Митрополит Андрей Шептицький у житті Святослава Гординського

Яскравий, незатертий слід залишив владика Андрей у серці та світогляді Святослава Гординського (1906–1993), митця енциклопедичної широти творчих зацікавлень, що вписався в історію українського мистецтва як талановитий графік, майстер станкового і монументального малярства, літературний і мистецький критик, перекладач, дослідник української культури, зокрема літератури і образотворчого мистецтва, організатор художнього життя в Галичині та на еміграції і, врешті,– невтомний пропагандист і популяризатор української культури у країнах Західного світу.  

Родові, генетичні корені особистості цього художника сягають серцевини української культурної «глибинки» у підкарпатській Коломиї. Тут у 1906 році він народився в сім’ї відомого громадського діяча та вченого, дослідника давньоукраїнської літерату­ри Ярослава Гординського (1882–1939), дійсного члена НТШ, згодом – професора Академічної гімназії та Україн­ського таємного університету у Львові. Діти в родині Гординських виховувались у дусі українського патріотизму, всі отримали блискучу європейську освіту. Святослав, незважаючи на ваду слуху, розумово надзвичайно швидко розвивався, виявляючи нахил до мистецтва та гуманітарних наук.

Закінчивши екстерном в 1924 році Академічну гімназію у Львові, він впродовж трьох років (1924–1927) студіює ри­сунок і малярство у Мистецькій школі Олекси Новаківського¹, яка в ті роки переживала свій розквіт як окре­мий факультет Української таємної полі­техніки. Жадібно вбирав у себе лекції тодішніх викладачів школи – професури високого академічного вишколу, таких як І. Раковський, С. Балей, В. Залозецький, І. Свєнціцький та інші. Мав нагоду тоді прослухати цікаві виклади з історії світового мистецтва, що їх двічі на місяць читав сам митрополит Андрей Шептицький. Пізніше, стажуючись за кордоном, С. Гординський писав до митрополита: «Я так все приємно згадую лекції (Вашої Ексцеленції, – Л.В.) по історії мистецтва»². В одній зі своїх статтей він цікаво описує такий факт: «Крім того ми могли заходити до митрополита кожної хвилини і студіювати в його добірній бібліотеці, де були такі потрібні нам історії мистецтва, енциклопедії та мистецькі монографії. Я туди нераз заходив і найчастіше зустрічав там Луцика і Малюцу»³.

У 1927 році Святослав Гординський, тоді вже 21-річний юнак, виїжджає для продовження освіти до Берліна, відвідує певний час як вільний слухач курси рисунку у тамтешній Ака­демії мистецтв, студіює історію візан­тійської культури на лекціях проф. В. Залозецького в Українському науковому інституті в Берліні.

Звідси пише митрополитові листа, в якому ділиться з ним враженнями від музеїв Берліна та своїми уподобаннями у мистецтві. Признається, що найбільше йому сподобалось у тутешніх музеях давньогрецьке мистецтво та полотна таких старих майстрів, як Ботічеллі, Карпаччо, Веласкес та Гальс. Критикуючи останні праці німецьких модерністів, завважує: «Їх програма – це шукання виразу, без згляду на форму, але забувають, що Гальс і Рембрандт осягнули ще більше, а форми не легковажили»⁴. Вже в цьому листі до митрополита прочитується націленість молодого Гординського на шукання нових, суголосних з духом часу формальних засобів мистецького вислову. Характеризуючи тогочасне німецьке малярство, він на його тлі відзначає високий професійний рівень деяких львівських художників: «Мистецтво арт. Новаківського або Холодного (іконопис) тут не має собі аналогічного. Одна виставка цих малярів поклала би нас у ряді перших культурників на Заході»⁵.

Зацікавлення новітніми авангардовими течіями в сучасному французькому мистецтві спонукає С. Гординського покинути Берлін і в 1928 році переїхати до Парижа. Тут він впродовж пів року навчається в Академії Жульєна (у класі Жана-Поля Льоранса), а згодом – у Модерній академії Фернана Лєже. У Па­рижі Гординський багато працює над собою: вдень копіює у Луврі полотна Ватто, Веронезе, Пуссена та твори художників ран­нього Ренесансу, а ввечері у бібліотеці св. Генновери, що біля Сорбоннського універ­ситету, зачитується творами французь­ких поетів-модерністів та найновішими виданнями мистецтвознавчих праць. Одночасно він багато малює і з великим успіхом виставляє свої твори на паризь­ких виставках – в Салоні Незалежних, в Салоні Товариства французьких мистців, в Салоні мистців-декораторів в Ґран Палє та на Міжнародній виставці мистецтва книги в Петі Палє (1931р.). Його гра­фіка отримує високу оцінку іноземної (французької і німецької) критики.

У Парижі Гординський продовжує переписуватись з митрополитом Андреєм Шептицьким. Шість його листів, написаних в 1928–1931 рр. із Франції до митрополита, що зберігаються нині в Центральному державному архіві України у Львові, – це надзвичайно цікаві документи творчих ідей та теоретичних роздумів молодого Гординського. У цих листах він звертається до митрополита як до незаперечного авторитета у справах мистецтва, ділиться з ним своїми досягненнями і невдачами, згадує про свої контакти зі старшими митцями «паризької групи» – О. Грищенком, М. Глущенком та Л. Перфецьким. Повідомляючи, про спільні з товаришами заходи щодо влаштування виставки творів О. Новаківського у Парижі, завважує: «Артист Новаківський пішов в зовсім інший бік від них (себто французьких художників-модерністів) і напевно внесе багато нового до того, що створив Захід»⁶. Водночас своїм львівським товаришам рекомендує стажуватись у Парижі. Як виникає з переписки, митрополит Андрей із властивою собі здібністю розпізнавати таланти оцінив інтелектуальні і творчі здібності молодого Гординського і несподівано для нього самого в 1928 р. назначив йому грошову стипендію, що мала надходити із банківського рахунку в Цюриху⁷.

«Тож тепер, – пише у відповідь художник, – я тішусь, що буду міг далі лишитись у Парижі і з другого боку поліпшити якість матеріалу, з яким працюю… Прошу прийняти наперед за все якнайсердечнійшу подяку і прошу повірити, що буду вмів віддячитись»⁸.

Коли восени 1928 р. до Парижа прибули на стажування ще двоє стипендистів митрополита – Михайло Мороз та Василь Дядинюк, Гординський у листі до владики так характеризує творчі можливості кожного з цих своїх товаришів по школі Новаківського: «Я вірю в них обох надзвичайно, в Мороза спеціально. Він, хоч ще, певно, під сильним впливом нашого маестра, але багато в нього смілости й бунтарства, а це в малярстві багато значить. А й Дядинюка подивляю: він робить все з великою льогічністю й впертістю, ще й в одному вибраному напрямку, без хитань»⁹.

Влітку 1929 року Гординський виїжджає на два місяці до Львова й експонує тут на третій виставці учнів школи Новаківського в Академічному домі свою модерну графіку, створену під час навчання в Академії Лєже. Твори ці викликали в галицькій пресі з одного боку хвилю захоплених відгуків, а з іншого – докірливі натяки на прорадянські космополітичні симпатії їхного автора. Натомість серед творчої молоді та в професійних художніх колах графіка Гординського, перейнята духом європейського авангарду, стала справжньою сенсацією.

«Важливою подією в житті… тодішнього українського мистецтва Львова був приїзд з Парижу в 1929 р. С. Гординського, – згадує його товариш Антін Малюца, – в тих часах ужиткове мистецтво через свою комерційність звільняло мистця від романтичного, ідейного, настроєвого, натхненного відношення до самої роботи: замість ідеологічного, національного, соціального високого "замовлення" було конкретне завдання "на зимно". Замість високого натхнення – логічна вигадливість, замість туманного, імпресійного настроєвого натяку чи експресійної бравури – чиста геометрична форма і здецидована (рішуча – Л.В.) кольорова площина. Відокремлення Гординським формотворчих шукань від ідейно-світоглядових повязань мистецької роботи мало величезний вплив на творчість Ковжуна, Дядинюка, як теж на всіх нас молодших. Це був перший серйозний вгляд в чисто формотворчу проблематику модерного мистецтва»¹⁰.

В дар для свого мецената митрополита Андрея художник привіз тоді із Парижа одну із своїх луврських копій¹¹.

Наприкінці 1930 року, повернувшись знову на навчання до Франції, Гординський не перестає листуватись з митрополитом Андреєм. В першому ж листі він пробує пояснити своєму меценатові критичні щодо нього голоси у галицькій пресі, пишучи, що «знайшлись люди, які мою чисто мистецьку діяльність постарались звести на політично-партійну площину»¹².

Загалом в написаних з Парижа листах Гординського 1930–1931 рр. відчувається в ньому вже зрілий художник, свідомий своєї мети та обраного шляху в мистецтві. У листі до митрополита, датованому 19 грудня 1930 р., він признається: «Я покинув давно мрію про велике, "чисте2 мистецтво в стилю наших романтиків, пішовши як мистці Заходу, – за прикладним, потрібним мистецтвом, але в Галичині майже програв; тепер треба добиватись визнання тут, у чужинців…»¹³

Весною 1931 року, перед остаточним виїздом на Батьківщину після закордонного стажування, Гординський розкриває у листі до митрополита свої міркування і заходи щодо ідеї влаштувати у Львові спільну виставку сучасних французьких та українських художників. Приведемо їх нижче, оскільки думки його на цю тему надзвичайно важливі як для характеристики самого Гординського, так і для історії українського мистецького життя в Галичині:

«Увесь цей недовгий час, що я перебував у Парижі, – пише він, – вдалось мені використати надзвичайно, як для себе, так і для всего українського мистецтва….

Я роблю виставку нашої групи у Львові, в Національному музею у вересні-жовтні. На цю виставку вдалось мені запросити більш як 10 чужинних малярів – французів і італійців, взагалі – найбільших сучасних мистців Європи, яких річі (твори – Л.В.) буде інтересно порівняти у Львові. Дістану по 2–3 оригінальні річі від кожного. Мабуть не потрібно писати, що варта для Львова і для Н.(аціонального) Музею зокрема така виставка. Жодна держава не могла б такої виставки улаштувати, а все завдячую виключно використанню особистих зв’язків і моїх товаришів з великими мистцями Заходу. Я сподіюсь, що Н. Музей по двох-трьох таких виставках (що, зрештою, опріч приміщення нічого його не коштують) стане одним із кращих музеїв Європи, бо неодин великий музей навіть не мріє, щоб дістати у свої мури твори великих майстрів сучасного Заходу. З другого боку чужинні малярі понесуть імя України по світу, як країни з розумінням мистецтва, а не провінції, якою на жаль досі є Галичина; вони й не забудуть наших мистців запросити на подібні виставки до себе. Про вагу такої виставки, думаю, навіть писати не потрібно. Самі зв’язки, що їх навяжемо, будуть великого значіння. Все це роблю я майже сам, що дає мені запоруку, що все доведу до 100% успіху: я вже мав надто гіркі розчарування, покладаючись на відповідальних людей в Галичині, що завсіди в останній хвилі заводили.

Але, покладаючись на себе, я був би невимовно вдячний Ексцеленції за заінтересовання цією справою – зовсім не особистою – і за піддержання мене в цьому великому ділі. Моя особа там, де йшло за добро українського мистецтва, була все збоку, важне, щоб в даних обставинах робити все можливе в даному моменті, до останнього ступеня… Я прохав би також дуже поговорити при нагоді в справі цієї виставки з др. Свєнціцьким, якому, зрештою, я вже писав і просив вислати запрошення французьким малярам. Приїжджаю з кінцем мая до Львова і привожу всі річі. Аби їх лиш мати у Львові, далі все дрібниця»¹⁴.

Завважмо, що в цьому листі Гординський постає перед нами як прекрасний організатор та цілеспрямований, далекоглядний культурний політик.

На початку літа 1931 р. він, як і обіцяв, прибув разом із своїм товаришем Степаном Луциком із Парижа до Львова, перевізши нелегально через кордон у своїх студентських валізах коштовну мистецьку ношу – рисунки таких першорядних французьких мистців, як Пікассо, Дюфі, Лєже, Модільяні та малярські полотна Северіні, Тоцці й інших. Ці твори разом з полотнами українських художників були презентовані у Львові на знаменитій першій виставці АНУМ 1931 року – виставці, що знаменувала остаточну перемогу проєвропейських модерністських орієнтацій в українському мистецтві Галичини¹⁵.

У Львові пройшов насичений інтенсивною працею ранній період творчості С. Гординського. Він активно включається в організацію літературно-мистецького життя перед­воєнної Галичини. Діяльність його зосе­реджується передусім навколо заснованої ним та групою товаришів Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ). Разом зі своїми соратниками П. Ковжуном та Я. Му­зикою, М. Осіньчуком він входить у творче ядро Асоці­ації, влаштовує та рецензує її чисельні виставки у Львові, працює як автор і співредактор друкованого органу АНУМу – часопису „Мистецтво" (1932–1937) та літературно-мистецького двотижневика „Назустріч" (1934–1939). Поступово в Галичині 1920–1930-х років С. Гординський заво­йовує високий авторитет і популярність як талановитий критик і мистецтвознавець широкої ерудиції, наділений тонким розумінням мистецтва. Поряд з такими визначними мистецьки­ми критиками, як М. Драган, П. Ковжун, М. Осіньчук, К. Федорович-Малицька він виступає як один з найпослідовніших по­борників нових авангардових творчих тенденцій в українському мистецтві міжвоєнного двадцятиліття. В цей пері­од Гординський особливо успішно працює у ділянці графіки – книжкової й ужиткової. Він проєктує книжкові обкла­динки, екслібриси, плакати, промислову рекламу, сценографію. Твори його ко­ристуються успіхом на виставках украї­нської графіки у Львові (1932), Берліні (1933), Римі (1938). Завважмо, що графіка Гординського до сьогодні залишається однією з найсильніших сторінок у його багатогранному образотворчому доробку.

Як поет Святослав Гординський де­бютує у Львові в 1933 р. збіркою „Барви і лінії", згодом виходять друком його поетичні збірки „Слова на камені" (1937 р.), „Вітер над полями" та „Сновидів" (1938 р.) По­ряд з Богданом-Ігорем Антоничем та Бог­даном Кравцівим він увійшов до трійки провідних поетів передвоєнного Львова.

Війна перервала активну творчу працю художника. Рятуючись від більшовицьких репресій, С. Гординський емігрує спо­чатку до Німеччини, осідає у Мюнхені, який у повоєнні роки став значним осередком української культури. Там він бере активну участь в організації Української спілки образотворчих мистців (УСОМ), разом з іншими українсь­кими діячами влаштовує у Мюнхені ряд виставок художників-емігрантів, організовує «Дні української культури» та редагує два випуски мистецького альманаху „Українське мис­тецтво" (Мюнхен, 1947 р).

В 1947 році С. Гординський емігрує до США, замешкує у м. Верона штату Нью-Джерсі. Тут він продовжує активну творчу працю. В 1955 році він стає одним із засновників Об'єднання мистців українців Америки (ОМУА) – організації, що сконсолідувала у своїх лавах всі українські творчі сили на емі­грації. З 1955 по 1963 рік Гординський очолює ОМУА, організовує чисель­ні виставки цього Об'єднання та видає низку монографій про творчість україн­ських мистців – Т. Шевченка, М. Глущенка, Ю. Крука, А. Павлося, Му­хіна (1947), В. Цимбала (1971), П. Андрусіва (1981), І. Мазепи (1983), та неоціненну наукову працю про українську ікону ХІІ–ХVІІІ століть (1973), не рахуючи численних мистецтвознавчих статей і рецензій в англомовних та українських часописах, таких як "Су­часність", "Нові дні" та інших.

Будучи живим мостом між українсь­ким і західним культурним світом, Гординський бере участь у багатьох мис­тецьких виставках в Європі, співпрацює в кількох західних енциклопедіях, про­пагує українське мистецтво та культу­ру в різних закордонних періодичних виданнях.

Останній період творчості С. Гор­динського позначений передусім його плідною працею у сфері монументального сакрального мистецтва. Він оформив близько 30 церков в Америці, Європі та Австралії, в тому числі п'ять кафедральних соборів – з них два у Вінніпезі, також у Римі, Мюнхені та Мельбурні. Оздоблений його мозаїками храм Св. Софії у Римі (арх. Лучіо де Стефано) належить до числа найчарівніших архітектурно-мистецьких пам'яток "вічного міста". Монументальні цер­ковні розписи, ікони та мозаїки Гор­динського, витримані в давніх візантійсько-руських традиціях, презентували своєрідний національ­ний стиль оформлення українських храмів за кордоном, стали знаком української ідентичності у західному світі.

В Аме­риці незвичайно плідною була діяльність С. Гординського як пе­рекладача та дослідника української літератури. Зокрема кілька його цікавих нау­кових публікацій обґрунтовують українське походження "Слова о пол­ку Ігоревім", йому належить переспів "Слова" сучасною українсь­кою мовою, а також переклад його німецькою мовою. У 1961 році в Нью-Йорку вийшла друком антологія "Поети Заходу", до якої увійшли 60 шедеврів світової поезії, пере­кладених С. Гординським з семи мов. В 1970 році він видав переклад з російської поеми К. Рилєєва "Войнаровський". А 1973 року в Мюнхені вийшов друком його пе­реклад зі старофранцузької мови творів Франсуа Віньйона.

Відійшов у вічність Святослав Гординський 8 травня 1993 року в США, заповівши у дар Національному музею у Львові части­ну своєї бібліотеки (близько 4 тис. експонатів) та архів.

Таким чином, усіма своїми діями та багатогранною творчістю С. Гординський гідно виконав свою колишню обітницю віддячитись владиці Андрею: напрацювання його глибокого розуму і таланту стали, як і передбачав митрополит, коштовним надбанням вітчизняної національної куль­тури.

Література:

1. Волошин Л. Святослав Гординський і Мистецька школа О.Новаківського у Львові// Альманах-94. Наукові читання памяті Святослава Гординського. ЛАМ, Кафедра історії мистецтва. Львів, 1994. С.16–22.

2. ЦДІА України м.Львова. Ф.358. Оп.1. Спр.238. Арк.82.

3. Гординський С. Львів, Париж, еміграція/у кн.: Степан Луцик-мистець. Нью-Йорк–Торонто–Вашінгтон, 1973. С.29.

4. ЦДІА України м. Львова. Ф.238. Арк.73.

5. ЦДІА….ор. сіт. Арк.73.

6. ЦДІА….ор. сіt. Арк.77.

7. ЦДІА….ор. сіt. Арк.79.

8. ЦДІА….ор.сіt. Арк.79.

9. ЦДІА…ор.сіt. Арк.81.

10. Малюца А. Степан Луцик/у кн..:Степан Луцик-мистець…ор.сіт. С.21.

11. ЦДІА…ор.сіt. Арк.83. Лист від 29.04.1929 р. Художник пише: «Буду радий подарувати до збірки Ексцеленції якусь інтересну копію чи власний малюнок».

12. ЦДІА…ор. сіt. Арк.86.

13.ЦДІА….ор. сіt. Арк.86.

14.ЦДІА….ор. сіt. Арк.89–90.

15. Перша виставка за участю запрошених французьких, італійських і бельгійських мистців та української паризької групи (каталог). Український національний музей у Львові, вересень-жовтень, 1931.