Дзядзьо Михась ніколи не позволяв собі – і нам, малим – сісти до столу без сорочки. Навіть коли була страшна спека, навіть коли перед цим щось робив у саді чи у своїй майстерні. У кашкеті, який носив надворі майже обов'язково, не можна було бути навіть у хаті, не кажучи вже про стіл з їдою. Він не мав права, самому собі наданого чи урізаного, знімати штани до косовиці чи інших літніх робіт. Голий торс – максимум. Ідучи спати, ми мусили сказати добраніч усі усім. Щовечора він накручував годинники: і кишеньковий на мідному ланцюжку, і радянський будильник, який ніколи не наставляв на режим будильника, який стояв на зробленій ним поличці, прикріпленій до настінного відривного календаря. Вчорашній день він резонно відривав кожного наступного ранку. Він мав багато грубих зошитів, в яких від повернення із заслання 1956 року робив щоденні записи. Головно писав про зроблені роботи, про урожаї, про сіно і виміняне на нього молоко, про візити різних людей, також про погоду і власні виїзди до Станіслава. Писав не дуже гарно, але доволі порівняно грамотно. З рукописів було видно, що у школі вчився ще за Австрії – надто деякі кириличні знаки мали подібності з постґотичною латинкою. Наприклад, k.
До міста, як казали про центр знищеного війною Делятина, в якому була колись навіть ратуша, а його приятель художник Йосип Васьків, що осів тут після краківської академії і варшавського виставкового успіху, малював вигадану площу сумних аптекарів, дзядзьо ходив виключно у маринарці. Щоправда, без краватки. Щосуботи збирав спеціальну течку і ішов до лазні. Не любив купатися у балії. Лазня була у віллі, де колись функціонував бальнеологічний пансіонат. У його майстерні був дивовижний порядок. На його подвір'ї ніколи не було жодної крихти сміття. Зневажав шлейки, бо треба, щоби стан контролювався елегантним паском. Учив мене пробивати дірки у ремені, коли я ріс і збільшувався. Собі пробивав нові у зворотному напрямі – щораз вужчим ставав. Ніколи не лаявся і не кляв, хоч перейшов зону і заслання. Не курив у хаті. Пив, наливаючи по тридцять грамів. Знав кілька мов. Був у кількох країнах.
Співав у хорі, грав у виставах «Просвіти». Був членом кількох товариств. Вважався містечковою елітою. Тим, що знає етикет, який був виразом етики. Читав небагато, але усе потрібне. З газет передплачував лише «Наше слово». В кишені завжди носив складаний ножик. Вигадував різні модарства у власноруч збудованій хаті. Драбина, яку можна було витягнути догори на стрих, тягнучи за тросик. Кілька різних пивничок. Дверцята з хати до комірки-дровітні. Все дуже раціонально і гарно. А, ще практикував щеплення яблінок. А то вже кляса.
І такого багато-багато. Я змалку казав йому на ти. То не дуже пасувало до генеральної схеми вишколу етикету, але теж показовий виняток. Бабця Софія, яка познайомилася з ним у Сибіру, яка мала дещо панськіший вишкіл, вищу освіту, ерудицію, запити врешті-решт, була переконана, що Михась був насправді найінтеліґентнішим і найфілософськішим простаком. Цим він її зачарував. Він був етичнішим від багатьох видатних богемістів і інтелектуалів, які трафлялися їй у житті. Йому вона довірилася. Йому вона довірила свого сина (нашого тата). З ним вона приїхала у незнане гірське містечко. Щоби лишитися і бути щасливою.
Дзядзьо по-гуцульськи вважав на те, щоби тоді, коли хтось радісно пчихає, конче сказати «будь здоров». Це була обов'язкова лінія того етикету, який тримався на доброзичливості. І нас він до такого привчив. Яким же було моє здивування, коли інші рідні вихователі – із значно вищих рівнів натурального етикету – обурювалися, коли я урочисто поспішав зреагувати на їхнє пчихання.
Просто на тому рівні вважалося, що звернути увагу на чиюсь слабість чи помилку є вчинком значно гіршим, ніж самому так непристойно повестися.
17.09.2026