На перехресті двох доль

«НЕ ВСІ РОЛІ, ВІДОГРАНІ В ДРАМІ ЖИТТЄВІЙ, – ЗНАНІ БІОГРАФАМ»

Марія Лапій. «Думками, душею належали ми до себе»: взаємини Уляни Кравченко та Івана Франка / Науковий редактор Євген Нахлік (Київ: Академперіодика, 2025. 316 с.)

Франкознавство за останні півтора десятка років збагатилося значною кількістю монографій, у яких висвітлено магістральні напрями в осягненні феномену Франка (зосібна біографічний, літературознавчий, фольклористичний, мовознавчий вектори досліджень). Однак щоб пізнати письменника, недостатньо лише дослідити його життєвий та творчий шлях, потрібно знати також особисті контакти. Вельми привабливим та інтелектуально поживним для науковця є вивчення взаємин двох митців, адже це дає змогу глибше зрозуміти їхні постаті, відкрити маловідомі сторінки творчих лабораторій і т. д. Монографія Марії Лапій, що вийшла друком у видавництві «Академперіодика» 2025 року, є ґрунтовним літературознавчим дослідженням, яке продовжує франкознавчу серію, покликану висвітлити взаємини Івана Франка з діячами української культури, науки та мистецтва (ХІХ – поч. ХХ ст). Цього разу з опертям на документальні джерела досліджено глибокі та багатогранні стосунки Івана Франка з талановитою письменницею, перекладачкою, культурно-освітньою діячкою, народною вчителькою, активісткою жіночого руху в Галичині Юлією Марією Шнайдер, у шлюбі Нементовською, яка відома в літературі під творчим іменем Уляна Кравченко.

«Не всі ролі, відограні  в драмі життєвій, – знані біографам. Не всі листи серед нашого листування заховані», – писала письменниця у своїх спогадах «Чим була я для нього… Інтимне», які досі неопубліковані, ніби залишаючи майбутнім дослідникам завдання відновити невідомі сторінки її взаємин з Франком. Саме з енциклопедичної статті Марії Лапій до «Франківської енциклопедії» «виросла» ґрунтовна монографія, яка не лише детально аналізує історію цих взаємин у динаміці, а й на сьогодні дає найповніше уявлення про багаті й різнобічні стосунки між письменниками. Власне архівні першоджерела, маловідомі, ба навіть досі незнані спогади, рукописні нотатки, ювілейні сильветки, репортажі, свідчення і листування третіх осіб, які знали письменницю, згадки у пресі, інтерв’ю дали змогу дослідниці глибше осмислити надзвичайно складні та заплутані взаємини Франка та Кравченко у суспільно-політичних та культурно-громадських контекстах на різних етапах їхнього насиченого творчого життя.

Актуальність такого дослідження не викликає жодного сумніву і зумовлена передусім необхідністю поглибленого вивчення творчих, інтелектуальних та особистісних взаємозв’язків представників українського літературного середовища. Усі розділи монографії майстерно, уважно і вдумливо скомпоновано. Перші три частини створюють уявлення про головні дати і віхи життєпису Юлії Шнайдер, про її перші літературні спроби та творчий дебют, що відбувся задовго до знайомства з Франком – 1881 під егідою Омеляна Партицького, вчителя, опікуна і наставника Кравченко. Вже з мемуарів письменниці, які оповідають про часи її навчання у Львівській учительській семінарії, розкривається передісторія зближення з Франком через його часописи й поезію, яку дівчина потайки читала, переписувала, поширювала і якою надихалась та щиро захоплювалась. У наступних частинах простежено динаміку літературно-видавничої співпраці й особистої взаємодії письменників. Однією з вагомих переваг розвідки є комплексний підхід до осмислення взаємин двох літератів: простежено історію їхнього знайомства, становлення та розвиток особистих і творчих контактів, проаналізовано хронологію, зміст і проблематику листування, розглянуто Франкові літературно-критичні відгуки про творчість письменниці, досліджено видавничу історію перших збірок віршів Кравченко, що їх видав Франко, а також її співучасть у жіночому альманасі «Перший вінок», у видавничих проєктах «Літературно-науковий вісник», «Житє і слово».

У монографії Марія Лапій прослідкувала творче зростання Уляни Кравченко, показала її еволюцію творчості від наївної Франкової учениці до самодостатньої письменниці з власним світоглядом, активною громадянською позицією. Дослідниця детально висвітлила складні та багатогранні стосунки, що тривали понад три десятиліття – не лише за життя Франка, а й упродовж 20 років після його смерті. Станіслав Людкевич у своїх спогадах зазначав, що «˂…˃ велична постать Франка за життя поета, та й після його смерті теж, заслоняла цілий горизонт західноукраїнської літератури і живих галицьких письменників. Ця велетенська тінь заслоняла й Уляну Кравченку, її нелегко було побачити за нею» (с. 14). Однак, незважаючи на Франкову «тінь», авторка монографії крізь призму взаємин з письменником зуміла розгледіти цю непересічну особистість, і Уляна Кравченко постає як унікальна постать, що залишила вагомий слід у літературному та культурно-освітньому житті Галичини, в жіночому русі.

Франко у листі до А. Кримського відверто писав: «Значний вплив на моє життя, а значить також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом». В оточенні Франка було чимало жінок (Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Журовська-Зиґмунтовська, Ольга Хоружинська, Климентина Попович, Ольга Білінська, Христя Алчевська, Наталія Кобринська, Михайлина Рошкевич, Леся Українка та ін.), а характер їхніх взаємин був різним – від ділових, товариських до любовних. Особливе місце у цьому ряді займає Уляна Кравченко. На початок знайомства з Юлією Шнайдер Франко уже був знаним письменником, мав авторитет серед молоді, а авторка-початківиця щиро захоплювалася його талантом. Марія Лапій ретельно досліджує та глибоко аналізує коли і за яких обставин відбулося їхнє очне знайомство, якими були перші враження і чому дівчина Франкові «не сподобалась», яким був його план спільного життя і «тихої праці» у селі, що завадило письменнику втілити свої матримоніальні плани щодо Кравченко, яка роль інших претендентів на одруження з Уляною, чи справді Франко присвятив їй «Прощальну пісню», яким було їхнє спілкування після одружень і т. д.  

Уляна Кравченко була довголітньою товаришкою, ученицею, кореспонденткою, розрадницею Франка – її учителя, опікуна і близького приятеля, редактора і видавця перших поезій, покровителя і популяризатора, літературного наставника й ідейного натхненника. Письменниця черпала натхнення з його творів і віршувала під його впливом, присвячувала йому прижиттєві та посмертні поезії, до кінця свого життя була відданою поціновувачкою його таланту. Її франкіана – надзвичайно розмаїта: франкознавчі статті, прижиттєві та посмертні присвяти, мемуари, спогади, листування, некрологи. В монографії уперше проаналізовано усе жанрове розмаїття текстів про Франка. У полі зору дослідниці перебувають також художні твори Кравченко: вірші, поезії в прозі, афористичні фрагменти, її повістеві мемуари «Хризантеми», «Спогади учительки», і досі недруковані «Семінар», «Стократки і туберози», що є своєрідним детальним автобіографічним циклом.   

Важливо, що відтворення контактологічних перехресть Уляни Кравченко та Івана Франка дослідниця здійснює у динаміці, враховуючи як особисті обставини життя письменників (родинні, матеріальні фактори), специфіку їхнього світогляду, темпераменту, так і соціально-історичний контекст, впливи оточення. Монографії притаманні ретельне опрацювання всіх деталей, які стосуються аналізованого матеріалу, оригінальне бачення складних різнопланових стосунків між творчими особистостями. Систематизацію напрацювань попередніх науковців поєднано з критичним підходом до їхніх спостережень та висновків, принагідними уточненнями та власними новітніми інтерпретаціями, занурення у деталі – з концептуальними узагальненнями.

Наукова розвідка не лише розширює та поглиблює сучасне франкознавство, а й заповнює лакуни в біографії Уляни Кравченко, актуалізує її важливу роль у зародженні жіночого руху в Україні. Дослідниця аргументовано стверджує, що Франко відіграв знакову роль у творчості цієї самобутньої жінки. Крізь призму їхніх взаємин розкрито й нові грані у творчому феномені Франка. Написана доступною мовою, книжка є цікавим путівником по творах Уляни Кравченко, неодмінною основою для їх поглибленого вивчення, всебічного пізнання творчого феномена літератки. Окрім цього вона дає можливість по-новому подивитися на роль жінки в українському літературному середовищі кін. ХІХ століття, проблеми жіночої творчої самореалізації.

Без сумніву, монографія Марії Лапій є ґрунтовним, актуальним та новаторським дослідженням, вагомим не лише з огляду франкознавства, а й письменницької контактології, історії української літератури, зокрема інтелектуального життя Галичини кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Безперечно, книга Марії Лапій «“Думками, душею належали ми до себе”: взаємини Уляни Кравченко та Івана Франка» – це гідний внесок в українське літературознавство, і вона викличе зацікавлення серед науковців, викладачів, студентів, вчителів, усіх, хто цікавиться творчістю Івана Франка та Уляни Кравченко.