До найкрасших днїв, яка галицка Русь прожила в послїдній добї свого политично­го житя, належить безперечно день вчораш­ний, день перших загальних зборів „На­родної Ради“.

Такого одушевленя, такої солидарности і однодушности в поглядї нa найжизненнїй­ші питання нашого народного житя, таких проявів горячого патріотизму в так зрїлої самосвїдомости і почутя народних обовяз­ків які показали всї верстви нашої су­спільности репрезентовані на загальних збо­рах „Народної Ради“, може нам позавиду­вати кождий навїть дуже образований і ви­соко культурний нарід!

Була се манифестація загально-народна, бо взяли в нїй участь всї стани, всї кляси нашої суспільности. Сїдоголові дїятелї 1848-го року, члени першої „ Головної Ради Рускої “ стрїтились тут з своїми синами і внуками, щоби разом з ними високо-висо­ко в гору двигнути той сам прапор, від­свїжений результатами 40-лїтного національ­ного розвою і піддержуваний вже тисячами свїтлої интелигенції і миліонами самосвідо­мого патріотичного люду!

Були се перші жнива, які жали наші щедрі сївачї з доби першого нашого націо­нального відродженя ! Посїяне ними зерно при­нялось, а хочь опісля намаганось придавити єго кукілем, то все таки на наших нивах розцвилась буйно золотоколоса пшениця — благословилась сїйба добрих сївачїв, а ки­нений злобною рукою кукіль змарнїв і дасть Богь небавом не стане зовсїм єго на нашім народнім поли!

Був се величний могучій тріюмф цї­лого руского народу. Русь Галицка підняла високо свій народний стяг, могучимь оди­нодушним окликом зазначила своє поли­тично-народне становище, а голос сей ро­зійшовся широким відгомоном по всіх руских землях від Карпат і Сяну до До­ну і Дніпра-Словутицї!

Був се в кінци тріюмф тої идеї, ко­тра одушевляла иниціяторів нової всенарод­ної политичної акції на Галицкій Руси — а тріюмф сей був справдї повний і свїт­лий, бо на вчорашних зборах стремленя і програму их санкціонувала цїла Галицка Русь, устами своїх многочисленних а най­знаменитших представителїв!

Загальні збори „ Народної Ради “ попе­редило богослуженє в Успеньскій церквї. Литургію відправив крил. Павликів в со­служеню діяконів, а до панахиди за пок. Волод. Барвїньского стануло в великім півкрузї 25 священиків. Церков була пе­реповнена народом і интелигенцією. Хор наших академиків випав дуже хорошо і причинився много до піднесеня торжества.

Богослуженє скінчилось о год. 10. ¹/₄. О год 10 ½ наповнилась велика саля „ Народно­го Дому “ по самі береги участниками зборів. Вже подали ми загальне число участників висше 400, нинї додамо ще то, що з причи­ни заверухи і дуже тяжкої комуникації бо­гато членів спізнилось і поприїздило допер­ва на вечер. На концертї в память 50. ро­ковин виданя „ Русалки Днїстрової “, котрий одбувся вчера вечером, бачили ми богато лю­дей з провинції, котрі виїхавши на збори прибули вже по зборах до Львова.

Мїж участниками зборів були, як сказано, представителї всїх сторін нашого краю і всїх станів нашої суспільности Найсильнїйше явились селяне і маломїщане. Бачили ми селян з повїтів станиславів­ского, тернопільского, збаразького, бобрецкого, стрийского, долиньского, калуского, підгаєц­кого і др.

Интелигенція духовна поставила як до кождого патріотичного дїла так і тут ду­же поважний контингент своїх представи­телїв. Ми бачили богато сїдоголових па­тріотів, котрих имена добре звїстиі цї­лій Галицкій Руси, а кромї того дуже бога­то священиків молодших. Свїтска интелигенція виступила в так повнім числї і заманифестувалась так поважним числом людей зо всякого званя і на різних стано­вищах, якого не бачили ми на жадних ще руских зборах. Вчорашні збори показали що у нас т. зв. середня кляса розвилась ши­роко і відзначаєсь блескучою интелигенцією і знаменитим патріотизмом. Всї майже мі­ста і значнїйші мїсточка вислали поважне число своїх представителїв. Так бачили ми Русинів з Станиславова, з Коломиї, Стрия, Тернополя, Камїнки, Жовкви (д-р Дрималик), Калуша, Комарна, Болехова, До­лини, Войнилова і т. д. О год. 10 3/₄ перед полуднем відкрив збори голова провизорич­ного видїлу д-р Олександер Огоновскій такою промовою :

Свїтлий Зборе!

Скликала нас справа великої ваги, — рїч йде о наше положенє политичне, так мало позавидне, що заострюєсь воно вже до питаня: чи бути нам, чи не бути.

Неволя пятивїкова зломила нас мораль­но і матеріяльно. Під могучим покровом Австрії заблисли нам свободи конституційні, але тії не полїпшили нашого биту, бо по­дані вони обезсиленим а не подвигненим. Лишені на долю свобідної конкурепнції, і безпомочно визискувані через силу оборот­нїйшу, впадаємо економично в нужду що-раз то більшу, а і в житю публичнім взяла над нами перевагу сила дужша.

Конституція запоручила нам свободу і рівноуправненє, — але в практицї житя рїшає сила, а з тим елементом числяться і правительства. З сего-жь вийшло, що ді­сталась нам автономія краю без автоно­мій народів; що краєвий статут з р. 1861. здав нас безпощадно на перевагу і верховодство народности другої, що заса­да рівноуправненя національного, висказана в артикулі XIX. основних законів дер­жавних, по нинї жде свого переведена в дорозі законодавчій.

Слабі силою були ми, Русини, цї­ною, за яку купували собї централисти поль­ску опозицію, не соромлячись при тім хваль­би, що они то Русь нарочно винайшли, аби Польщу окалїчити.

Безпосередні вибори до ради державної, котрі дають нам 17 мїсць на 63 (а мали ми их вже 13 на 38) приспорили нам ½ рускої гимназії, двї провизоричні катедри на университетї і кілька авансів, — але по­братимам нашим дістався за те опісля свій министер, котрий виборов язик польскій в школах і урядах навїть всхідної Га­личини. Нас обдарено, за підпиранє прави­тельства концесією на банк, побратимам же з опозиції дістався в наслїдок компро­мису — статут краєвої ради шкільної.

Тою дорогою йде справа наша і по ни­нї, — і ми стоїмо на тім, що прадїдна земля наша урядово прибрала характер краю польского, — в жаднім майже тїлї, котре справами нашими руководить, не маємо за­ступництва відповїдного достоїньству і инте­ресам великого народу; тягарї житя автономічного давлять нас а не приспорюють ко­ристи, не бачимо дбалости о подвигненє на­шого розвою чи культурного, чи економич­ного, а маємо гегемонію, негуючу потреби і интереси нашої народности гегемонію вимї­рену на винародовленє нас.

Ту не вільно нам закладати рук, доки не вичерпали ми всїх законних вольностей, яких нам ще не відобрано. А суть у нас сили жизненні!

Наша сила, придавлена нинї, не мала. Культурою нашою розжилась було Польща, живилась і Россія; не спинювані в своїм розвою, здолїли-б ми оттак видвигнутись до висоти занятої другими народами.

Економично хоть роздроблені і вини­щені, становимо ще й нинї велику силу по­даткову, а визволені з під гнету тяжких обставин, дорівнали-б ми силї других.

Позбавлені ми голосу в парляментах і других тїлах безпосередно впливаючих на хід нашої справи, возьмїмось за вихіс­нованє способів других, які по-за тамтими подає нам ще наша конституція.

Нам не відобрано ще права стовари­шень, права зборів і радженя над нашими дїлами, права виповїданя наших гадок і висказуваня наших домагань, — ту ще не мало средств розвивати і заявляти наше на­родне житє.

Ми й не заспали сего! Без помочи по­сторонної, без шляхти, без капиталів, при борбї о хлїб насущний, повстають у нас, самими лишь силами дрібними, народні институції і товариства, засновуються сотнї читалень, заводяться торговлї, селянин гор­несь до просвїти, стремить до поступу, під­носиться і самосвїдомість стану мїщань­ского...

Але робота наша не з’организована. Блукаємось одиницями, особняком, рвемось в роботї безпрограмній на різні сторони, самі ослабляємо свої і так не великі си­ли і поступ наш, хоть незаперечно вид­ний, не дорівнює далеко поступам елементу противного.

Конституційне упослїдженє наше, тре­ваюче звиж чверть вїку, довело елемент нам противний до такого скрїпленя, що ни­нї борба о рівноуправненє далеко труднїйша, як в перших роках конституцій. Майоризованє тільколїтне викликало серед нашої людности велику знеохоту, а серед верховодцїв виродило буту. Доривочно під­нимані заходи і подвиги наших патріотів не лячні для них. Соймова більшість доби­раєсь безцеремонно уже і до решти ще не­загирених прав нашої автономії громад­скої, власти политичні, яко екзекутива пар­ляментарної більшости, ведуть дїло своє ко­нечно тілько на лад єї поглядів і бажань — а ми мимо нашого поступу тратимо що раз більше ґрунту під ногами, і попадає­мо в бездільність або апатію...

Нам крайна пора взятися перше всего до основної і тревалої организації наших сил, щоби до борби станути солидарно. Тре­ба поставити ясно цїль, до котрої стремимо, щоби перенялись і оживили нею всї, а пра­вительство і противники добре пізнали, з ким і о що числитись мають. Треба зоргани­зувати і працю саму, щоби йшла она ла­дом запевнючим хосен.

Ту треба нам взятись за труд безна­станний, розбирати і висвічувати пильно всї справи тикаючі нашого народу, висказувати наше становище супротив них, розбирати з нашого становища дїяльність парлямен­тів висказувати наші потреби і кривди удержувати ясний перегляд всїх відносин нашого суспільно-политичного житя, пере­гляд впливів устрою автономичного на то житє, перегляд дїяльности всяких чи то автономичних чи неавтономичних институ­цій і тїл. Треба утворити і піддержувати звязь живу мїж народом а интелигенцією рускою, дбати о политичне оживленє і ви­ховуванє народу. Словом жде нас богато працї трудної, — але крайна пора єї і піднятися. Политика наша не може спуска­тись на ласку, чи то Нїмцїв чи Поляків — доля наша все була-би безвідрадною. Жи­вучу силу биту свого мусимо, як кождий нарід, черпати из себе самих!

Для указаної цїли завязалось товариство „ Народна Рада “.

В имени провизоричного видїлу сего товариства витаю Вас, Високоповажні Ро­димцї, що прибули нинї сюда з близьких, далеких і дуже далеких сторін, щоби взяти участь в перших наших загальних зборах. Нехай тая хвиля буде щасливим почином нашої политично-народної дїяль­ности!

Нинї святкують львівскі Русини тор­жество 50-лїтного ювилею розбудженя рус­кої словесности в Галичинї трудами неза­бутого Маркіяна Шашкевича.

Обставина тая нехай стане для нас ща­сливою ворожбою і нехай хвиля нинїшна буде почином нашого відродженя политичного .

Сю промову д-ра Ол. Огоновского приняли всї зібрані грімкими оплесками і без­настанними окликами „ славно! “

(Дальше буде.)
 

[Дѣло, 03.02.1888]