Пам’ять як виконавський жест

Спадкоємиця традиції: пам’ять як виконавський жест

Дедалі більшої ваги в українському культурному просторі набувають проєкти, спрямовані не лише на презентацію мистецького продукту, а й на збереження культурної пам’яті та відновлення перерваних традицій. Саме до таких належить авторський проєкт домристки, педагогині й науковиці Аліни Прокопенко «Спадкоємиця традиції: аудіозапис та публічне виконання концертів Валерія Івка для домри з камерним оркестром». 

Концерт камерного оркестру домристів «Лик домер».

Цей проєкт реалізований за підтримки Українського культурного фонду і презентований 12 червня концертом у київському Будинку актора. За словами Аліни Прокопенко, метою стало представлення творчої спадщини Валерія Івка – видатного українського музиканта, виконавця на чотириструнній домрі і композитора, а також привернення уваги до донецької школи домрового виконавства, яка і далі існує й розвивається завдяки його учням і послідовникам.

Уже назва проєкту – «Спадкоємиця традиції» – програмна, адже позначає не лише особистий творчий зв’язок Аліни Прокопенко з постаттю Валерія Івка (її вчителя), а й ширше культурне завдання: забезпечити тяглість мистецької школи, яка сформувалася в Донецьку і стала одним із важливих осередків українського академічного домрового виконавства.

Постать Валерія Івка є винятковою для української музичної культури. Діяльність його охоплювала концертну, композиторську, педагогічну та просвітницьку царини, а багаторічні творчі пошуки довершилися у сформованій ним виконавській школі, відомій унікальними художніми засадами та технічними принципами. У певному сенсі Івко як виконавець-віртуоз став для домри тим, ким композитори-віртуози ХІХ століття були для скрипки чи фортепіано: він не лише розширив технічні можливості інструмента, а й сформував модерний образ домри, а відтак її новий мистецький масштаб.

Особливу цінність проєкту становить спрямованість на актуалізацію творчої спадщини Івка саме через виконавський досвід. У центрі програми Аліни Прокопенко два віртуозні твори – одночастинна «Поема-концерт» і тричастинний Концерт № 3 для домри з камерним оркестром, які визначаються як найяскравіші зразки української домрової музики. Поєднання в одному циклі цих творів дозволяє простежити не лише еволюцію композиторського стилю Івка, а й процес утвердження домри як позафольклорного, універсального концертного інструмента. Водночас, запис виконання Концерту №3  було здійснено вперше у повному обсязі з моменту його створення  2005 року. Цифровий формат програми  (реліз доступний  на стримінгових платформах з початку червня) має забезпечити її доступність для широкої авдиторії.

Вибір виконавицею саме концертних творів Валерія Івка промовистий. У творчості митця концертність набуває символічного значення. Домра перестає бути камерним або фольклорно маркованим інструментом, демонструючи надзвичайну виразність, масштабність та вражаючий віртуозний потенціал. Концертні твори композитора не є демонстрацією суто технічних можливостей: віртуозність тут постає способом досягнення складного художнього висловлювання, як от у філософській Поемі, засобом створення цілісного драматургічного образу.

Донецький камерний оркестр домристів «Лик домер».

Не менш важливий історичний вимір проєкту. Оркестр «Лик домер» (камерний оркестр домристів), що його створив Валерій Івко 1992 року, став практичним втіленням його мистецьких і педагогічних принципів. Колектив об’єднав домристів-віртуозів, найкращих учнів професора та протягом багатьох років репрезентував сучасну українську музику, зокрема створені саме для цього колективу твори, в Україні та за її межами. Водночас історія оркестру нерозривно пов’язана з драматичними подіями новітньої української історії. Війна, вимушене переміщення (у 2014 Івко виїжджає з Донецька, того ж року оркестр, символічно, востаннє виконує українську музику на майданчику донецького культурного центру «Ізоляція», перш ніж покинути місто), а згодом смерть засновника (маестро відійшов у засвіти в перші дні вторгнення наприкінці лютого 2022) стали для колективу серйозними випробуваннями. У цьому світлі проєкт Аліни Прокопенко, солістки нині вже київського оркестру «Лик домер», що ним керує Світлана Білоусова, набуває значення жесту культурного опору забуттю.

Важливим художнім рішенням стала також наявність лекційної частини у програмі. Сучасне академічне мистецтво дедалі частіше потребує медіації між сценою та слухачем. Виконавський акт уже не обмежується власне звучанням музики, а охоплює створення контексту її сприйняття. Розповідь про композитора, його виконавську школу та особливості творів перетворює концерт на комплексну культурну подію, відкриту не лише для професійної спільноти, а й для широкого кола слухачів.

Українська домристка Аліна Прокопенко.

Нарешті, показовим є й сам вибір Аліни Прокопенко як інтерпретаторки цієї музики. Виконавиця-віртуоз, лавреатка численних музичних конкурсів, Прокопенко пов’язує свою професійну діяльність із популяризацією домрового мистецтва та збереженням української виконавської традиції. Виконання концертів Валерія Івка, вочевидь, не є для мисткині черговим концертним проєктом чи приводом продемонструвати вражаючу техніку. Тут йдеться про свідоме і відповідальне прийняття ролі спадкоємиці певної художньої системи цінностей, а саме – школи.

У цьому, як на мене, полягає головний парадокс і водночас головна сила проєкту. Об’єктом його є музика, здавалося б, створена десятиліття тому, але сенс його більш ніж сучасний, адже порушує питання культурної пам’яті, регіональної ідентичності, безперервності традиції та відповідальності молодих митців за збереження мистецької спадщини. Нині, коли українська культура змушена буквально відвойовувати право на власний голос і власну історію, такі проєкти набувають особливого значення.

«Спадкоємиця традиції» наочно демонструє, здавалося би, відому істину, що традиція не є застиглим музейним артефактом. Вона живе доти, доки знаходяться ті, хто здатні не лише відтворювати її форми, а й надавати їй нового звучання та нового сенсу. Проєкт Аліни Прокопенко – це релевантний внесок у сучасний український музичний процес: не тільки презентація двох визначних творів Валерія Івка, а радше акт культурної пам’яті, творчої відповідальності та впевнене свідчення життєздатності української домрової традиції.

Ірина Ягодзинська –  музикознавиця, кандидат мистецтвознавства.