Вогонь на голові

Пелехатий цвіт на будякові:

пурпур-діамант-сапфір-кармін.

Сходять з неба дощові корови,

наче з гір, без пастухів, самі.

Дощові, бо носять дощ у вимені

і прозорі – як ріка без дна.

Кожна озивається по імені.

Білі латки, як мазок вапна.

А будяк цвіте з дощем уперто.

А корови йдуть собі та йдуть,

наче всі прощаються з безсмертям,

наче в них його і відберуть.

Я помітив, що корів як з ферми

ціле стадо – от вам і сльота.

Конюшини їхні шлунки сперли.

Трави проростають в животах.

То дощем, а то дощливим стадом

йдуть собі на випас.  А будяк

доцвіте по-царськи і пропáде,

пропадé – все буде саме так.

В будяка ні прихистку, ні хати,

місце випадкове і постій,

він корів не буде доганяти,

ні стрибати. Нерухомо стій

та світи! Не марикуй, не падкай!

Скільки того світла: пучка, дві?

Ось стебло, ось листя і насадка

набакир –

вогонь на голові.