Гороскоп

Я складав гороскопи. Так, я писав про всі ці дванадцять знаків зодіаку, про всіх цих козерогів, дів, стрільців, близнюків і решту астрологічного ряду, в легендарній газеті «Поступ» крім, звичайно, інших серйозних речей. «Поступ» тоді – це був початок другого старту газети – давав шанс кожному, хто міг зліпити з хаосу слів щось, що можна було читати і що мало сенс.

Щотижня я придумував усю цю дурню – це мало успіх і свого читача. Деякі навіть підходили до мене і казали, знаючи, що це я написав, «а звідки ти знав?» – мова, звичайно, про тих, хто працював у газеті. Нічого надприродного у всьому цьому не було, достатньо було дотримуватись простих правил. Перше – поменше негативу, краще взагалі ніякого, і побільше позитиву. Банального, заїждженого, примітивного – байдуже, позитив є позитив. «На вашій вулиці буде свято». «Тиждень вийде напрочуд вдалий». «Тиждень стане черговим підтвердженням вашої правоти». «Цього тижня до вас прийде воно – приємне відчуття того, що ви добилися того, чого хотіли». Можна було додати якусь крихту загальної інтриги, але побільше узагальнень. І головне – жодних деталей. Це друге правило. Що «гірше» написаний текст, то більше інтерпретацій. Ще не так давно у нас був популярний Мішель Нострадамус, для прогнозів якого, як кажуть вчені, характерна розпливчастість і неточність, тому їх можна застосувати практично до будь-яких подій. Або згадайте про провидицю Вангу…

«На вас буквально посипляться події і пригоди». «Як ніколи будьте терпеливі». «Бажані результати й очікувані наслідки прийдуть з часом». І, звичайно, інколи можна додати крихту легкого абсурду. «Вам потрібно відмовитися від всіх свої звичок. Це стосується четверга». «В п’ятницю побудьте вдома. Самі». «Відпочинок влаштуйте в понеділок. Під вечір». «Ваш день вівторок». «Почніть в суботу. Після обіду». «Відсвяткуйте свій успіх в неділю. Зранку».

Тоді, коли я це писав, мене трохи дивувало, що людям так сильно хочеться знати майбутнє, що вони готові вірити в гадання на картах, читати якісь казочки, цікавитися гороскопами (адже це я сам вигадував, бо не вірив тоді – як не вірю і тепер – у всі ці гороскопи й гадання, провіщення, передбачення). Але тоді, в кінці 1990-х, ще майже не було інтернету, нас ще не затопила інформаційна хвиля – і це можна було якось пояснити браком інформації. Ми багато чого тоді відкривали для себе. Деякі речі минулися. Згадайте всі ці трактати про еротичні зони, феромони й афродизіаки – кого це може зацікавити у наш час? Але мода на роки за китайським календарем так і не минула. 2026-й – це рік коня, мені такий календар подарували. Це добре продається, і календарі такі яскраві, плюс кожен народився в якийсь рік, і це також ціла історія: не просто рік такий-то, а рік певного звіра – дракона, наприклад. Далі про драконів, там ще різні кольори – фантазуйте самі.

Тільки от це все було в добрі й тихі мирні часи, а тепер у нас в країні кривава війна – невже нема про що писати? І ще питання – а хто це буде читати? Якщо подивитися на наші електронні ЗМІ, то читачів не бракує, особливо популярні фінансові гороскопи. Пояснення таке, що ми не починаємо звикати до смертей, поранень, війни, якщо все це жахіття не торкається нас особисто – а ми вже звикли до війни, до поранень, до смертей. Виявляється, нам (нам – тобто більшості читачів, редактори це знають) не цікаво читати про реальність, яка нас оточує, реальність війни. Звідси у нас буквально засилля політики в ЗМІ і соціальних мережах. Мови немає, тема корупції, особливо на самому верху, важлива – але бомбардування мирних міст, смерть у бою ніхто не зупиняв, не поставив на паузу. Я не бачив, щоб стільки уваги приділяли долі тих, хто опинився в полоні, в окупації, в еміграції – мовчу по війну й окопи...

Це не мій висновок. Ми настільки звикли до подвигу, що перестали його помічати. Звідси все це бажання втекти від реальності, відволіктися, ніби нічого немає, ніби у нас мирне життя. Піти в кіно, в театр, на футбол. Наприклад, десять тисяч на футбольному матчі «Карпати» – «Шахтар» у Львові. Що поганого? Так було і в попередню війну – казино, театри, ресторани. Тільки ця війна – на виживання. Перехожі не біжать в укриття, навпаки спокійно стоять і знімають телефоном, як шахед пролітає і врізається в дім – це було на Сихові. П’ють каву, коли місто під ударом, – але це інший район, та й Київ великий. Звикли, адаптувалися, вже нічого не боїмося, нічого не відчуваємо? Це фаталізм чи просто байдужість? Але війна не закінчилася, війна далі триває, і ворогові байдуже, що у нас в гороскопі на цей день, навіть тиждень чи місяць тільки добрі новини – він наших гороскопів не знає, не читає, особливо коли виють сирени і на нас, на наші міста шахеди летять і падають ракети, каби і бомби.