На руках

– У вас є книжка «Острів скарбів» Стівенсона?

– Є, але зараз вона на руках. Якщо хочеш, я запишу тебе в чергу, але перед тобою ще двоє людей. Записати?

– Так, запишіть, я її обов’язково візьму почитати.

В наш час неможливо почути подібний діалог в бібліотеці, бо «книжка на руках» для теперішніх дітей – це щось взагалі невідоме. Причина проста – відсутній читач. Ми живемо в часи нечитання, і нечитання не тільки книжок. Мова не тільки про Україну – це всесвітній тренд.

Я не просто так згадав бібліотеку. Років десять чи двадцять тому в нас була популярною теорія, чому українці перестали читати. Головне пояснення – бо у невеликих містах і селах майже немає книгарень: з приходом ринкової економіки кількість книжкових магазинів, особливо в провінції, наблизилася до нуля. Книжка – це особливий товар, і конкурувати з будівельними матеріалами чи косметикою для жінок їй все-таки важко. Але я пам’ятаю, що навіть тоді, коли книгарні були на місцях і там не продавали продуктів чи вживаного одягу, в них не було книжок, які я і мої ровесники в школі, а потім і в інституті, хотіли читати. Чтива – тобто пригод, фантастики, детективів, гумору – там майже не було. Маю підозру, що цими виданнями торгували з-під прилавка. В часи товарного дефіциту книжка була особливо престижним товаром. Книжки, які ми хотіли читати, ми брали в бібліотеці – дитячій, шкільній, дорослій, а потім і в інституті. Так, вони часто були на руках. Так, вони були зачитані (ще одна ознака «читабельності» – це стан обкладинки). Купити книжку не означає прочитати, а тим більше зрозуміти. Є у нас тепер і книжкові магазини (цілі мережі), є книжки (багато книжок), чудова поліграфія, чудові автори – було б кому читати.

Інтернет взяв у дитини з рук книжку і дав їй у руки смартфон. Все, це не лікується. Так, є винятки – на те вони й винятки. «Лише близько 1% українських 15-річних школярів досягають найвищого рівня в читанні. Це діти, які здатні побачити підтекст у прочитаному, критично оцінювати та будувати власні гіпотези з отриманої інформації». Програма міжнародного оцінювання учнів PISA–2025 показала, що 45% українських 15-річних не досягають навіть базового рівня читацької грамотності. Тобто половина дітей не розуміє, що вони тільки що прочитали. Це дуже сумні факти. Люди, які не вміють читати, – не вміють аналізувати, не мають критичного мислення, вірять в теорії змови, ними легше маніпулювати як політикам-популістам, так і торговій рекламі. Єдиний позитив, якщо можна так сказати, – Україна тут не сильно відірвалася від світу. Тенденція спаду інтересу до читання стосується всіх країн. Навіть з розхваленими у нас системами навчання: наприклад, у Фінляндії – там також не читають.

Книжка, читання, бібліотеки, книгарні – вони нікуди не зникнуть, навіть ШІ їх не доб’є. Їх стане менше, в рази менше, але вони залишаться. І стануть чимось на кшталт джазу, який на початку звучав майже всюди в Америці. Джаз – це музика, музики нібито багато, вона нібито навкруги нас. Але джаз – це музика, яка не звучить фоном у рекламі, і в наш час її слухають далеко не всі. Можливо, книжка, читання паперової книжки стане модним і елітарним заняттям, й повернеться до нас, як це сталося з вініловими платівками, які – дорогі – знову в моді і їх слухають, або ринку СD, який стрімко росте, та навіть повернення магнітофонних касет. Люди втомилися від безконечного потоку музики, який їм нав’язує алгоритм, вони хочуть слухати своїх виконавців, підтримати їх, переслухувати окремий концерт чи альбом.

Час, коли ми читали книжки, – це був повільний аналоговий час. Ви йшли туди (бібліотека не була «під носом»), брали книжки, йшли додому, читали. Або купували книжку, чи вам хтось дав почитати. Це все час. Саме читання – це час, його потрібно вибрати, його треба було знайти. Це не питання секунд чи хвилини: витягнути свій смартфон, заґуґлити лінк в мережі, клікнути – і маємо текст, можна читати. Але ж не читають – мова про більшість, яка дивиться коротке відео з Тік Ток, фото в Інстаграмі чи грає ігри. Читають з екрана ті, хто читають з паперу, ті, хто пам’ятають, що означає, коли вам кажуть у бібліотеці «зараз немає, вона на руках».