Все свідчить про те, що нарешті, через 22 роки після розпаду Радянського Союзу, Естонії й Москві вдасться залагодити всі прикордонні суперечки. Принаймні 7 жовтня російський президент Володимир Путін офіційно дав дозвіл урядові підписати Договір про естонсько-російський кордон.
Договором, який розробили робочі групи двох держав, передбачено розмежування і територій, і акваторій у Нарвській і Фінській затоках. Уряд Естонії схвалив текст договору 23 травня, а уряд Росії — 20 вересня.
«Рішення президента Путіна означає те, що Росія завершила внутрішній процес узгодження і готова рухатися далі», — зазначив представник комісії Рійгікогу (парламенту Естонії) з закордонних справ Марко Міхкельсон. Наступним кроком, сказав він, має стати досягнення домовленості про місце і час зустрічі міністрів закордонних справ Естонії та Росії — Урмаса Паета і Сергія Лаврова. Найпевніше це відбудеться в листопаді цього року.
Чи можна вважати, що справу залагоджено? Не варто поспішати. Адже одного разу Таллінн і Москва вже підписували Договір про кордон, причому свої сиґнатури під документом ставили ті самі міністри: Пает і Лавров. Це сталося 2005 року, і передували тій події багаторічні міжпарламентські зустрічі й міжурядові переговори.
Але невдовзі по власній ратифікації Росія Договір розірвала, покликаючись на «необережне» формулювання в документі, яке виникло під час ратифікації в Рійгікогу. Депутати, твердо визнавши непорушність нинішніх кордонів між Естонією й Росією, увели в преамбулу документу згадку про Тартуський мирний договір.
Що ж це за договір такий, що так розлютив росіян? Укладено його 1920 року між більшовицькою Росією та незалежною Естонською Республікою. У ньому Москва навічно визнавала незалежність Естонії.
У чому ж, здавалося б, проблема, нинішня-бо РФ не виступає проти естонської незалежності? А проблема є, їх навіть дві. Перша полягає в тому, що, згідно з Тартуським мирним договором, територія Естонії мала б бути трохи більшою, адже їй до 1940 року належали ще землі південніше і північніше Чудського озера, де тепер російські Печори й Занаров'є. Тобто Кремль розцінив поправку парламенту Естонії як спробу зарезервувати в майбутньому право на територіальні зазіхання до Росії.
Друга проблема може здаватися примарною, але насправді для Москви є чи не серйознішою за першу: Росія ж не бажає визнавати нинішню Естонську Республіку правонаступницею Республіки 1918–1940 років. А змирившись зі згадкою про Тартуський мир, Москва фактично визнає це правонаступництво.
Тому естонським політикам після тривалих суперечок довелося наступити на горло власній пісні й відмовитися від згадок про Тарту. Чи цього буде досить? Існують певні сумніви. Полягають вони в тому, що, з одного боку, обидві сторони ніби погодилися на те, що лінія кордону збігатиметься з колишньою лінію розділу РСФСР і ЕРСР. З іншого боку, виникає суто технічна необхідність для скоригування лінії кордону обмінятися територіями площею 128,6 гектарів. Знаючи вміння Москви кожну технічну проблему переводити в політичну площину, можна ще всього сподіватися.