Раз на тиждень, як мінімум, світ дізнається про нову трагедію поблизу острова Лампедуза. От і знову затоплений корабель, десятки загиблих… У пресі звинувачують європейських політиків, які запровадили занадто жорсткі закони для міґрантів. А може, причиною трагедії є те, що міґраційні закони в Європейській Унії занадто ліберальні?
Попри смертельні ризики афро-африканці не полишають спроб дістатися до європейського безжурного краю. Острів Лампедуза — головний пристанок на цьому шляху. Вийшовши на його суходолі, нелеґальні міґранти відчувають себе замалим не в раю. Хоч до того, аби стати повноцінними громадянами Європи, їм ще як до неба пішки. Та хай там як, а європейське законодавство дає нелеґальним міґрантам шанс-лазівку, щоб таки дійти до омріяного фінішу.
А в брюссельських кабінетах тривають безмежні дискусії між прихильниками жорсткої та ліберальної міґраційних ліній. Хоча пес закопаний не так в міґраційному законодавстві, як в соціальному. Треба відверто визнати, що сформована в часи економічного процвітання система соціальної допомоги в країнах Західної Європи не пристосована для перетравлення невреґульованого імміґраційного потоку. Якщо питання міґрації не вдасться вирішити найближчим часом, соціальна система просто завалиться.
А допоки правопопулісти, які здобувають свій політичний капітал з ксенофобії, сперечаються з космополітами, що є прихильниками відкритих кордонів, справа вреґулювання проблеми імміґрації не рухається з мертвої точки. Тим часом десятки тисяч нелеґальних міґрантів щомісяця проникають крізь європейські кордони всіма правдами й неправдами.
Ані Європейська Унія як цілісність, ані окремі держави-члени — на відміну від таких міґраційних країн, як США, Канада чи Австралія, — ніколи поважно не задумувалися над раціональною політикою натуралізації чужоземців. Хоча Європа таки потребує міґрантів з огляду принаймні на демографічну ситуацію, на старіння населення, на недостатню народжуваність. Імміґрація в Європу — і трудова, і політична — відбувалася постійно. Щоправда, раніше, ще перед підписанням Шенґенських угод, вона не була такою бурхливою, тому з нею можна було давати собі раду за фактом.
Утім нині здатність ЄУ бездумно приймати іноземців дійшла до своєї критичної межі. Тепер треба чітко здати собі справу, що невреґульованість процесу загрожує неймовірним соціальним вибухом. Те, що в Європі чимраз більшої популярності набирають праворадикальні партії, головним гаслом яких є «Геть іноземців!», мало б стати «алярмом червоного ступеня» для брюссельських політиків.
З бездумно відкритими кордонами Європа не лише не допоможе стражденним африканцям, а й прирікатиме себе на неминучий крах. Тут головне — зрозуміти, що міґраційна політика не може бути лише питанням моралі, а що це також питання економічної доцільності й соціальної спроможності. Тільки сильний і здоровий рятівник може допомогти тому, хто потребує порятунку. Інакше загинуть обоє.
P.S. Тим часом Італія, не чекаючи остаточного вирішення міґраційного питання в Європейській Унії, в односторонньому порядку посилює патрулювання своїх територіальних вод в Середземному морі. Число кораблів, задіяних в охороні територіальних вод, збільшено втричі, а патрулювання з повітря провадитиметься частіше. Військові патрулі стежитимуть за морською територією між Сицилією, Мальтою і лівійським узбережжям.