 31 серпня 1939 невелика група німецьких оперативників, одягнених в польську військову форму на чолі з штурбанфюрером Альфредом Науйоксом, захопила станцію Ґляйвіц і передала по радіо короткі антинімецькі повідомлення польською мовою (в залежності від джерел, існують різні версії змісту повідомлення). Німці хотіли зробити так, щоби напад і радіотрансляція були схожі на роботу польських диверсантів. А щоби напад видався більш переконливими, привезли Францішека Хоньока, німця сілезького походження, який симпатизував полякам. Напередодні його арештувало гестапо. Хоньок був одягнений як диверсант. Йому ввели смертельну ін'єкцію, а потім нанесли вогнепальні поранення і залишили мертвим на місці події, так що виглядало, ніби його було вбито під час нападу на станцію. Відповідно, поліції та пресі його труп було представлено як доказ нападу.
Змінимо рік на 2014, а місце події на такі міста, як Севастополь чи Луганськ. Оперативники російської таємної поліції одягнені як українські ультранаціоналісти, скандуючи патріотичні українські гасла і розмахуючи синьо-жовтим українським прапором нападають на якихось мирних росіян, можливо, домогосподарок, що стоять у черзі до продуктового магазину. Проллється кров. Декілька жінок загинуть. Передбачається, що українці у розпалі свого тріумфу пройдуться парадним маршем по вулицях міста, погрожуючи знищити всіх росіян. (До речі, подібні провокації в період після Другої світової війни з метою знищення українського підпільного руху опору організовувала радянська таємна поліція, НКВД.)
Якщо це відбувається в Севастополі, то російські моряки, чия база дислокована в цьому місті, очевидно, не матимуть іншого вибору, крім того, щоби поспішити на захист своїх співвітчизників. Якщо місце дії Луганськ, то раптом з'являться «спонтанно» сформовані загони народного ополчення. В обох випадках вони заявлятимуть, що чинять опір грубим порушенням прав людини з боку підлих українців. Потім з проханням надати допомогу вони звернуться до Москви. Київ закликатиме Брюссель і ООН втрутитись у цю ситуацію. Чи може Кремль не рятувати своїх побратимів від геноциду фашистів? Тим часом Європейський Союз і ООН будуть сперечатись щодо змісту свого послання, в якому вони висловлять свою стурбованість. Луганськ і Крим вимагатимуть приєднання до Росії. Москва неохоче, але з повним усвідомленням своєї гуманності і відданості непохитним і правам людини, погодиться.
Звичайно, обидва сценарії базуються на досить великому «якщо», але беручи до уваги коментарі Роґозіна і Ґлазьєва, це «якщо» більше не здається доволі сумнівним.
В радянські часи був популярним наступний жарт:
Француз, британець, і росіянин потрапили в полон до якого племені в Африці, і їх ось-ось мають вбити. Вождь племені запитує їх, чи немає у них якого останнього бажання. Француз просить склянку вина і отримує вино. Британець хоче сигару і має сигару. Росіянин просить ударити його в ніс, і його б’ють. Після чого він витягає з кишені пістолет і стріляє у вождя. Вражені британець і француз запитують. "Якщо у Вас весь час був пістолет, чому ви відразу не використали його?" Росіянин, усміхаючись, відповідає: "Ми ніколи не є аґресорами".
В Україні і Молдові з цього жарту не сміялися.
англомовний варіант тексту: Russia’s Revisionist Claims on Ukraine and Moldova (переклад Михайла Мишкала)