Львівський Монте-Крісто

о скільки конику-братику крутих чудасій на світі

дивився б допоки круки не вип'ють очей а мало

по сей бік багама-мама по той бік пальми гаїті

і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунгало

Юрій Андрухович. Козак Ямайка.

До всіх оригіналів, які відвідали Львів або й жили в ньому, бракувало лише чогось такого ж таємничого, як граф Монте-Крісто. І він не забарився.

Не встиг ще Львів оговтатися після гучного візиту графа Казанови, який у березні 1767 року мусив тікати з Варшави після скандальної дуелі з королівським фаворитом Франциском Ксаверієм Браницьким, якого успішно поранив, аж ось знову має небуденного гостя: граф Адольфо дель Санта Марія прибув до Львова у травні 1768 року разом із чарівною дружиною. Зійшли вони з португальського корабля у Данціґу, а звідти вже в кареті приїхали до Львова й оселилися в Готелі де ля Рус.

«То був гарний сорокарічний чоловік, високого зросту і міцної будови, розмовляв переважно французькою, хоча володів також іспанською, португальською й італійською і, на диво, добре розумів польську. Його дружина була значно молодша і неймовірно вродлива італійка», – писав про них сучасник.

Розумів польську? Цікаво. Шукаю далі. Зі слів графа, він замолоду захоплювався морем і провів кілька років на кораблях, брав участь у морських битвах, заслуживши ордени й медалі. А ще він був неймовірно багатим, бо не довго засиджувався в готелі, а вже наступного дня вирушив разом з дружиною підшукувати якийсь затишний палацик на передмісті. Вибирали вони своє гніздечко дуже прискіпливо, геть не розглядаючи дешевші споруди, а лише найкоштовніші. І врешті купили палацик з колонами, великим парком і ставом у Кривчицях.

Граф разом із дружиною стали бажаними гостями на всіх прийняттях і балах, які відбувалися у місті, самі теж приймали гостей, вражаючи їх вишуканою кухнею і пишнотою. Разом з тим граф був доволі таємничим. Знали, що родом він з Португалії, а точніше з острова Санта-Марія, який є частиною Азорського архіпелагу. Крім того, що він був морцем, відомо було також про його учать у Семилітній війні, але... не на боці Португалії, а чомусь на боці Великої Британії.

Самі загадки.

І чому він раптом вирішив поселитися під Львовом, теж зосталося загадкою. На це ніхто не мав відповіді. Аж дотепер.

Коли я працював над романом «Наречена Вітру», де історична частина сягала наполеонівського часу, а події відбувалися у Львові і Винниках, мені трапився цікавий рукопис, про який я довідався з опису, зробленого Іваном Вагилевичем. Учений жив у бібліотеці Оссолінських і, складаючи каталоги стародруків, згадав у двох словах рукопис графа Адольфо, писаний... польською мовою зі щедрим вкрапленням латини.

Португалець, який описав своє життя грамотною польською, викликав у мене деякі підозри. Не менше, як португалець, який воював на боці Британії.

Але його записки розкрили загадку. З’ясувалося, що граф Адольфо насправді народився в Сколе. Ні він, ні його предки ніколи не були графами. Справжнє ім'я «графа» – Ян Богуслав Кльонович. Чи мав він за рідню львівського поета Себастіяна Кльоновича, невідомо. У спогадах сучасників він фігурував винятково як граф дель Санта Марія.

Ще юнаком утік з дому, дістався до Марселя, а володіючи з дитинства французькою, швидко порозумівся з капітаном торговельного судна і найнявся морцем на корабель. Попервах драяв палубу, робив усе, що накажуть. Дещо дивувало його, що в окремій великій комірці зберігалася велика купа кайданів. Кому вони призначалися? Відповідь не забарилася, коли корабель прибув у дельту ріки Нігер, де вже його з нетерпінням чекали работорговці. Це були представники племен, які займалися ловами за людьми з інших племен і продавали їх білим. Білі по джунглях за рабами не бігали. Їх їм готових приводили.

Капітан з офіцерами швидко добили торгу і купили біля двох сотень невільників і невільниць. Далі їх закували в кайдани, і корабель поплив до берегів Бразилії. Біля острова Санта-Марія корабель причалив і поповнив запаси. Назва острова врізалася «графові» в пам’ять. Плавання тривало цілий місяць. За цей час зо два десятки невільників померли і їх викинули в океан.

Одного вечора під кінець мандрівки зірвалася шалена буря, люрнула гроза з громами і блискавками. Кораблем кидало на всі боки, одна щогла зламалася, з другої вихор здер вітрила. Раптом пролунав гучний тріск – корабель напоровся на риф. Вода потекла в пробоїну. Частина команди заходилася помпувати воду, інші виводили закованих рабів на поклад і скидати в розбурхані хвилі, щоб зменшити вагу корабля.

Крізь сяйво блискавок можна було роздивитися, що берег не так уже й далеко. Але якась сатанинська сила підхопила безвільний корабель і шпурнула вже на скелі. Пролунав ще гучніший тріск, і корабель розламався навпіл, а всі морці і решта невільників опинилися у воді, яка закипала довкола них і не дозволяла втриматися на поверхні.

Ян не пригадує, що з ним далі було, бо втратив свідомість. Отямився на мілині під час відпливу, спазматично вхопившись за дошку. На світанку буря вляглася. Більше ніхто, окрім Яна, не врятувався. Біля скель гойдалися на хвилях уламки корабля. Довкола в багряній воді безвільно плавали потопельці, яких розтягували акули.

Вода, відступаючи, залишала на піску бочки, скрині і безліч дощок. Окремі з них опинилися на мілині. Ян метнувся за всім цим добром і став витягати на берег. Глибше, ніж по пояс, заходити не відважувався, остерігаючись акул. В скринях і бочках знайшов чимало того, що придалося для виживання, адже на острові йому довелося пробути цілих вісім років. Були там бочки з ромом, галетами, скрині з ріжними інструментами, зброєю і навіть книжками.

З дощок він сколотив собі хижу. Ходив з рушницею на лови, рибалив і так виживав, щодня стежачи за обрієм, чи не з’явиться якесь судно. Його пригоди на острові були схожі на пригоди Робінзона, з тією лише відмінністю, що жоден П’ятниця його не провідав.

Згодом він довідався, що то був острів Кеймада-Ґранді, який ще називали Зміїним, за 35 кілометрів від берегів Бразилії. Острів вважався проклятим, кораблі його оминали. Зараз він ізольований для туристів через величезну популяцію дуже отруйних змій. Слово «queimada» португальською означає «лісова пожежа». Місцеві жителі колись намагалися випалити ліс під бананові плантації, але змії завадили освоєнню території і знищили усіх птахів, через це дерева завоювала гусінь і перетворила їх на скелети. Але це вже в наш час, коли одна острівна змія коштує 30 тисяч доларів, а тоді ще такої катастрофи не було. На острові можна було вполювати диких кіз, свиней, курей і качок. Росло чимало овочевих дерев. В одній зі скринь Ян виявив насіння усілякої городини і за пів року уже збирав перші врожаї.

Аж ось одного разу він побачив у далекогляд, що до острова наближається двощогловий бриг. Проте він завбачливо не кинувся вітати його радісними вигуками, а зачаївся і став стежити. Бриг кинув кітву і спустив шлюпку. У шлюпці сиділо четверо: двоє білих і двоє чорних. Коли шлюпка причалила до скель, мурини взяли ковану скриню і винесли її на берег. Білі з мушкетами йшли позаду. Скриня була дуже важка, тож раби мусили час від часу зупинятися, аби перепочити. А потім поволі потрагали її в глибину острова.

Ян не зводив з очей прибульців, не зраджуючи себе.

(закінчення через тиждень)