Коли я мандрую гірською Шкоцією, дорогою зупиняючись над озерами Лох Катрін, Лох Ломонд і Лох Несс, то не забуваю зазирнути в новини, поцікавитися у Вінні, як йому ведеться на фронті, оглянути відеокамеру, націлену на рідне подвір’я, побачити, як осипаються горіхи, як дозріває виноград, як якась чорна кішка щодня приходить у гості, а камера сигналить: «проникнення!»
На жаль, камери нема у моїй книгозбірні, і я не бачу, як за мною сумують мої книжки. Ті, що прочитані, і ті, що не прочитані, і ті, які, можливо, собі усвідомлюють, що я вже просто фізично не встигну їх прочитати.
Мені здається, що існує глибокий ментальний і духовний зв'язок із моїми книгами.
Італійський мислитель і письменник Умберто Еко вважав, що прочитані книги мають значно меншу цінність, ніж ті, які ще не прочитані. Непрочитані книги – це простір наших можливостей, нагадування про те, скільки всього ми ще не знаємо. Вони тримають мене в стані інтелектуального упокорення і постійного художнього пошуку.
Письменник дивиться на полиці й відчуває потенціял, енергію знань і сюжетів, які чекають на свій час, – вважав Еко.
Для творчої людини книга є фізичним об'єктом із власною естетикою, історією й енергетикою. Сама присутність певних авторів на полицях створює інтелектуальний магнетизм. Купуючи книгу, я часто купую і намір її прочитати, хоча внутрішньо можу й не погоджуватися з ідеями автора.
Коли я вдома, то щодня бачу корінці моїх книг. Мій мозок фокусується на іменах, назвах, асоціяціях. Цей візуальний контакт запускає складні підсвідомі процеси. Книга ще не прочитана, але її назва вже блимає у моїй свідомості, манить і зачаровує.
На початку війни, коли до тривог було куди поважніше ставлення, ніж згодом, я переселявся з третього поверху на перший. Зносив монітор, комп'ютер і створював собі новий кабінет. І все в ньому було добре, крім одного: тут не було моїх книжок. І тоді починалося ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ: я тарабанив у спортових торбах книжки і розкладав неподалік столу.
«Ти в підвалі?» – телефонувала дружина. «Звичайно!» – відповідав я, втикаючи в монітор і в книжки.
У японській культурі є таке дивне слово «цундоку» – мистецтво купувати книги, які залишаються нечитаними, й накопичувати їх. Для митця це не марнотратство, а колекціонування душ і настроїв.
Тут панує інтуїтивне передчуття: «Я знаю, що ця книга змінить моє життя, тому я чекаю слушного моменту, щоб її розгорнути».
Бібліотека з нечитаних книг діє як ментальний щит. Я перебуває в колі «однодумців», які мовчать, але готові заговорити, коли це буде потрібно.
У своєму бестселері «Чорний лебідь» лівансько-американський філософ і есеїст Нассім Ніколас Талєб розгорнув ідею Умберто Еко і ввів у світовий інтелектуальний ужиток термін «антибібліотека» (anti-library).
Еко мав величезну особисту бібліотеку з 30 тисяч книг. Гості, що приходили до нього, ділилися на дві категорії: на тих, хто вигукував: «Ого! Синьйоре професоре, але ж і книжок у вас! Чи багато з них ви прочитали?» – і на тих, хто розумів, що бібліотека не доважок до іміджу, а робочий інструмент.
«Прочитані книги значно менш важливі, ніж непрочитані, – розвивав думку Еко Талєб. – Бібліотека повинна містити стільки невідомого, скільки дозволяють вам вмістити ваші фінанси, іпотечні кредити і нинішня складна ситуація на ринку нерухомості. З роками ваші знання і ваша бібліотека зростатимуть, і ряди непрочитаних книг, ущільнюючись, почнуть дивитися на вас загрозливо. Насправді, що ширший ваш овид, то більше у вас з'являється полиць із непрочитаними книгами. Назвемо це зібрання непрочитаних книг антибібліотекою».
Талєб поглянув на залишені і непрочитані книги не просто з погляду романтики, а через призму філософії пізнання (епістемології) та людської психології.
Талєб пише, що більшість людей сприймають домашню бібліотеку як трофейну кімнату: вони виставляють прочитані книги, наче медалі за свої інтелектуальні здобутки, щоб потішити его.
Моя антибібліотека в Україні – це уособлення всього того, що я ще маю дізнатися.
За Талєбом, оточувати себе непрочитаними томами – це практика інтелектуального смирення. Коли я дивлюся на полиці, то бачу кордони свого пізнання.
Зараз, коли я далеко, моя антибібліотека перетворюється на «фізичний якір реальності». Вона нагадує, що попри війну і вимушені мандри чужими країнами, я маю величезний масив недоторканого, збереженого знання, яке належить особисто мені. Ці книги стоять у тиші мого кабінету, охороняючи мій інтелектуальний простір.
Я тужу за книгами, які ще не встиг прочитати. Вони залишилися вдома, як заархівоване майбутнє. Вони – моє незавершене пізнання власного дому, яке ніхто не зможе в мене відібрати, навіть на відстані тисяч миль...
Я стою на березі безмежної затоки Ферт-оф-Клайд на острові Арран серед густої папороті. Сизий туман закриває від моїх очей замок і ліс. Імла осідає на мене так само, як осідає невидимий сухий пил на мої книжки у спорожнілій кімнаті. Шкоцький вітер б'є в обличчя, а в уяві – цілковита тиша і безрух, де книги чекають на моє повернення.
Я торкаюся шорсткого каміння скель на острові Скай, але мої пальці пригадують тиснення на обкладинках улюблених книг. Їх фізично немає поруч, але я точно знаю, котра на якій полиці і з ким поруч. Поки вони там, мій дім залишається живим, він «дихає», чекаючи на читача.
Але на гадку спадають ще й інші книжки – ті, що спопеліли. Серед них є й мої. Згоріли вони разом з книжками, які я давно маю, які читав, згоріли з тими, про які я нічого не знаю і не читав, разом з тими, про які щось знаю, але читати ніколи не буду.
Згоріли книжки на одну ніч за одну ніч, і ті вічні теж за одну ніч, згоріли книжки на один зуб, на «прочитати і забути», вкупі з тими, які треба читати і вдумуватися, а потім під їхнім враженням перебувати ще довго.
Але всі вони сторінками переплелися в попелі, як одне ціле, зріднилися так, що й не роз’єднаєш, – ті, що на один зуб, і ті, що на віки вічні, гноми з велетнями, почвари з феями. Кажуть про таких: нерозлийвода. Бо й нема вже такої води, котра б їх розлила. Тепер всі вони одне ціле, в якому всі автори й ілюстратори разом із видавцями переплітаються ногами й руками, притискаються вустами, вдихають чорний згар, кашляють і викашлюють лють.
Згоріли з підручниками, де є розділ і про мене, і де є такі слова: «хто хоч краплю мудрості зачерпне, довіку ситий не буде. Від многої мудрості много скорбі, і хто примножує знання, примножує печаль».
30.09.2026