Липень – один із моїх неулюблених місяців у Німеччині, адже щоразу я не знаю, чи продовжать мені трудовий договір на наступний рік. Цього разу директор знову запросив мене на розмову. Він сказав, що, найімовірніше, договір зі мною не продовжать, і порадив шукати роботу в одній із вальдорфських шкіл у сусідньому місті, де є вакансія вчителя російської мови. Його пропозиція мене вразила. Я навіть уявити собі не могла, що таке можливо: щоб українські педагоги, які залишили Україну через повномасштабне вторгнення, викладали російську мову в Німеччині.
Коли я написала про цю ситуацію короткий допис у Threads, мою увагу привернули коментарі до нього. Багато хто писав, що викладання російської мови – це лише спосіб заробити на життя, бо людині потрібно їсти, тому вона погоджується на таку роботу. Інші користувачі вважали це неприпустимим. Мене зацікавило: а від чого залежить те, як та чи інша людина інтерпретує реальність? Відповідь я почала шукати в біблійній історії про гріхопадіння.
Перечитуючи третю главу Книги Буття, я звернула увагу на запитання, яке Бог поставив Адамові, коли той ховався серед дерев саду, скуштувавши разом з Євою плід із дерева пізнання добра й зла: «Хто тобі сказав, що ти нагий?» Це запитання стосується не лише того, яке значення має джерело знання, а й того, як почуте слово змінює сприйняття людиною себе й світу. Саме зв’язок між мовою і мисленням, а також вплив мови на сприйняття досліджує когнітивна лінгвістика.
У своїй книзі «Метафори, якими ми живемо» Джордж Лакофф і Марк Джонсон пишуть, що метафора пронизує все наше повсякденне життя – і не лише мову, а й мислення і діяльність. Наша повсякденна концептуальна система, відповідно до якої ми мислимо й діємо, у своїй основі має метафоричний характер. Наші концепти структурують те, що ми сприймаємо, визначають, як ми орієнтуємося у світі та як взаємодіємо з іншими людьми. Отже, концептуальна система відіграє центральну роль у формуванні нашої повсякденної реальності. Однак концептуальна система не є чимось, що людина зазвичай усвідомлює. У своїй повсякденній діяльності ми мислимо й діємо більшою чи меншою мірою автоматично, керуючись при цьому певними принципами, які аж ніяк не є очевидними. Один зі способів їх виявити – дослідити мову. Оскільки комунікація спирається на ту саму концептуальну систему, відповідно до якої ми мислимо й діємо, мова є важливим джерелом знань про її структуру.
Спершу я хотіла б визначити концепти, на яких побудований біблійний текст, а саме слова – пізнання і нагота.
У третій главі Книги Буття процес пізнання виражається через образ відкриття очей: «І відкрилися в обох очі, і пізнали, що були нагі». Таке поєднання дієслів «відкрилися» і «пізнали» реалізує концептуальну метафору «пізнання – це бачення». У межах цієї метафори знання осмислюється через зорове сприйняття: пізнати, набути нове знання означає «побачити» те, чого раніше людина не бачила. Здобуття нового знання призводить до зміни сприйняття себе, Бога й навколишнього світу. Прикметно, що очі розплющує почуте й прийняте на віру слово, коли людина спершу вірить сказаному, а вже потім починає бачити інакше.
У центрі історії про гріхопадіння – не лише дерево пізнання добра й зла, а й слово. Саме через діалоги між Богом, змієм, Євою та Адамом поступово змінюється спосіб, у який людина осмислює реальність. Спочатку Бог заповідає Адамові не їсти з дерева пізнання добра й зла, пояснюючи наслідок цього вчинку так: «бо в день, коли ти з нього їстимеш, смертю помреш». Згодом змій звертається до Єви й пропонує іншу інтерпретацію тієї самої ситуації. Він не заперечує існування дерева, однак інакше пояснює наслідки споживання його плодів: «Не помрете… відкриються у вас очі, і ви станете як Бог».
Після того, як Адам і Єва з’їли заборонений плід, Бог спочатку звертається не до Єви, а до Адама, оскільки саме він першим отримав заповідь не їсти з дерева пізнання добра й зла. Бог запитує його: «Хто тобі сказав, що ти нагий?» Господь звертає увагу на джерело нового знання. Отже запитання стосується не лише вчинку, а й слова, яке стало підставою для нового бачення себе, Бога й світу. Історія про гріхопадіння показує: слово не просто передає інформацію – воно здатне змінити те, як людина інтерпретує реальність і діє.
У розмові зі змієм, під впливом його слів, Єва починає по-іншому сприймати дерево: «Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати». До цієї розмови статус дерева визначала Божа заповідь: його плодів не можна було їсти. Єва знає заборону й озвучує її змієві. Однак спокусливі слова змушують її подивитися на дерево інакше: як на придатне для їжі, приємне на вигляд і таке, що дає знання. Саме цю зміну сприйняття й підкреслює дієслово «побачила».
Після споживання плоду змінюється не сама нагота Адама і Єви, а те значення, яке вони їй надають. До порушення заповіді вони були нагі й не соромилися. Тепер та сама нагота сприймається інакше: вони прикривають її, а Адам пов’язує її зі своїм страхом перед Богом.
Подібна зміна відбувається і щодо Божого голосу. До порушення заповіді біблійний текст не пов’язує Божу присутність зі страхом чи прагненням сховатися. Тепер же, почувши Божий голос, Адам і Єва ховаються серед дерев саду. Отже, змінюється не Бог, а сприйняття Божої присутності людиною.
Якщо повернутися до розмови з директором та його пропозиції шукати роботу вчителькою російської мови, ця ситуація так само показує, як по-різному люди можуть її осмислювати. Для директора ця пропозиція була одним із можливих варіантів працевлаштування. Значна частина коментаторів у Threads розглядала її передусім як спосіб матеріального забезпечення: людині потрібно їсти. Я ж сприймаю цю пропозицію крізь призму досвіду нинішньої російсько-української війни та історичної пам’яті. Поруч зі словами директора в моїй свідомості звучить інший голос: «Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі й хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний».
Саме цей голос став визначальним для мого осмислення ситуації: погодитися на пошук вакансії вчительки російської мови означало б для мене поставити матеріальне забезпечення (хліб) вище за свободу. Під свободою я в цьому випадку розумію свідоме рішення не взаємодіяти з російською мовою і культурою.
Отже, і біблійна історія, і моя розмова з директором показують, що від того, чиє слово людина визнає авторитетним і якому слову вірить, залежить те, як вона інтерпретує реальність і які рішення ухвалює. Саме тому запитання Бога «Хто тобі сказав, що…?» стосується не лише Адама. Воно звернене до кожної людини. Адже будь-яке бачення світу починається зі слова, якому людина повірила.
для ілюстрації використано знимку роботи Ганни Друль
31.07.2026