Наприкінці тижня у Трускавці пройде 13-й за ліком Міжнародний економічний форум, тематика якого окреслена коротко і ємко: «Ґлобалізація й інтеґрація: виклики та рішення». Які завдання перед собою ставить Форум цього року і чи будуть вони виконані, знатимемо згодом. А нині гляньмо на те, якими результатами «увінчалися» Форуми років попередніх — багато було анонсовано великих та гучних проектів, але мало які з них стали дійсністю…   

 

Нещаслива концесія

 

 

2003 року, під час третього форуму, який проходив у Львові, відбулося підписання  Меморандуму про реалізацію проекту на будівництво нової концесійної автомаґістралі «Львів–Краковець» вартістю $ 300 млн., що його вирішила реалізувати іспанська фірма Nesko Entrecanales Cubiertas, S.A разом з власниками концесії — консорціумом «Трансмаґстраль».

 

Цей відтинок одного з європейських транспортних коридорів вже тоді  був «вузьким місцем», а за 10 років проблема тільки зросла в обсягах, адже потік автотранспорту на кордоні з Польщею постійно збільшується.

 

Консорціум навіть за власні кошти збудував десяток кілометрів євродороги з боку кордону, щоби показати, як воно може бути, і на все це дивитися привозили аж президента Кучму. Президенту сподобалося, відтак ідея концесійної дороги пішла гуляти масами, чи то пак коридорами влади.

 

Одначе після помпезного підписання меморандуму на форумі 2003 року будівництво так і не почалося — іспанці вимагали державних ґарантій від України, яких їм так і не надали.

 

Протягом наступних років «Трансмаґістраль» оголошувала ще кілька тендерів на будівництво дороги, але вони успіху не мали.

 

2008 року проект вирішив реанімувати тодішній голова Львівської ОДА Микола Кміть. Він переконував депутатів Львівської облради, що якраз під час Міжнародного економічного форуму, який того року теж відбувався у жовтні, підпишуть кінцеву угоду між Мінтрансом та польською компанію NDI S.A.

 

«Я надіюся, що під час форуму між Міністерством транспорту та компанією буде підписано кінцеву концесійну угоду. І ми зможемо отримати до кінця 2011 року перший в Україні, платний, міжнародний автобан», — казав Микола Кміть.

 

Але й того разу все закінчилося на рівні декларацій: угоду не підписали, дорогу не збудували.

 

 

Третій підхід до снаряду — восени 2010 року — також безуспішний. Тоді відповідальний за проведення Євро-2012 віце-прем'єр Борис Колесніков разом зі своїм польським колеґою Вальдемаром Павляком закопали на місці спорудження нової дороги капсулу зі зверненням до майбутніх поколінь. Капсула залишилася, а дороги так і нема — економічні негаразди внесли корективи у ґрандіозні плани, бо  3,4 млрд. гривень на цей автобан, що мав стати мостом між Сходом та Заходом, у державній скарбниці так і не знайшли. Довелося відремонтувати ту що є дорогу.

 

 

Та невдачі проґрес зупинити не годні. Тому у вересні цього року Кабінет Міністрів доповнив перелік об'єктів права державної власності, які можна передати в концесію трьома автодорогами, серед яких є і «Львів–Краковець».

 

Щоправда, тепер вартість цієї дороги зросла до 4,3 млрд. грн. і будувати її хочуть на умовах державно-приватного партнерства. Крім того, до проекту дороги «Львів–Краковець» включено ще й будівництво північної частини львівської об'їзної дороги. Нещодавно голова ЛОДА Віктор Шемчук висловив сподівання, що цю трасу почнуть будувати вже наступного року.

 

Привид НПЗ

 

 

Ще одним «епічним фейлом» економічних форумів стала історія з будівництвом нафтопереробного заводу в Бродівському районі.

 

На форумі 2005 року за присутності президента Віктора Ющенка підписали меморандум про будівництво сучасного НПЗ вартістю майже $ 3 мільярди.

 

«Лише один проект будівництва нафтопереробного заводу в Бродах — це близько трьох мільярдів доларів інвестицій в економіку України. Загалом, той обсяг інвестицій, котрий українська економіка отримала на цьогорічному V Міжнародному економічному форумі у Львові, є більшим від обсягу тих інвестицій, які наша держава отримала за чотири попередні роки разом взяті», — тріумфально підсумовував результати Форуму президент Ющенко.

 

Для будівництва заводу організували українсько-американське СП «БродиАгрОйл», участь в якому брали по дві компанії з кожного боку. Планувалося, що за два з половиною роки на Львівщині постане рафінерія, здатна переробляти 8 млн. тонн нафти.

 

Була також друга черга будівництва, якою передбачали збудувати низку підприємств з переробки сільськогосподарської продукції та завод біопалива. На цьому промисловому гіганті, що мав поширювався й на сусідню Рівненську область, знайшлися б місця праці для 45 тисяч осіб.
 

Але за рік ніщо майже не зрушилося з місця. Як повідомляв журналістам тодішній начальник Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури ЛОДА Ростислав Сорока, кредитну угоду зареєстрували в НБУ, але далі справа не пішла — через політично-економічні ігри на рівні Києва. За час, що минув, в Україні змінилися три уряди, пояснював чиновник, тож просування проекту сповільнювалося. Крім того, проект затримали в Міністерстві екології через те, що нібито попередній міністр мав якісь власні інтереси у цій справі. Видно, що кулуарні ігри в столиці таки дали свій результат, бо про цей ґрандіозний проект згадували щораз то рідше.

 

Чи не востаннє — у травні 2010 року, коли українська делеґація побувала в Лівії. Серед проектів для подальшої співпраці українська сторона запропонувала варіант побудови НПЗ в Одеській чи Львівській області. Однак небавом у Лівії почалася громадянська війна, і лівійцям стало геть не до заводів у далекій Україні.

 

Замість епілогу

 

На тлі цих нездійснених великих проектів, щодо яких були вагомі та тривалі рухи на урядовому рівні, можна згадати й «фантомні» проекти, які певний час займали своє місце в медіа-просторі, але з різних причин не дійшли до реалізації.

 

 

До таких можна залічити проект «Євроколія» — будівництво колії європейського зразка між Перемишлем і Львовом, що його певний час просував міський голова Львова Андрій Садовий. Попри потужний піар та підтримку поляків проект наштовхнувся на організований спротив українських залізничників та економічну кризу.

 

 

Також не можна не згадати про те, як на економічному форумі 2007 року жваво обговорювали проекти будівництва у Львові стадіону та нового аеропорту до Євро-2012 за кошти інвесторів. Зокрема, швейцарська фірма «Марацці» пропонувала проект мультифункціональної арени — стадіону й торговельно-розважального центру за 350 млн. євро, і погоджувалася будувати його за власні кошти. Але цей проект з якихось міркувань не сприйняла міська влада, а решту всі ще пам'ятають. За 4 мільярди гривень з бюджету збудували красень-стадіон, що виявився нікому не потрібним після проведення Євро-2012.

 

10.10.2013