Гербарій пам’яті Ганни Друль

Зібрати в пригорщу емоції, згуртувати думки, втримати суть несвідомого, знайти до неї образний «ключ», домогтися відповідної, сучасної пластичної форми вислову, досягнути синкретичної висоти – така звивиста мистецька дорога Ганни Друль (1960 – 2026), яка так рано відійшла у Вічність, залишивши по собі багато послань – духовно-ціннісних та естетичних. Тепер, коли настав час непоспішливого і сфокусованого погляду на авторську творчу методологію, потрібно увійти в різні зв’язки субстанцій, які наснажували її шлях втілення особистого етичного ідеалу, що так яскраво розкрився в художніх образах.

Базову професійну освіту Ганна набувала у Львівському училищі прикладного мистецтва імені І. Труша (провідні педагоги з фаху – Тарас Драган і Петро Маркович, завершила навчання 1979 року) та Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (провідні педагоги з фаху – Карло Звіринський та Еммануїл Мисько, завершила навчання на відділі кераміки у 1984 році). Роллю кожного з них мисткиня дорожила, оскільки перейняті навики і досвіди на подальших щаблях творчого становлення знадобилися і занурили її в більш складні – синтетичні – процеси формотворення.

Жадоба жертви (1998)

Ранній період вироблення керамісткою індивідуального структурно-образного мислення синхронізувався з подоланням українським мистецтвом наслідків тоталітарної доби з її підконтрольністю всесоюзному центру (Москві) та поверненням до національного контексту модернізму на широких горизонтах світової художньої культури. Мистецьке товариство «Шлях», членкинею і співзасновником якого Ганна Друль стала з кінця 1980-х років, змагало саме за такий вільний статус мистця. Саме на зламі 1980–1990-х виробляються засадничі ідеї її творчого пошуку з орієнтацією на власне світобачення та лірико-філософську лінію розкриття екзистенції. При цьому для художниці важливою була новаторська форма, оригінальні композиційно-просторові й технологічні рішення. Нуся, як її називали у колі родини і друзів, органічно входила у концептуальні пріоритети львівської професійної школи декоративного мистецтва, яка навіть у десятиліття нав’язаних ідеологією радянської влади канонів зберігала питомий зв’язок з етнічною традицією. Успіхи на цьому шляху закріпила її перша персональна виставка у галереї «Артес» (1989).

Юдит (1996)

Вже у 1990-х роках кераміка Ганни Друль вирізняється нестандартними композиційно-просторовими рішеннями і набуває глибоких образних смислів. 1993 року мисткиню приймають у члени Національної спілки художників, вона стає членкинею Міжнародної академії кераміки (International Academy of Ceramics), 1998 року стає лауреатом Львівської обласної премії імені Зеновія Флінти в номінації «декоративно-ужиткове мистецтво», а в наступному отримує гран-прі Всеукраїнського симпозіуму монументальної кераміки в Опішньому (Полтавщина). Друга персональна виставка 2000 року у львівській галереї «Ґердан» з назвою «і гонитва за вітром…» прописала авторку як одну з найпомітніших постатей українського мистецтва молодшої генерації.

Щастя (2007)

Очевидно, що на підставі назв творів, які народжувалися та оприлюднювалися на численних виставках, неможливо відстежити еволюцію розвитку мистецької програми Ганни Друль. Але для розуміння станів душі та морально-етичної свідомості художниці суттєво допомагає стиль її образного мислення, теми, які вона обирала, і, відповідно, світ її пластичних метафор. Зважаючи на те, що Нуся одразу ж вийшла поза межі умовностей фахової школи і розуміла поняття етнонаціональної традиції в самому його ядрі (з часом у суспільстві воно трансформувалося в категорію ідентичності), її ідеї завжди були «свіжі», неочікувані за символьною фабулою та композиційною логікою. Понад усім цим тяжіло кредо, пізніше сформульоване наступним чином: «Мене завжди інспірувала тільки людина. Все ще людина є основним об’єктом зацікавлення – її прагнення, вподобання, цілі, віра. Вона є рушієм поступу і творцем цивілізації, вона є митцем і автором шедеврів. Людина має здатність любити і жертвувати собою...» Ці судження мисткиня оприлюднила восени 2022 року, але їх зміст відповідав її гуманістичному імперативу і в попередні десятиліття творчості, коли від однієї до іншої алегорії чи метафори наповнювалася напрямна її духовного світла, її радощів і пересторог.

Юдит (2017)

Але людиноцентрична доктрина не стала для Ганни Друль обважнілим, повчальним наративом, а радше сміливою маніфестацією Життя на перетинах сакрального і профанного, міфічного і реального. Можна лише подивляти, як художниця вибудовувала сенси, заряджені дуже складними філософічними посилами. Тут не можна оминути її коментар до авторської сторінки сайту International Academy of Ceramics:

«Існують міжлюдські стосунки: з ворогами та друзями, матері чи батька з дитиною, між закоханими; людини з Богом; стосунки людини з навколишнім середовищем; людини з простором і часом; із ситуаціями та обставинами, з безнадією; з самим собою та з вічністю.

Ці відносини набувають певної форми, лінії, напрямку, пропорцій та кольору – вони мають свою власну архітектуру. Форми, що доповнюють одна одну. Ритми, що резонують. Лінії, що повторюються, створюючи узгоджений орнамент. Співвідношення мас, пропорцій, значення відстані та простору між об'ємами. Домінування одного та списання іншого. З'єднання та розділення. Вибір пластики. І нарешті, колір, який обраний не для того, щоб стерти, а щоб показати природу цієї архітектури відносин.

Щоб продемонструвати цей дуже складний світ».

Юдит (2019)

Яка пластика думки, яка глибина проникнень у складні ціннісні субстанції, наскільки доступно розкриті деякі особливості синтаксису та морфології власної творчості!

Юдит (2022)

«Форми і ритми» в системі виражальних засобів керамічних композицій давали результат у різних символьних проєкціях – лірично-побутових (часто особистісних), міфологічних, культурно-антропологічних, метафізичних, релігійно-філософських, а також і поетичних з конденсатом тепла й доброї іронії. Така широка, диференційована смислова платформа зрощена особливою чуттєвістю Авторки, її замилуванням гармонією у родинному щасті, з культом духовної Чистоти і людяності. Гуманістичні настанови Ганни Друль сягали ще часів Античності, недаремно чимало її образів несли таку масштабну програму етичних вартостей. Теми міфічних сирен, образи Венери і Данаї, як і ангелів, Мадонни, Юрія Змієборця, Блудного сина, сцени молитви, мотиви вершників, танцю, коней, трансцендентність внутрішнього простору очей, Гербарію Пам’яті – усе поставало в моделюванні авторського універсального духовного Всесвіту зі збалансованістю сакрально піднесеного та апокаліптичного, досягаючи висот мистецької майстерності. В цілісному сплаві чуттєвості, національного єства, етичної відповідальності перед історичною епохою та культурною пам’яттю творчість Ганни Друль возвеличує Людину і маніфестує божественну красу Українського Серця!