Лист

«Ми ходимо на роботу, а ти будеш ходити до школи. Це буде твоя робота – вчитися. Зрозумів?» Так мені пояснили батьки, чого я йду до школи. Тому моє майбутнє у школі, як я тоді починав здогадуватись, це буде зовсім не те, що було зі мною у дитячім садку. Навчання – це труд, крапка. Не розвага, не пригода і не карнавал, як було до того, принаймні більшість часу. Я зрозумів це відразу, буквально з першого дня. Ніхто мене першокласника в школу не вів, як у садок, і зі школи не приводив. І я не був якимсь винятком. Навпаки, всі діти приходили до школи самі й залишали школу самі. Всі першокласники (про старшокласників я взагалі не говорю) брали свої портфелики в руки і топали помалу в напрямку дому.

Батьки працювали – ми, діти, вчилися. Звичайно, хто як міг і як хотів, не всі могли і хотіли. Понад те, як мені детально прояснила моя мама-вчителька, навчання, як і будь-яка праця, не обов’язково буде страшенно цікавим заняттям – часом це буде нудна і марудна робота, і спочатку буде нелегко. Особливо це «нелегко» було відчутно, коли ми вчилися писати букви ручками з перами в зошиті в косу лінійку. Каліграфія – десять рядків так і десять рядків отак – вимагала терпіння, уміння і часу. Порівняно з цим рахівниця і палички для рахунків було серйозним полегшенням. Головне – не здаватися, не нервуватися і не плакати – потрібно старатись, займатись і вчитись, вчитись і вчитись, тоді в мене все вийде.

Ми, школярі, приймали цей перехід після садка – ніякого сну в обід і відпочинку, крім перерв, сидіння за партою, розклад занять, уроки, домашні завдання, цю марудну роботу писання знаків, букв, слів, читання букв, а потім і по складах слів і цілих речень – відносно спокійно, тому що навкруги нас всі працювали, всі були зайняті чимсь: так крутився той світ. Тому ніяких «мені в школі нецікаво», «для чого нам вчитись – у нас є ШІ», «які іноземні мови – є гугл-перекладач», очевидно, не було, а якби й було, то не приймалося б як аргумент. У той час аргументом було «гроші на дереві не ростуть», «не будеш вчитися – будеш яму копати». Двори, вулиці і стежки часто були перекопані – клали труби, копали котловани, закладали фундаменти, все будувалось, і робітники, які часом вилазили з цих ровів, завжди були вимащені землею і глиною. Бути чистим, тобто мати роботу, щоб не лізти в ту яму, – це було дуже переконливо і доступно, особливо коли йшли дощі і все перетворювалося на болото. Люди, які мали білі халати і чисті костюми (вчителі, лікарі – ми, школярі, з ними часто контактували) були свого роду рольовими моделями для нас. Професії, які вони здобули, бо добре вчились, як нам говорили, слугували наочним прикладом. Це не були теперішні відеоблогери, які на показ демонструють вульгарне багатство, чим серйозно травмують психіку тих же дітей з покоління Zумерів, покоління, яке не навчене трудитися, не навчене звичайній праці й обов’язкам. Вони хочуть також бути такими, щоб гроші були легкі і їх було багато, а головне – працювати не треба. Ще зовсім недавно всі дівчата хотіли (деякі і зараз хочуть) бути моделями, хлопці – менеджерами з продаж, брокерами на біржі і ріелторами.

Звичайно, світ мого дитинства – це був світ без реклами, і нас, тодішніх школяриків, мало що відволікало від процесу навчання. Крім гуляння та ігор у дворі. Більше того, книжка, читання (я пам’ятаю, як читав про подорожі Тура Хеєрдала) – це було чи не єдиною можливістю (ще телевізор, декілька передач в тиждень) «побачити світ», відволіктися від навколишньої сірості й одноманітності буднів. І це було благо, бо, як каже сучасна наука, «діти, які рано почали читати для задоволення, мали кращу концентрацію уваги, пам'ять і виконавчі функції, краще навчалися в школі, рідше стикалися з проблемами психічного здоров'я та вели більш здоровий спосіб життя – зокрема більше спали й менше часу проводили перед екранами».

Тому, щоб знову навчити, привчити, змусити – не тільки дітей, а й дорослих – читати, урядовці, парламентарі, ті хто нами керує, тепер повинні вдаватись як до кари, так і до звичайного підкупу. Наприклад, деякі уряди готові платити вам тільки за те, що ви читаєте. Першим по це заявив Сінгапур, який буде платити громадянам за те, щоб вони щонайменше 15 хвилин на день читали книжку, бо читання дуже корисне і для здоров’я літніх людей: воно може на третину знизити ризик розвитку деменції, покращує психічне здоров'я, розвиває емпатію.

Люди придумали інтернет як інструмент, який мав полегшити життя, і воно так і є: ми пережили інформаційну революцію, і це не кінець – чого вартий прихід ШІ, але дорослі речі в руках дітей при безконтрольному користуванні завдають їм серйозної шкоди. Сучасні діти не хочуть читати, майже не читають, а якщо читають, то не розуміють прочитаного. Це не просто проблема – це становить загрозу для майбутнього країни. Навчання, байдуже який шкільний предмет ми візьмемо, без читання неможливе. Що з них виросте? Проблема, знову ж таки, настільки серйозна, що уряди деяких країн почали забороняти учням, які не досягли певного віку, користуватися соцмережами. Першим таку заборону ввів уряд Австралії, тепер прийшла черга Євроунії. Відповідальними за цю безпеку дітей в інтернеті роблять батьків. Це зрозуміло – більшість часу діти проводять в сім’ї, і якщо дорослі (і не тільки) читають, то ймовірність читання дітей зростає в рази. Діти наслідують старших.

Під наглядом батьків має бути здійснено цілий комплекс заходів: створення спеціальних акаунтів, обмеження функцій і часу користування інтернетом, лише спеціальні – через акаунти батьків – дитячі відеосервіси. І це стосується онлайн-ігор, AI-компаньйонів, чат-ботів і ще багато чого, що потрібно контролювати і забороняти. Називається це EU KIDS Act — законопроєкт про безпеку дітей в інтернеті. Що ж, реалії такі – і це стосується не тільки України, але у нас через війну ситуація дуже сумна. В таких випадках, якщо не брати приклад з уряду Сінгапуру, а контроль і кара не допомагає, залишається тільки нагадати дітям слова Степана Руданського з його «Листа»:

«Та учися, милий сину,

Добре та багато,

Бо ти дурнем зостанешся,

А я – твоїм татом»,

сподіваючись на їхню свідомість, навіть гордість, самоповагу, надіючись, що це спрацює.