Там ніколи не чути сигналів тривоги. Хоч кілька разів було чутно, що десь над цією шпарою пролітають ракети чи дрони. Також важка авіація. Але це добрий знак.
Ще жодного серпня від початку війни так не було грибів. Одна коротка хвиля на кілька днів. Кажуть, що це ще кращий знак. Бо ж від початку війни роки були занадто грибними. А то поганий знак щодо війни.
У тій ґорґанській шпарці було гаряче, як усюди. Гірський жар лякає більше, ніж розігріте міське каміння. Сонце там ближче, а тіло землі вище, і завужена таким чином смуга гарячі виявляється чистим первинним теплом. Ще ніколи початок великої гірської річки не був таким теплим. Ще ніколи вода не була теплою впродовж стількох днів.
Кудись поділися коричневі голландські слимаки, які розкошували тут вже кілька років. Навіть ос стало менше, хоч вони люблять тепло. Видно, тепло вийшло за межі умов оптимального розплодження.
Звірі збилися з пантелику. Лиси приходили до подвір'їв. Розгрібали сміттєві ями і не боялися ні ватри, ні спрямованого в очі ліхтаря.
Ящірки перестали грітися на тих купах каміння, де розкошували щоліта. Мабуть, навіть холоднокровним було досить.
У бузьковому гнізді теж було щось не так. Дуже скоро – ще троє пташенят не дуже й виросли – тато відселився з спільного дому. Почав ночувати окремо, на якомусь стовпі без вигод. Так, щоби бачити родину, бути поруч в разі чого, але тільки не ночувати разом. Зрештою, на свої збори перед польотом вони всі разом вилетіли на кілька днів раніше, ніж завжди.
Мурахи, що поселилися у колоді – є такі, без класичного мурашника, – щоночі працювали над якимись новими фраґментами фортифікації, щоранку викидаючи на поверхню купи будівельного сміття.
Величний кіт, привезений на батьківщину, відразу кудись втік. Наразі не вернувся. Ніхто ніде його не бачив. Можливо, ще прийде через місяці назад до міста.
Хатні мишки майже не зважали на людей, виходячи при світлі вечірньої лямпи на пошуки чогось поживного. Довелося їх підгодовувати, навмисно ніби ненавмисно, щоби не принижувати, залишати щось спеціально для них. Врешті одна втопилася у слоїкові з квасним молоком, залишеним не для них.
Найближчий когут цілковито втратив смак до сигнального співу. Брав у призначений час лише перший такт своєї мантри. Яблука псувалися ще на дереві. Були солодшими, як ніколи, але щось збилося у таймері звільнення від гілки. Дрібненькі лилики надто часто залітали у приміщення і не знали, що далі робити, настільки однаковою була температура непорушного повітря ззовні і всередині. І хтось вперше за багато років розгромив кубельце сонь (або вовчків). Вижило одне мале. Почали його виходжувати. Вже набрало дев'ять грамів.
А в небі падали звичні для цього періоду зорі. Хоч щось тай стабільне. Бо зоряне небо над закритими Ґорґанами стало попросту переповнене рухливими супутниками, які цілком змінили класичне розуміння «зоряного неба наді мною».
Цікаво, що відбувається з моральним законом всередині в період такої вібрації.
27.08.2026