У всіх романтики як романтики, і лише в нас невиразні засохлі ідоли. Принаймні так виглядають вони з біографічних романів, які були про них написані. Совєтська система вимагала, щоб Шевченко захоплювався лише російською поезією і дружив лише з російськими світочами. Тому в романі Оксани Іваненко «Тарасові шляхи» Пушкін для нього звучить як райська мелодія.
Єдиний Віктор Петров дозволив собі дещо олюднити постаті Пантелеймона Куліша і Марка Вовчка, хоч і не до кінця.
Романтизм в Україні розвивався доволі туго і творився не лише українською, але якраз переважно – московською, бо саме на московській було створено найбільше романтичної прози: Куліш, Костомаров, Наріжний, Мордовець, Афанасьїв-Чужбинський, Данилевський, Стороженко, Кузьмич і ряд інших. Але не мали ми повноцінної богеми, а разом з нею і бурхливого письменницького життя. Якою була молодість Данилевського чи Стороженка? Якими були їхні захоплення?
На жаль, українці не мали під Росією свого університету, який би консолідував інтелектуальні сили, творив еліту і відповідно богему, як, скажімо, університет в Єні. Там якийсь час викладав Фрідріх Шиллєр, який ненавидів свою роботу настільки, що писав: «Якби я мав досить коштів, університет міг би мене поцілувати в дупу». В 22 роки він написав знамениту п'єсу «Розбійники», яка викликала фурор і поголовне захоплення юнацтва розбійниками. Цілі громади кинулися в ліси, шукаючи там романтичного життя.
Не менший фурор викликав роман Йоганна Вольфґанґа фон Ґете «Страждання молодого Вертера», написаний в 25 років. Роман став голосом нового покоління. Але на відміну від «Розбійників», які й досі йдуть на світових сценах з успіхом, цей роман надійно упокоївся в Бозі. Зараз його читати нудно і нецікаво. Але молодь 1755 р. зробила цей твір культовим, включно з модою на страждання, жовті камізельки і поголовні самогубства. Лорд Байрон при зустрічі з автором сказав, що той закатрупив більше юнаків, ніж Наполеон.
Завдяки прочитанню «Кобзаря» ніхто не пішов козакувати і плавати на чайках, самогубство Амвросія Метлинського і Михайла Чайковського не спонукало нікого повторити цей акт. Звісно, не ті фігури. Але інших у мене для вас нема.
Нерозлучна парочка Шиллєр і Ґете виглядала кумедно. Середнього зросту автор «Фауста» скидався фігурою на вагітну жінку (як описав його очевидець) і високий худий, як штахета, Шиллєр, за описом іншого очевидця, скидалися на Дон Кіхота і Санчо Пансу. Про їхні любовні пригоди написано цілі гори літератури.
У 72 роки овдовілий Ґете закохався в 17-літню Ульріку фон Лєветцов і навіть посватався до неї, але друзі його стримали. Ульріка дожила до 95 років і ніколи не вийшла заміж. Зате стала героїнею не одного роману, а її іменем названо було астероїд.
Як бачимо, кохання класика робить людину безсмертною.
Інший класик німецького романтизму Новаліс у 22 роки закохався в 12-літню Софію фон Кюн. Вони якийсь час навіть зустрічалися, але незабаром дівчинка розхворілася і пережила чотири операції без наркозу. У 15 років її вбила інфекція. У ті часи стерилізувати хірургічні приладдя ще не вміли. Новаліс був у розпачі, сидів біля ліжка померлої, а після похорону поцупив її сукню і, пестячи її, мріяв лише про одне: приєднатися до коханої.
Любов, як відомо, сліпа, а Новаліс не знав того, що знав Йоганн Ґотліб Фіхте: Софія була капризна і безцеремонна, палила сигари і водила Новаліса за ніс, а в щоденнику під датами зустрічей з поетом зазначала «знову нічого не сталося».
Новаліс прагнув умерти, але не як порядні люди при допомозі пістолета або шнурка, а в куди оригінальніший спосіб: силою волі. Сила волі однак не піддалася провокації, а за кілька місяців бажання смерті само собою розсоталося. Зате література отримала чудові поезії про вигадану і вимріяну Софію.
Але не тільки. Усі згадані німецькі романтики в щоденниках і листах засвідчили свої любовні пригоди з усією відвертістю.
Едґар По зраджував своїй дружині навіть коли та опинилася на ложі смерті. Коли помер лорд Байрон, вестмінстерський абат не дозволив поховати його в крипті найвидатніших поетів, бо всі знали, що він содоміт і мав інцест з рідною сестрою. А рівні йому за рангом аристократи прислали на його похорон свої порожні карети і візитівки.
На жаль, до нас не дійшли інтимні записки романтиків, за винятком Івана Вагилевича, про якого я вже писав. Вагилевич, звісно, не високого польоту птаха, то й скандалу не було. А от якби подібні записки лишилися після Шевченка чи Франка – ото була б забава.
Коли Джордж Грабович опублікував автопортрет голого Кобзаря, наші моралізатори завили, як вовки на місяць. А однак у світі ніхто аж так не оберігає моральність своїх класиків.
Коли чеський письменник Якуб Арбес у 1884 р. ніс додому щоденник Карела Гінека Махи (1810–1836) – класика чеського романтизму – то навіть не підозрював, що його чекає. Щоденник був зашифрований. Та й недарма. День у день Маха записував свої статеві пригоди: «З самого ранку онанія. Увечері знову»; «Увечері я її двічі пічав. Вдруге на столі біля вікна»; «Фікав її ззаду. Боялася, що захочу глибше». То було з Лорі, а була ще її молодша сестра Розі. Коли вона визирала з вікна, щоб подивитися, що робить сестра, поет заголив їй сукню і милувався: «У неї був фантастичний prdel. Пічав я її ззаду. І питав, як глибоко я дістався, і чи буде вона кричати, коли заболить. Вона відповіла, що не знає, чи буде боліти» і т. д.
А що там Марко Вовчок?
«Порятунок один – докорінний переворот, соціалістичний устрій. Хіба ви не згодні?
Марія не могла не погодитися з Добролюбовим».
Оксана Іваненко «Марія».
15.07.2026