Афера Путіна з нападом на Україну разюче нагадує таку ж аферу Муссоліні з нападом на Грецію. Правда, спочатку він організував генеральну репетицію, напавши на англійські війська в Африці. Лаври Гітлера, який уже встиг захопити Польщу, Данію і Норвегію, Нідерланди, Бельгію і Францію, надихали дуче на подвиг. А що Гітлер перед початком наступу з ним не порадився, то й дуче вирішив піти тим самим шляхом, хоч був у військовій справі повним бомком і любив понти так само, як любить їх Путін.
Муссоліні, якого більше за військову техніку турбувало, як чітко салютують правицями його вояки і наскільки високо піднімають ноги в марші, дивився крізь пальці на середньовічні бронзові гармати і бляшані макети танків на військових парадах.
Те саме бачили ми на довоєнних російських парадах з 2015 р., де активно демонстрували зразки техніки «нового покоління», які пропаганда називала «аналоговнєт». Проте у повномасштабній війні проти України більшість із цих розрекламованих машин або взагалі не з’явилися на полі бою, або використовуються як поодинокі експериментальні зразки на безпечній відстані.
Це стосується танка Т-14 «Армата», головної зірки парадів, важкої БМП Т-15 «Армата», БМП «Курганець-25», БТР «Бумеранг», які щороку возили Красною площею, а масове виробництво так і не було запущене через брак імпортних комплектуючих.
Роками на парадах показували САУ «Коаліція-СВ», винищувач 5-го покоління Су-57 – російський «літак-невидимку», який жодного разу так і не залетів у наш повітряний простір. Більшість цієї техніки виявилася «парадною бутафорією», як бляшані танки Муссоліні.
Те саме стосується гіперзвукових ракет «Кинджал» і «Циркон», які справді розганялися до гіперзвуку на великій висоті, але під час заходу на ціль гальмували, перетворюючись на звичайну надзвукову ракету, яку здатні збивати сучасні протиракетні комплекси.
Про «Орєшнік» Путін заявив, що засобів протидії цій зброї у світі немає і вона здатна нести роздільні бойові блоки. Міжнародні військові аналітики й експерти швидко з'ясували, що «Орєшнік» – це не принципово нова розробка, а трохи модернізована стара російська ракета РС-26 «Рубєж». Її бойове застосування у неядерному варіанті виявилося надзвичайно дорогим, малоефективним і суто демонстраційним кроком для шантажу Заходу, а не реальною зброєю для прориву лінії фронту. Міжконтинентальна крилата ракета «Бурєвєстнік» далі парадів теж не з’явилася. А в 2019 р. навіть вибухнула, вбивши науковців і призвівши до стрибка радіації.
Важка міжконтинентальна балістична ракета «Сармат» замість грізної зброї стала повним пшиком. Росія спромоглася провести лише одне успішне випробування. Під час наступних тестів ракети вибухали просто в пускових шахтах, повністю руйнуючи стартові майданчики.
А однак генеральна репетиція Путіна з нападом на Грузію була успішною. Світ проковтнув це нахабство і зреагував лише своїм «глибоким занепокоєнням». А для дуче успішною репетицією була окупація Албанії в квітні 1939 року.
Вірячи, як і Путін, на слово хвалькуватим заявам своїх генералів, дуче почав кампанію, не маючи поняття про стан британських сил. Їх і справді було геть небагато: британський контингент налічував усього 35 тис. вояків, з яких половину становили тиловики і бійці нестройових частин. При цьому італійські сили в Африці виглядали поважно: 300 тис. вояків у Лівії і ще 200 тис. в Ефіопії.
Але заки почався наступ на Єгипет, у червні 1940 року літак головнокомандувача італійських військ у Північній Африці маршала Італо Бальбо підбила власна зенітна артилерія. Його наступник маршал Родольфо Граціяні знав, що італійська армія слабенька і позбавлена сучасного озброєння. Але розуміючи, що зупинити дуче неможливо, намагався якомога довше відтягувати початок операції. Для цього він почав перебільшувати британські і французькі сили, переконуючи, що на 140 тис. його солдатів припадає цілих 650 тис. ворожих.
Однак перемогла думка генералів, які стверджували, що британців у Єгипті мало, а їхній бойовий дух низький. Дуче повірив і вислав частину своїх солдатів на битву за врожай. Однак дійсність виявилася підступною.
Дуче наказав Граціяні атакувати Єгипет 15 липня, щоб синхронізувати цей наступ з гітлерівським планом захоплення Великобританії. Але головнокомандувач продовжував упиратися, скаржачись на незручну місцевість і нестерпну спеку. Муссоліні казився. Якщо Гітлер швидко захопить Велику Британію, Італія не отримає від війни нічого – навіть шматочка Єгипту.
«Або наступ, або відставка!» – гупав кулаком по столу дуче. Ну, і нарешті італійці рушили вперед 9 вересня 1940 року. Британці не кинулися тікати, і ще на кордоні дві італійські роти змушені були відступити, начебто зіткнувшись з 300 британськими панцерниками. Насправді такої кількості не знайшлося б у всій Африці. Багато солдатів панікували під обстрілом, офіцери кидали свої частини, їх доводилося примусово повертати на передову.
В такій ситуації Граціяні вирішив трішки перепочити і наказав військам закріпитися у Сіді-Барані. Від британців він теж не чекав особливого ентузіазму. Але британці вирішили не бити байдики і під командуванням генерал-лейтенанта Річарда О'Коннора почали 7 грудня розвідку боєм, яка вилилася в одну з найблискучіших військових кампаній в історії. Менш ніж за два місяці вони, маючи усього 25 тис. солдатів і 275 танків, повністю розгромили італійців, узявши в полон 150 тис. і захопивши 400 танків і гармат. Граціяні в листах до Муссоліні не визнавав своєї провини за поразку. Відповідальність за провал кампанії цілковито покладав на поганих порадників. А сам він особисто попереджав дуче, що блосі не під силу боротися зі слоном.
Британський міністр закордонних справ Ентоні Іден дотепно зазначив: «Ніколи ще так багато не піддавалося настільки небагатьом». Гітлер з італійського провалу тільки посміявся.
Але на дуче поразка вплинула геть не витверезливо. Він попер на Грецію.
Почувши про це, Гітлер знову шаленів. Він відразу передбачив, що італійці будуть розбиті, бо «греки добрі солдати». А найгірше, що війна в Греції дасть британцям авіабази на правому фланзі уже запланованого німецького нападу на СССР. Та й це ще не вся біда, бо наперед знаючи, яким буде вислід цієї кампанії, Гітлер розумів, що йому доведеться рятувати свого союзника, втягуючись у цілковито безглузду кампанію на Балканах.
Для дуче атака на Грецію 20 жовтня 1940 року була питанням престижу. Йому хотілося показати себе видатним полководцем, а для цього вибрав, як на його думку, найслабшого супротивника. Перефразовуючи мадам Сімоньян, «Греція? За два дні! Та що там її перемагати? Це ж Греція!» Наскільки вірив дуче своїй внутрішній мадам Сімоньян, свідчить те, що він за кілька тижнів до інтервенції знову відправив 300 тис. солдатів і 600 тис. резервістів на збирання врожаю.
І це при тому, що за рівнем озброєння італійська армія зовсім не перевершувала грецьку і до того ж була укомплектована молодими призовниками. Як і російська армія, яка перла на Київ. Багато бригад складалися з добровольців-чорносорочечників, забракованих комісіями через фізичну або розумову непридатність. А досвідчені солдати в цей час були зайняті на зборі винограду.
Проєкт «Греція за два дні» не вдався. Греки не розбіглися, не вийшли з квітами, а билися. Італійські танки застарілих моделей буксували в болоті. Протиповітряної оборони майже не існувало. Для нападу на Грецію виділили 1750 вантажівок, але тільки 107 добралися вчасно.
У перші два дні італійці просунулися ледь-ледь. Грекам сприяла й погода: зливи перетворили землю на непролазну багнюку. Військові вантажі що морським, що повітряним транспортом йшли без жодного порядку. «Запчастини, радіопередавачі, польові кухні, ковдри, одяг, аптечки, боєприпаси пакували просто в портах відправки, іноді в одні і ті ж контейнери, – писав англійський історик Джеффрі Мортіган. – Солдати нерідко прибували на фронт з гвинтівками без патронів, зате з шістьма парами шкарпеток і річним запасом ліків. У порту Бріндізі вантажу чекало 30 тис. коней, мулів і ослів з візниками, але переправити їх до Греції ніяк не вдавалося. В результаті безліч тварин розбрелося околицями, плюндруючи селянські угіддя».
Віслюки, мули і коні ніде не поділися і під час Другої московсько-української війни.
Жодної координації дій в армійських частинах не було. Один зі спостерігачів назвав усю грецьку кампанію «вінегретом а-ля Муссоліні».
Ось іще одна цікава паралель. Дуче вирішив, що військам потрібен надихаючий приклад, і почав посилати на фронт «добровольцями» міністрів і партійних лідерів. Хай як римські імператори сплять, їдять, воюють і, якщо треба, вмирають пліч-о-пліч зі своїми солдатами.
Путін став посилати на фронт «мощі» святих – то мітичного Алєксандра Нєвского, якому приписали вигадані битви, то Дмітрія Донского, який насправді не визволився від орди, то бомжихи Матрони Московської, а то вже й святого Спиридона з острова Корфу. Але не без конфузів, бо розчленовані святі угодники, як то вже узвичаєно в злодійській країні, дорогою на фронт і з фронту зазнавали непоправних втрат. Частини тих тлінних останків або крали особливо прибацані маніяки, або вони десь губилися.
Ідея з чиновниками на грецькому фронті призвела також до абсурдних ситуацій, коли некомпетентні цивіли бомбардували місцини, де не було ворожого війська, або вели наступ на укріплення, які були на італійських картах, але насправді – на голі скелі.
Та ось в гори прийшли морози, і 13 тис. італійських вояків у літній формі зазнали обмороження. Однак і тут Муссоліні побачив прогрес: «Сніг і холод – це чудово. Вони знищать слабаків і оздоровлять звироднілу італійську націю».
Греки тим часом не дрімали і 14 листопада перейшли в контрнаступ по всьому фронту, 21–22 листопада відтіснили італійців до Албанії, а з грудня війна прийняла позиційний характер. Від повного розгрому італійців врятувало тільки втручання Німеччини у квітні 1941 року.
Історія має значно більше подібних аналогів – бо це і війна Росії з Японією, і Кримська війна, де зазнала вона ганебних поразок. Тому й тут їм не вигорить.
09.09.2026