Цього року в червні у Бродах вперше відбувся мистецький фестиваль, присвячений австрійському письменнику єврейського походження — Йозефу Роту. Його повернення на малу батьківщину в метафізичному сенсі відбулось з декількох закономірних та необхідних причин, які стали висхідною точкою культурної, позачасової репатріації до міста його дитинства, виняткового єврейського штетла Галичини, терену східного пограниччя колишньої Австро-Угорської імперії, форпосту «Сходу» та «Заходу».
Ідея щодо фестивалю Йозефа Рота виникла задовго до війни, глобальної пандемії і тих, історичних потрясінь, які сьогодні відбуваються з нами всіма. У той час, коли такі міста, як Дрогобич або Чернівці, вже багато років інтегрують у загальній міський контекст своїх полісів міфотворення навколо постатей Бруно Шульца чи Пауля Целана, Йозеф Рот наче чекав свого часу повернутись до рідних Бродів у своєрідний та особливий спосіб, який завжди був притаманний цьому одному з найблискучіших німецькомовних журналістів та письменників 20 століття. А це — непередбачуваність, містика та незбагненність.
Хто купив будинок Шульца і до чого тут Йозеф Рот
Усе почалось з Дрогобича, коли сюди приїхав Павло Фельдблюм — голова піклувальної ради об’єднання юдейських релігійних громад України, а від початку повномасштабного російського вторгнення — співвласник оборонної компанії-виробника «Gurzuf Defence», голова благодійного фонду «Спадщина майбутнього». Філантроп та гуманіст. Людина сенсів та візій. Захоплений творчістю і текстами Бруно Шульца, він захотів зробити щось суттєве та вагоме для міста, як і для самого Шульца, щоб у певний спосіб віднайти та зміцнити зв’язок шульцівських сутностей, епох та поколінь. Тоді ми пішли на колишню вулицю Флоріанську, теперішню — Юрія Дрогобича, де перед Другої світової війною понад тридцять років мешкав єврейський письменник та графік з Дрогобича — Бруно Шульц. У будинку на Флоріанській письменник створив майже всі свої найвідоміші твори – текстові та графічні.
У наш час ця будівля вже багато років перебувала у приватній власності, а про стосунок до автора нагадувала лише невелика меморіальна таблиця з чорного граніту з написом: «В цьому будинку в 1910–1941 рр. жив і творив видатний єврейський художник і письменник, майстер польського слова Бруно Шульц (1892–1942)». Поруч із згадкою про присутність Шульца на жовтому фасаді будинку майоріла вивіска червоними літерами на білому тлі: «Продається». Здавалось, що історія з продажем будинку Шульца матиме цілком невтішне та безперспективне продовження. Бо якщо за чимало років будівля так і не стала потрібною для міста — важливою, архітектурною пам’яткою локального контексту, то тепер її продаж міг означати, що в близькому майбутньому, вона може взагалі зникнути з мапи, а отже пам’яті. Залишалось мріяти, що колись це місце стане одним із важливих просторів творення міської архітектури історії. І якимось магічним чином трапиться невипадковий добродій, благодійник чи «принц-мільйонер», який придбає будинок, тому що любить оповідання Шульца і захоче подарувати цей простір культурній спільноті міста, аби історія родинного будинку письменника з Дрогобича тривала далі. Тоді це було радше схоже на утопічну ідею чи фантасмагоричну казку.
За кілька тижнів після оголошення продажу будинку Бруно Шульца його купує Павло Фельдблюм, міркуючи про перспективу створити тут простір зустрічі культур, діалогу, мистецьких та культурних пошуків, резиденцій та центру ідей. В історії із купівлею будинку Бруно Шульца велику роль відіграв українських художник, постмодерніст та живописець, одна з найважливіших постатей у сучасній українській культурі — Олександр Ройтбурд. Саме він в одній з останніх своїх розмов із майбутнім власником підтримав ідею з придбанням родинного Шульцівського дому — як важливу культурну інвестицію для майбутнього. Для Олександра Ройтбурда Бруно Шульц завжди був одним із яскравих представників авангарду, чия графіка та візуальне мистецтво сполучало у собі магічний реалізм, сюрреалізм та модернізм, залишаючись важливою частиною українського художнього мистецтва.
Розпочалась активна робота щодо створення перших начерків концепції та напрацювань майбутньої візії. А за декілька днів відбулось повномасштабне російського вторгнення. Втім, будинок Шульца продовжив бути живим місцем зустрічі у той спосіб, в який це було можливо. У липні 2024 року під час Міжнародного фестивалю ШульцФест дім на колишній вулиці Флоріанській вперше став ключовою локацією події. На балконі будинку відбувались літературні читання та радіовистава за мотивами творів Шульца, а всередині кімнат — виставки колажів та мистецькі інсталяції. Прикметно й те, що у день Шульцових уродин — 12 липня гості та містяни могли вперше відчинити металеву огорожу загадкового будинку, щоб зайти до особливого місця пам’яті та міфотворення літературного надбання Дрогобича. Для голови благодійного фонду «Спадщина майбутнього» Павла Фельдблюма ця ініціатива була передусім про важливість повернення локальної пам'ятки дрогобиччанам у його творчому, екзистенційному та реальному вимірі. Саме тоді й народилась ще одна ідея — створити певний міст та зв’язок із ще одним містом Галичини. Ним стали Броди, а маркером та міфом Бродівського літературного ландшафту пам’яті — Йозеф Рот. Але цьому передувала ще одна історія.
Велика Бродівська Синагога — символ нового початку
— Вперше до Бродів я приїхав у час пандемії. Це стосувалось мого здоров’я. У цьому місті, в якому ніколи не був раніше, я знайшов лікаря, який дуже допоміг у моєму непростому запиті в критичний момент. Коли я вийшов від нього на одній з вулиць Бродів, то побачив перед собою Велику Бродівську Синагогу. Це було містично і водночас символічно. Релігійна будівля перебувала в дуже занедбаному стані. Я прийняв це як знак та пообіцяв собі зробити для цього міста все, аби зберегти синагогу, — розповів голова благодійного фонду «Спадщина майбутнього» Павло Фельдблюм. — Потім мені трапилась книжка Йозефа Рота і його текст «Йов». Історія, яка мене сколихнула до кісток та якою я так сильно проникся. Тоді, як і з Шульцом, захотілось продовжити ідею міфу Бродів через тексти Йозефа Рота. Повернути самого Рота до місця його втраченого раю.
Згодом відбулось знайомство та перші спільні музичні події разом з українською диригенткою із Бродів — Оксаною Линів. У 2024 році виступ українського оркестру Kyiv Symphony Orchestra в місцевій синагозі у Дюссельдорфі став символічним нагадуванням та приверненням уваги до України й, зокрема, історії Великої Бродівської Синагоги, як важливої архітектурної пам’ятки для українського та єврейського дискурсу в контексті архітектурної та духовної спадщини. У певному сенсі першим почином задля її збереження та майбутньої реставрації. Згодом, в 2025 році у третю річницю повномасштабного російського вторгнення, відбувся ще один великий симфонічний концерт у Гаазі за підтримки фонду «Спадщина майбутнього» та оборонної компанії «Gurzuf Defence», щоби вкотре нагадати європейській спільноті про важливість культури в українських реаліях війни.
Проминуло трохи часу і Павло Фельдблюм запросив мене приєднатись до команди фонду «Спадщина майбутнього», щоб організувати перший фестиваль у Бродах, присвячений постаті Йозефа Рота. Концепція полягала у тому, аби створити подію про місто і його людей, де мешканці могли би бути не лише пасивними глядачами події, а насамперед дослідниками власного міста та його минулого, віднахідниками того, що було колись і що є тепер, щоб серед строкатості культури та мистецтва можна було відшукати власний імпульс буття. Те, про що писав німецькомовний письменник і журналіст у своєму циклі репортажних мандрів єврейськими містами Галичини, вміло римуючи біль та красу втраченого світу минулої епохи.
Фестиваль про місто і його людей
Однією з ключових ідей фестивалю було передусім відкрити Йозефа Рота для самих мешканців Бродів у найбільш доступний, камерний, особливий спосіб його літературної спадщини. Інтегрувати його творчість в теперішній сучасний урбаністичний контекст бродівського життя. Під час «Рот Фесту/Roht Fest» у місті працювали три головні локації, щоби відчуття присутності фестивалю було живим тут-і-тепер. Хедлайнером став Сергій Жадан, який виступив з поетичною та музичною програмама. У сквері на Майдані Свободи на відкритій літературній сцені Сергій Жадан читав поезію воєнного часу, рефлексуючи про урбаністику, міста та людей в час війни.
«У моєму рідному місті Старобільську, де народився Іван Світличний, немає можливості проводити фестивалі в честь його імені. Так само, як немає цієї можливості у Дебальцевому, звідки походить Володимир Сосюра, або в Донецьку вшанувати Василя Стуса. Як і на Луганщині нічого не можна робити з присвятою Василеві Голобородьку, а у Слов’янську — в пам'ять про Михайла Петренка. Сьогодні, ми на сході позбавлені змоги вшановувати наших земляків, які власне визначали характер та історію наших міст. Тому важливо, щоб міста, де це можливо — втілювали ці події і щоб культура тривала, де це можливо, якби це не звучало формально.
Часто ми дивимось на нашу країну як на атлас міст чи літературної хрестоматії: за абеткою та географією віднаходиш ті чи інші міста. Більші, менші, столичні, провінційні. Зазвичай, звертаєш свою увагу на ті, які вже знаєш, і це не завжди справедливо. Бо, наприклад, історія Галичини, показує наскільки тут багато всього цікавого, часто нами небаченого, або забутого. Мені дуже подобається, коли міста беруть собі за маркери переосмислення своєї історії людей культури, мистецтва, як це вперше відбувається у Бродах з Йозефом Ротом, у Дрогобичі з Бруно Шульцом, а у Чернівцях на Буковині — з Паулем Целаном. Велика честь бути долученим до цьогорічного «Рот Фесту». Хочеться, щоб він став традиційним. Був одним із маркерів, за яким буде асоціюватись місто Броди».
Крім поетичної частини Сергія Жадана в межах фестивалю на відкритій сцені у просторі міста відбулась публічна дискусія за участі Юрія Винничука, а опісля тематичний екскурс «Місцями Йозефа Рота», яку провадив директор Бродівського історико-краєзнавчого музею, краєзнавець Василь Стрільчук. Мешканці та гості міста могли пройтись шляхами Йозефа Рота. Асоціативно відтворити особливі та навіть дуже приватні місця дитинства письменника в теперішніх кордонах краю його народження. Фінальною локацією міської мандрівки стала Велика Бродівська синагога — важлива пам'ятка єврейської громади Бродів та Галичини, яка в час Другої світової війни була частково знищена. Про ретроспективну хронологію життєпису Йозефа Рота в часи Австро-Угорської імперії, постійні подорожі та спонтанні помешкання десь у готелях Відня, Праги, чи Парижа ґрунтовно розповів у своїй лекції письменник, перекладач та дослідник Йозефа Рота — Тимофій Гаврилів. Кульмінацією події став музичний виступ гурту «Жадан і Собаки» у приміщенні Народного дому Бродів, де абсолютний аншлаг у залі, як і загалом численна кількість та присутність людей на всіх подіях фестивалю, показали, що культура у малих містах є однією з ключових ідей осмислення загального дискурсу культурних процесів країни.
Фестиваль «Рот Фест / Roth Fest» мав також мав і благодійну складову: для підрозділу бригади «Хартія», де служить Сергій Жадан та весь склад музикантівгурту «Жадан і Собаки» компанія «Gurzuf Defence» передала оборонний комплекс. Загалом цьогорічна подія, присвячена одному з найвідоміших німецькомовних письменників та журналістів 20 століття, східноєвропейському єврею, у якого було безліч ідентичностей та соціальних ролей, стала для Бродів передусім своєрідним переходом внутрішнього та особистісного розуміння й усвідомлення свого міста не як провінції на маргінесі чи віддаленого терену околиці, а важливого центру пограниччя та перетину самобутностей, де яскравий період багатовікового співіснування формував унікальну мозаїку культури та спільнот. Артерії, що сполучала нашарування історії, людських доль та досягнень, архітектури шляхів та конструкцій, будівничих ідей та задумів, зміни ідеологій, виміру та духу часу, досвідів війни і врешті-решт — повернення людини до самої себе.
— Ті ідеї, які задумувалось зробити ще перед початком війни, — дочекалось свого часу. Бо всупереч усьому, життя продовжується. Воно є і буде. А з ним — культура, яку важливо підтримувати завдяки, або поряд з оборонною складовою. Сенси, які сьогодні формує мистецтво, слугуватиме перспективою пам’яті та формування візії для майбутнього, — міркує ідейний натхненник та засновник фестивалю Йозефа Рота у Бродах — Павло Фельдблюм. І каже, що подія у Бродах, почином якої стала невипадкова місцева синагога має трансформуватись у важливу подію нової історії міста та загальної мапи творення культурних ініціатив. У перспективі — робота зі збереженням спадщини Великої Бродівської Синагоги, реставрація будинку Бруно Шульца у Дрогобичі та пошуку нових змістів, співтворень культури, збереження пам’яті у реаліях війни та нашого післявоєнного часу.
**********
Досвід Першої світової війни цілковито змінив самого Йозефа Рота. Мобілізувавшись до війська, Рот працював із фронту як воєнний репортер, і де, перекроївши своє уявлення про світ нової реальності, мав крихке відчуття дійсності та спостережливості, що зрештою слугувало йому особливим інструментом фіксування світу на папері. З ностальгією та тугою за місцем його дитинства, власних спогадів, переживань та духовних перевтілень, у закутках пам’яті його дійсність вислизала зі зміною епох, розпаду імперії та цивілізацій.
У певному сенсі, сьогодні ми всі — герої Ротівських текстів: відданий військовій службі айхмістр, що повертається з війни до цивільного життя; біблійний Йов, що поневіряється світом, власним смутком, вірою у Бога та болем, які так щільно оповили його життя, уособленням міст, яких уже немає, але які за Йозефом Ротом «живуть довше ніж, люди які їх заснували, і ніж мови, якими спілкувалася будівничі». Літературні персонажі, або ж реальні герої з історіями про вимушену міграцію та втратою дому, де життя у хаосі історичних змін стрімголов котиться нашими містами та вулицями, у наших серцях та свідомості, ведучи до іншого, нового виміру уявлень про новий світ, який стоїть на порозі наступної ери...
Але є щось, що залишається незмінним. Відчуття того, що завше є куди повернутись. І є кому так життєствердно сказати: «Наступного року у Бродах!»