Чинний керівник держави Ватикан не припиняє дивувати світову спільноту своєю нестандартною поведінкою. Досі було чимось з царини фантастики, що Папа Римський дав би інтерв'ю відверто лівій газеті, яка ще й до того хизується своєю атеїстичною спрямованістю. А от Франціск взяв і дав. І не просто інтерв'ю, а інтерв'ю бомбове італійській газеті La Repubblica.
Щоправда, цей сюрприз не виник на порожньому місці, перед самим інтерв'ю, яке Франциск дав публіцисту-безбожнику Еудженіо Скальфарі, співрозмовники вже мали епістолярну дискусію. Понтифік зреагував на два провокаційні есеї Скальфарі. У першому — публіцист намагається поставити під сумнів проповідувану християнством всемогутність і милість Божу. Як контрарґумент він подає Голокост, коли, на його думку, Бог кинув напризволяще свій народ. У другому — Скальфарі говорить про абсурдність чинної ситуації у Ватикані, коли Папа Римський намагається стати живим втіленням Франціска Ассизького, а сама Церква не бажає відмовлятися від своєї влади.
Франціск, відписуючи своєму візаві, вказує на його засадничу помилку, адже влада Церкви — це щось зовсім інше, ніж влада світська. «Вона спрямована не на домінування над іншими, а на служіння іншим, на пропонування їм свободи та повноти життя», — пояснює Понтифік.
Щодо питання Голокосту Папа Римський наголошує, що головним у цьому аспекті є те, що «юдеї, у страшних випробуваннях минулих століть, зберегли свою віру». «За це ми як Церква так само, як і все людство, залишаємося перед ними в постійному боргу», — наголошує Франціск, зазначаючи, що після цього говорити, мовляв, «Бог був не вірний заповітові, укладеному з Ізраїлем», недоречно.
Можна сказати, що цим листуванням Церква відновила давно забуту дискусію з адептами атеїзму, що саме по собі є небуденною подією. Але навіть на його тлі живий діалог Скальфарі з Франціском є сенсаційним.
Чого вартують лишень пасажі Понтифіка про прозелітизм, який він називає «великим безглуздям», підкресливши, що «мета Церкви — не прозелітизм, а дослухання до потреб, бажань, розчарувань, відчаїв і надій людей». А його критика клерикалізму і ця навряд чи для когось очікувана заява: «Коли я бачу перед собою клерикала, то я зразу ж стаю антиклерикалом. Клерикалізм немає нічого спільного з християнством».
Але найреволюцініші слова Папи в інтерв'ю були посвячені Римській Курії та необхідності її реформи: «Церковні лідери часто страждали на нарцисизм, вони були оточені підлабузниками, їхні придворні під'юджували їх до злих дій. Двір перетворився на проказу папства ... Головною вадою Курії є її ватиканоцентризм. Вона бачить і плекає інтереси Ватикану, які чимраз більше стають світськими інтересами. Цей ватиканоцентричний погляд обділяє світ, який нас оточує. Я не поділяю цього погляду і зроблю все, щоб його змінити. Церква є — чи знову має стати! — спільнотою людей Божих. У якій священики і єпископи є пасторами на службі народу Божого». Папа Римський підкреслив, що є Церква, а є Святий Престол, і останній перебуває на службі в першої, а не навпаки.
Інтерв'ю тримає в напрузі до останнього рядка. А в деяких моментах розмови Франціск сам починає ставити запитання своєму інтерв'юерові, й тоді розмова набуває особливої гостроти:
- А дозвольте мені Вас запитати. Ви — невіруючий мирянин, але ж у щось Ви вірите? Ви є письменником і людиною думки. Ви все ж віритимете у щось, на чомусь стоятимете. Не відповідайте мені словами «чесність», «пошук», «турбота про загальне благо», бо не про це я питаю. Я питаю, що Ви думаєте про сутність світу, універсуму. Ви напевне ж питаєте себе: ким ми є, звідки прийшли, куди йдемо? Навіть дитина задається такими питаннями. А Ви?
- Я вірю в буття, тобто в матерію, з якої виникає форма.
- А я вірю в Бога. Не в католицького бога, якого не існує. Існує Бог. І вірю я в Ісуса Христа, його втілення… Це — моє буття.
Це інтерв'ю чітко засвідчує, що Католицька Церква готова до розмови зі світськими, навіть атеїстично налаштованими опонентами. А отже, діалог триватиме. Це, своєю чергою, непомалу піднесе авторитет Церкви в суспільстві, одночасно наближуючи її до людей.