Гра

Б’ють у барабани, в горни дують, у свистілки свистять, плюс крики голлівудських масштабів – ще мить і, здається, вони зараз кинуть всі ці знамена, плакати, барабани, каву в паперових стаканчиках, канапки, чіпси, воду й не тільки в пляшках і вийдуть на поле самі. Точніше повибігають, як деякі нетерпеливі тати, яких суддя пробує відтіснити до бровки. Там, на полі, – там навіть не броунівський рух, там справжній хаос: діти, суддя, тренер, сльози, вереск, писк, крик і десь там м’яч.

Ні, це не дербі чи мундіаль, не гра на «Маракані», «Сан-Сіро» чи «Барнабео» – це діти, які ще не ходять у школу, їм всім менше шести, «грають у футбол». Студія-секція футболу для таких малюків тільки приватно, за гроші – за «ранній розвиток дитини» потрібно платити. Матч – це кульмінація всього цього дійства під назвою «ми розвиваємось, ми граємо у футбол». Подивитися на цей цирк і підтримати прийшли всі, хто міг і навіть не міг, не хотів. Батьки, далека і близька рідня, знайомі, сусіди, люди з вулиці, які прибігли на цей рейвах, на шум.

Все це чудово, якщо то тільки гра, в сенсі театр, карнавал, і батьки це усвідомлюють. Як пояснила мені колишня однокласниця, «ти не розумієш, мій внук дуже любить всі ці переодягання, цю форму, все так серйозно, гетри, шорти, футболки – не те що дворовий футбол». Про гру, про матч, якісь там правила мова не йшла. Ці діти просто біжать і копають м’яч, а дорослі дядьки зароблять собі трохи грошей. Кому від того зле? Діти доглянуті, мають чим себе зайняти, не товчуться в хаті, не бігають по дворі невідомо з ким, хто потім навчить їх нюхати клей чи курити траву. Якщо це без фанатизму і батьки мають трохи зайвих грошей, то проблеми немає. Проблеми виникають, коли, наприклад, тати, які грали колись за умовний «комунгосп» чи «сільмаш», пробують зробити з сина другого Мессі.

Історію, як відомо, пишуть переможці, і ми знаємо тих, хто добився, кому вдалось – але це тільки вершина. А внизу залишилася більшість, залишилися в невідомості ті, хто не зміг, бо не вдалося з об’єктивних обставин, або кому як максимум зламали життя і здоров’я, а як мінімум забрали дитинство. Але навіть ті, хто переміг, заплатили за це немаленьку ціну. Тенісний чемпіон Андре Аґассі над колискою бачив тенісний м’ячик. До семи років Андре щодня відбивав близько трьох тисяч тенісних м’ячів. Його тато придумав методику безконечних повторів і збудував машину «Дракон», яка запускала в малого м’ячі. Його батько, колишній професійний боксер, не терпів жалю і не приймав скарг, робив з наймолодшого сина тенісного чемпіона. Андре ненавидів своє життя, теніс, який зробив з нього ікону для поклоніння і наслідування цілого покоління, і про все це розказав у автобіографії «Open». Нічого не приховував: скандали, зриви, амфетамін. Його дружину, найвідомішу німецьку тенісистку Штеффі Ґраф, також тренував батько. Драма там була у тому, що приклад сім’ї Ґраф «як з дочки зробити чемпіона» почали наслідувати дуже багато німецьких батьків, це було масово – як епідемія, пошесть. Кінець цьому поклав судовий процес – судили жінку, яка застрілила свого чоловіка, бо не могла вже дивитися на те, як він мучить тенісом їхню дочку. Принцип безконечних повторів – ще більше, ще довше, мовчи і будь терплячим – працює і дає результат, якщо ти народився Аґассі чи Ґраф, Марадоною, Роналду, Джорданом чи тим же Блохіним.

Спортивні секції для дітлахів: всі ігрові види спорту, плавання і гімнастика – це невеличка частина серйозного бізнесу з дуже «раннього розвитку дитини». Бо ще є «школа танцю» для дітлахів, які лиш вчора навчилися ходити, «майстер-класи» всього і вся, «художньо-музична» школа, «Мудрик» – школа-студія раннього розвитку (англійська, давньогрецька, латина, програмування,) курс «Розумник» – вік від чотирьох років і курс «Пізнайки» – від трьох років. Категорія «п’ять плюс» – це вже серйозно, це «підготовка до школи».

Не знаю, хто сказав «намагайтеся жити так, щоб не перекладати на плечі дітей втілення ваших мрій», – але я з ним солідарний. Дайте шанс своїм дітям прожити своє дитинство, не забирайте його, не заганяйте їх у рамки, дайте їм трохи свободи. Скоро школа, розклад, уроки – у них все це буде. Коли підростуть і захочуть – підуть у ДЮСШ, на танці, будуть вчитися в різних школах-студіях чи гуртках малювати, співати і грати на арфі чи піаніно. Лишіть їх у спокої, нехай підростуть.   

Ще як професійний тенісист Андре Аґассі заснував благодійний фонд для підтримки дітей із малозабезпечених родин. Він вклав вісім мільйонів доларів власних коштів, щоб відкрити школу Andre Agassi College Preparatory Academy. Навчання безкоштовне. Його мотивація: «Усе своє життя я відчував, що не мав вибору. Я лише хочу, щоб хоча б у кількох дітей цей вибір був».