Вільгельм Гавер, 1940.
23 вересня 1895 року в будинку №39 на Августдорфі народився один із найбільших українських патріотів, які лише зараз починають повертатись із небуття. Він був німцем. Його звали Вільгельм Гавер. Він став одним із середущих синів у родині Мартіна (1856 – 1.09.1916) та Амалії (до шлюбу – Енгель, 25.11.1858 – 12.05.1926, Августдорф) Гаверів. Батьками Мартіна Гавера були Ніколас Гавер та Елізабет Гавер (Фікле). Землевласник Ніколас Гавер був уродженцем села Бедриківці Заліщицького повіту Галичини. Батьками Амалії були Петер Енгель та Марія Енгель (Теобальд), яка була уродженкою колонії Альт-Фратауц Радівецького повіту Буковини (зараз в Румунії). Охрестив Вільгельма 3 листопада 1895 р. на Августдорфі пастор Франц Шедель з Коломиї. Хрещеними були Йоганн Бюттоф та Карл Морґнер, які вказані в метриці як землевласники з Августдорфа.
Фрагмент метричного запису про народження Вільгельма Гавера на Августдорфі 23 вересня 1895 року.
Доля багатодітної родини колоністів Мартіна та Амалії Гаверів в Августдорфі розгорталася на зламі двох епох – патріархального затишку пізньої цісарської Австрії та катастрофічних зламів першої третини ХХ століття. Поруч із самим Вільгельмом під дахом 39-го колоніального будинку зростало щонайменше семеро дітей. Старше покоління уособлювало традиційний уклад колонії. Найстарший син, Густав (нар. 1881), застав розквіт господарського життя громади, а сестра Вільгельміна (нар. 1885), уклавши шлюб із представником роду Філіппс, зміцнила матримоніальні та конфесійні зв’язки місцевого осередку. Середні брати – Мартін (1891–1937), названий на честь батька, та Георг (нар. 1893) – були найближчими однолітками Вільгельма. Їхнє поступове і свідоме дорослішання збіглося з мобілізаційною хвилею 1914 року та руйнуванням старого монархічного простору. Ймовірно, що вони були мобілізовані до лав регулярної армії або крайової оборони (ландверу) спільно з Вільгельмом.
Центральна вулиця Августдорфа, 1897.
Трагічно склалися долі молодших дітей родини. Едмунд (1897–1917), молодший за Вільгельма на два роки, загинув дев’ятнадцятирічним у розпал Першої світової війни. Не пережили воєнного хаосу й епідемій і молодші сестри: тринадцятирічна Отилія (1901–1915) померла під час воєнної розрухи в Галичині, а дев’ятирічна Ельза (1910–1919) пішла з життя у часи повоєнних злиднів. Можливо, що причиною смерті дитини були не бойові дії, а епідемія «іспанки», на яку хворів тоді весь світ.
Хоч і метрика Августдорфа вказує, що Гавери були землеробами, знаю, що вони активно займалися конярством. Про це мені розповіла одна з прямих нащадків роду Гаверів, яка зараз проживає в Канаді. Зі слів пані Маргарет, яка полюбляє ділитися спогадами про своїх предків, коні на Августдорфі були на той час потрібні як для роботи в полі, так і для місцевих візників. Щоправда, головним покупцем коней на Августдорфі була крайова оборона. Забезпечуючи потреби 36-го австро-угорську полку крайової оборони (ландверу), щорічно колонія продавала для потреб ландверу не менше 7 коней. Ціна на одного коня становила не менше 100 австро-угорських крон. З 1911-го по 1914-й вони приїздили на Августдорф щорічно 23 вересня – в день народження Вільгельма. Спостерігаючи за тим, як родина надає оплачені ресурси для війська, можливо, і він сам почав роздумувати над перспективами військової служби.
До 1914-го Вільгельм навчався в Чернівцях, де здобував середню освіту в одній із реальних шкіл. Через окупацію краю повноцінно завершити освіту Вільгельм не зміг. У вересні 1914-го і двічі навесні 1915-го разом з родиною він був свідком тих жахів, які вчиняла російська окупаційна армія в краю. По досягненню повноліття у свої 21 він долучається до війська. Перші згадки про нього в пресі якраз стосуються 1916-го. Тоді він у ранзі файнріха був командиром взводу у маршовій роті 19-го Львівського полку ландверу. Це той самий полк ландверу, де в 1914–1915-му служив Євген Коновалець. У тогочасній пресі вдалося знайти і адресу, куди могли написати йому листи підтримки чи відправити посилку рідні або друзі. Щоправда, в тому ж 1916-му для Вільгельма настав непростий час – в тиловій Нижній Австрії 1 вересня помер його батько…
Могила родини Гаверів, 2024.
Мені невідомо, які саме емоції відчував Вільгельм і згодом, коли втрачав своїх братів і сестер. Ймовірно, що поміж цього смутку, він знаходив у собі сили як в боях з росіянами на Тернопільщині, так і у службових успіхах. Саме завдяки його відвазі 1 січня 1917-го Вільгельму Гаверу було присвоєне звання лейтенанта. Згодом відважного офіцера відзначили бронзовою медаллю «За військові заслуги». До завершення Великої війни він встиг побачити звільнення рідних країв, побувати у відпустці, розділити горе і радість з рідними. Гаверу було непросто дивитись на те, що зробив ворог з рідним Августдорфом. Непросто було йому і повертатись у листопаді 1918-го в нові для нього реалії.
Але чи були вони йому чужими? Ні, бо вже 3 лютого 1919-го, коли в ЗУНР була потреба в кадрових військових, Гавер як доброволець встав до лав 2-го полку 1-ї бригади УСС УГА. За успіхи в боях з поляками 1 березня 1919-го німецькому добровольцю було присвоєне звання поручника. Відважно воюючи з ворогом на Львівщині, Гавер захищав як українців, так і своїх співвітчизників, які бажали жити в єдиній українській державі. Завершення бойового шляху героя сталось у травні 1919-го. Тоді його було схоплено військовими армії Галлера, яка прибула на поміч з Франції. Загартовані в боях на Заході поляки були краще підготовленими за тих, хто воював на Східнім фронті. В одному з таких боїв Вільгельм Гавер потрапив в полон.
Довгі поневіряння в польському таборі для полонених у Стшалкові завершились лише в 1920-му. За однією з родинних легенд Гаверів, Вільгельму вдалося втекти до Чехословаччини. Там він швидко освоївся і вже в 1921-му одружився з римо-католичкою Гертрудою Прощ. Шлюб було укладено 8 вересня 1921-го в чеському місті Забржег. В ЧСР Вільгельм Гавер здобував фах лісничого інженера. В середині 1920-х він повернувся з дружиною в Галичину і до 1939-го проживав у Борині поблизу Турки. В Борині народилися сини Вільгельма Гельмут (10.10.1927) та Ганс (12.04.1931). Незадовго до народження Гельмута померла Вільгельмова матір. Старенька проживала на Августдорфі. Знаючи, що невдовзі помре, за кілька місяців до смерті вона склала заповіт, де передбачала частку у розмірі ⁴/₂₀ спадкового майна для Вільгельма.
Чи зміг скористатися Вільгельм цим майном? Невідомо. Так само нічого не відомо і про те, що з ним сталося після 1940-го. Саме тоді, в лютому 1940 року, він з родиною вимушено емігрував з Борині в одне з передмість Лодзі. Подальші сліди Гавера губляться. Якщо йому вдалося пережити лихоліття німецько-радянської війни, то очевидно, що він був депортований в Німеччину через низку очевидних причин. Якщо ж ні, то його ініціали слід шукати в польських та німецьких архівах.
Самого Гавера я для себе відкрив не так давно. І не так давно я зміг дізнатися про його життя після 1919-го. Буду вірити, що якісь поодинокі звістки про його подальшу долю ще виринуть з небуття. Хотілося б, щоб на території Августдорфа з’явився пам’ятний хрест з таблицею, де будуть імена всіх тих, хто відзначився у боях з росіянами в Першу світову і на честь героїв Галицької армії, серед яких був Вільгельм Гавер, син Мартіна та Амалії…
23.09.2026