Про постановку опери Леоша Яначека «Мандрівки пана Броучека» на Фестивалі в Брегенці
Леош Яначек (1854–1928) належить до найвизначніших чеських композиторів кінця XIX – початку XX століття. Його музична мова, тісно пов’язана з ритмікою живої мови, незвичайною оркестровою барвистістю та гострою увагою до людської психології, особливо яскраво проявилася в операх «Єнуфа», «Катя Кабанова», «Хитра лисичка», «Засіб Макропулоса». На цьому тлі «Мандрівки пана Броучека» залишаються значно менш відомими, хоча саме цей твір демонструє інший бік таланту композитора – гротеск, іронію, сатиру, винахідливість.
Copyright: ©Bregenzer Festspiele / Daniel Ammann
Опера виникла на основі популярних у Чехії оповідань письменника Сватоплука Чеха про празького міщанина Матейка Броучека. Яначек працював над твором у 1908–1918 роках із подальшими редакціями 1920 та 1926 років, залучаючи до створення лібрето кількох авторів, серед яких був і відомий чеський письменник Франтішек Серафінський Прохазка[1]. Прем’єра відбулася 1920 року в Національному театрі в Празі. Проте вона не принесла композиторові очікуваного тріумфу. Для публіки, яка жила в атмосфері молодої Чехословацької республіки, сюжет із поєднанням історії нації, героїчного пафосу і сатири сприймався критично, адже було не зрозуміло, над ким сміється композитор – над своїм героєм, над суспільством чи над самою схильністю оперного мистецтва до драми і пафосу. «Мандрівки пана Броучека» — опера, яка не піддається однозначному жанровому визначенню: гротеск і суспільна сатира тут стикаються з патетичними звуковими світами, міщанська інертність – із науковою фантастикою, а історична пам’ять – із насолодою пародіювання – ця химерна суміш і робить твір надзвичайно привабливим для сучасної сцени.
Copyright: ©Bregenzer Festspiele / Daniel Ammann
Яначек не дозволяє слухачам легко знайти відповіді на питання: де закінчується пародія і починається серйозність, де ми сміємося над героєм, а де над собою, що має пережити людина, щоб змінити свій погляд на світ? У випадку Матейка Броучека відповідь невтішна: очевидно, все, але бажано, нічого. Празький міщанин, якого Леош Яначек у «Мандрівках пана Броучека» спершу відправляє в подорож на Місяць, а потім – до Праги XV століття, долає простір, час і різні світогляди, але жодної миті не залишає своєї бульбашки. Все, що йому потрібно, – зручність і власний спокій. І саме такий суперечливий типаж робить оперу актуальною в наш час.
Copyright: ©Bregenzer Festspiele / Daniel Ammann
На знаменитому Озерному фестивалі в живописному австрійському містечку Брегенці цей раритетний твір представив на суд вибагливої публіки відомий американський оперний режисер Юваль Шарон. Разом із художником-постановником і дизайнером костюмів Джоном Баусором він створив унікальний сценічний простір, у центрі якого – празький домовласник, типовий міщанин з обмеженим світоглядом. Для повного щастя Броучеку потрібні лише смачне чеське пиво, ковбаски, телевізор і спокій. Він не прагне ані слави, ані великих ідей. Його життєва філософія проста: нехай світ змінюється, але не втручається у зону його комфорту. Проте саме такого антигероя Яначек і намагається виштовхнути з бульбашки, відправивши в абсурдні подорожі крізь різні реальності. На Місяці обиватель знайомиться з іншим соціумом митців, музикантів, поетів-ідеалістів. Але там, де панує свобода, мистецтво, кохання, велич творчості, Броучек ностальгує за смачною вечерею, безпекою вдома і прагне повернення до звичного життя, але натомість опиняється в Празі 1420 року, у самому вирі гуситських воєн. І саме тут вловлюємо моральний сенс сатири Яначека на міщанське середовище Праги. Броучек потрапляє у світ, де мужність, патріотизм, переконання, готовність ризикувати життям заради спільної справи – не порожні слова. Міщанин потрапляє в атмосферу, просякнуту релігійним і національним пафосом, бере участь у гучних промовах, при тому дивується готовності людей жертвувати собою заради великих ідеалів. Світ національних подвигів Чехії не цікавить пана Броучека і суперечить уявленням про гарне, сите, комфортне життя.
Copyright: ©Bregenzer Festspiele / Daniel Ammann
Цікаво, що мешканці Праги XV століття спочатку сприймають Броучека за німецького шпигуна: його сучасна чеська мова з німецькими висловами підозріла людям із XV століття. Тим не менше Броучеку вдається викликати довіру в гуситів. Його приймають, одягають у середньовічний одяг, але він і надалі залишається чужаком. Коли настає час випробувань, гусити очікують від Броучека участі в обороні Праги. Починається битва, але він дезертирує. Шанс стати героєм Броучек не використовує, навпаки, боягузливо уникає небезпеки. Гусити все ж таки викривають Броучека, звинувачують у зраді і засуджують до смерті: Зрадник має бути спалений у пивній бочці. І тут фантастична подорож до XV століття досягає абсурдного фіналу: людина, яка все життя намагалася уникати ризику, опиняється перед справжньою смертельною небезпекою. В останню мить Броучек прокидається вдома у тій самій пивній бочці в умовно сучасній Празі. Виявляється, що уся середньовічна пригода була лише сном, народженим п’яною уявою горе-мандрівника. Проте повернення додому не зупиняє фантазії пана Броучека: він готовий вихвалятися подвигами, зокрема вважає, що саме він врятував місто. Це є один з головних сатиричних фінальних акцентів опери: театральний абсурд трансформується у соціальну сатиру. Безперечно, Яначек навмисно поставив свого героя поруч із людьми з національно-визвольними переконаннями, щоб виявити моральну порожнечу таких типів, як Броучек.
Copyright: ©Bregenzer Festspiele / Daniel Ammann
Режисер Юваль Шарон вдало підпорядкував винахідливі ефекти сценографії музичній драматургії опери. Адже музична мова Яначека напрочуд точно характеризує природу Броучека – лірика, «красива» мелодика відсутні, натомість постійні конфронтації зі світом роблять його вислови уривчастими і нервовими. Цікаво, що Яначек вплітає в партитуру цитати й алюзії на старовинний гуситський гімн «Ktož jsú boží bojovníci» («Хто є Божими воїнами»), одну з найвідоміших музичних емблем чеської історичної пам’яті. Хорал стає своєрідним символом колективної сили і віри. Віденський симфонічний оркестр під орудою Роберта Їндри переконливо коментував сценічну дію. В інтерпретації диригента ці хоральні моменти набували особливої ваги, розширювали простір сатиричної комедії до роздумів про чеську історію. Їндра добре відчуває мозаїчність музики Яначека. Ритмічна гострота, ліричні фрагменти, гротескні дерев’яні духові, раптові спалахи міді та масштабні хорові сцени звучали природно, наче це єдиний організм.
Copyright: ©Bregenzer Festspiele / Daniel Ammann
Режисер Юваль Шарон разом із дизайнером костюмів Джоном Баусором не вдаються до актуалізації подій опери, не ʽграютьʼ у сучасність, натомість відмінно використали потенціал театрального досвіду ХХ століття. Одне з найефектніших рішень постановки – будиночок Броучека: замкнений простір міщанського життя, затишна вузька кімнатка, яка раптом відривається від землі, обертається на 360 градусів і летить наче ракета на небо. Маленький, усталений світ Броучека раптом втрачає ґрунт під ногами. Відеопроєкції Ганни Василеські вигідно доповнили сценічну конструкцію. Празьке місто виникає з кількох геометричних ліній, а зоряне небо й Місяць перетворюють сцену щось на кшталт між раннім кінематографом, кубістичною картиною та дитячим театром. Фантазійний місячний світ Шарона і Баусора не менш оригінальний: мешканці-інопланетяни перебувають у прозорих геометричних конструкціях, нагадують світлі абстрактні кубістичні скульптури, які збираються, спілкуються, співають, дискутують і танцюють. Одна з них закохується і спокушає Броучека.
Peter Hoare (Matěj Brouček) Copyright: ©Bregenzer Festspiele / Daniel Ammann
Ідеальний баланс сценографії на межі абсурду і гумору, історичної стилізації і геройства – перша запорука успіху вистави. Але без доброго тенора, водночас артиста, який здатний вести за собою глядача, будь-яка постановка цієї опери може втратити свої переваги. У виконанні британського тенора Пітера Гоара пан Броучек перетворився на майстра виживання, на людину, яка заради приватних інтересів уміло пристосовується до різних обставин і завжди обирає шлях найменшого опору. Гоар грає з тонким почуттям міри. Його рухливий, гнучкий характерний тенор ніколи не переходить у гротескне кривляння. Навпаки, у голосі залишається достатньо людської теплоти, щоб не перетворити свого героя на об’єкт злісного глузування. Саме тому його Броучек спонукає до порівнянь: він гротескний не тому, що чужий у нашій реальності, а тому, що в його слабкостях надто легко впізнати особисті вади і слабкості.
Peter Hoare (Matěj Brouček) Copyright: ©Bregenzer Festspiele / Daniel Ammann
Отже, сучасність «Мандрівок пана Броучека» очевидна. Пан Броучек Яначека не обов’язково чех. Він міг би бути і німецьким, австрійським, польським, угорським чи будь-яким іншим європейським міщанином. Телевізор, пиво, ковбаски й орендовані квартири – це лише зовнішні деталі. Сила соціальної критики в іншому – у бажанні жити спокійно, не замислюючись над конфліктами, війнами, екологічними катастрофами світу, доки біда не постукає у власні двері.
[1] Фактологічне уточнення: лібрето першої частини Яначек створював у співпраці з Карелом Машеком, Франтішеком Геллнером, Віктором Диком і Франтішеком Серафінським Прохазкою; другу частину підготував Прохазка.
22.08.2026