Померла Ганна Друль, чудова львівська художниця, одна з кращих українських керамістів. Онкологія, померла, маючи лиш 65 років, у розквіті своєї творчості, повна нових задумів.
На кожній виставці інша, її нові нові твори – завжди були несподіванкою. І не просто інакшими. Глибші, потужніші, відчувалася пророблена робота, і не тільки руками...
Щодо моїх скульптур, то я не роблю їх для натовпу, для майданів. Вони – для приватного спілкування, для конкретної людини, яка їх полюбить. (Ганна Друль)
Коли була ще в художній школі вчилася, Петро Маркович сказав їй: «Якщо ви не знаєте, куди йти – йдіть на кераміку. Повірте – це найкращий відділ». Пішла на кераміку в училище імені Труша і була задоволена. Це був відділ, який давав відчуття матеріалу. Тоді зрозуміла, що для неї щось зробити – це не намалювати, а виліпити.
Після училища (1979 рік) був інститут прикладного та декоративного мистецтва, який закінчила 1984 року. Вчителі з фаху – метри Карло Звіринський (живопис), Емануїл Мисько (скульптура), Тарас Драган, Петро Маркович (кераміка). Її дипломна робота – панно у нинішньому готелі "Гетьман".
По інституті отримала направлення на працювати художником-декоратором на художній комбінат (зокрема її розпис, мабуть, досі прикрашає дитячий садок у Жовтанцях), але після народження сина повернулася в кераміку: правдами-неправдами потрапила на Львівську експериментальну кераміко-скульптурну фабрику, де попри обов'язкову програму – зразки серійних ужиткових виробів – отримала можливість працювати над творчими композиціями.
Ця можливість в рази посилювалася на пленерах та керамічних симпозіумах.
Власне на симпозіумі в Седневі виліпила свій "Натовп", побачивши який, Михайло Дзиндра порадив забути про утилітарні зразки, а зосередитися на скульптурній кераміці.
Згадувала:
"Перша робота вийшла із суцільного метання між керамікою і скульптурою, це коли ти ніби не скульптор, а дуже хочеш ліпити чисто скульптурні речі, – вона вже не була суто керамічною, вона відразу була в своїй природі скульптурною. Потім я махнула рукою на всі формальності й знайшла оцю нішу маленької приватної скульптури, яку полюбила страшенно".
Однодумців знайшла в товаристві художників "Шлях", яких об'єднав був невтомний Юрко Бойко.
Незабаром прийшло визнання: премії, гран-прі, звання "Кращий художник Львова" тощо.
Кожна нова виставка це визнання утверджувала.
Орест Голубець писав:
"Серед львівських кераміків, творчість яких примикає до «скульптурної» тенденції, виділяється постать Ганни Друль. Її твори ніколи не бувають відсторонено-інертними і завжди пройняті живими емоціями: «Моє мистецтво – це суміш глини з пристрастю. Ніколи не ліплю того, що мене не хвилює...»
У творчих інспіраціях мисткині органічно зливаються захоплення стилістикою народного примітиву, тривимірною пластикою художників-модерністів, насамперед кубістичними експериментами знаменитого О. Архипенка, і неповторними технологічними можливостями, які надають керамічні матеріали. В часовому зрізі еволюція її креативу прямує від м’яких, здебільшого заокруглених форм, ахроматизму чи стриманого застосування кольоро-графічного декору до акцентованої пластичної динаміки та застосування яскравих, насичених барв. В кінцевому результаті, всі використовувані авторкою виражальні засоби набувають граничної концентрації та скеровуються на ефективну передачу емоційної напруги, скритого на перший погляд чи одразу помітного драматизму.
Емоційний стан художниці та нинішні шляхи її креативу найповніше передають слова, сказані нею в галереї «Зелена канапа» на відкритті персональної виставки під промовистою назвою «Все ще людина» (жовтень, 2022): «Коли почалася війна, я перестала творчо працювати… Не могла і все… Новини з Бучі, Бородянки, Ірпеня стали для мене каталізатором. Я накопичила стільки злості та ненависті до окупантів, що вирішила ту ненависть вихлюпнути в роботі, провести обряд своєрідного чаклування, щоби теж докластися до позбавлення ворога його сили. На гадку мені відразу прийшла Юдита, яка відтинає голову полководцю ворогів її країни Олоферну… Коли зробила акт знищення ворога, вклавши в це усю свою енергію та злість, мені стало відчутно легше…»
Яскраво виражена архітектоніка унікальної поліхромної керамічної скульптури Ганни Друль скерована на ефективний контакт з навколишнім простором. Її композиції ніби «затягують» простір всередину і водночас активно проникають в нього. Більшість творів підіймають важливі для нас сьогодні теми та здатні витримувати значне масштабне збільшення. Вони можуть сприйматися як своєрідні пропозиції тривимірної публічної скульптури та бути реалізованими в садово-паркових ситуаціях чи архітектурній забудові міста.
Ганна Друль належить до числа яскравих творчих особистостей, доробок яких дає вагомі підстави стверджувати поняття «львівська школа професійної кераміки». Її композиції служать очевидним підтвердженням існування «безперервного» креативного поля між керамікою і скульптурою, своєрідного феномену, який в одній зі своїх публікацій я назвав «кераміко-скульптурою»".
"Форми, колір, пропорції, а головне – образи – те, що зупиняє біля її робіт навіть не зовсім чутливих серцем. І причина не у визнанні. І мова навіть не про співвідношення мас, пропорцій, значення відстані та простору між об'ємами, не про лінії та площини, а про пластику, в основі якої осягнення, світогляд, емоція. Наділена від дитинства природною здатністю спостерігати та вмінням бачити, художниця дає посил – вона справді розуміє чимало з того, що залишається за кадром" (Ярина Коваль).
23.07.2026