Російський словник української мови

Те, що укладачі Словника української мови в 11 томах (СУМ-11) взорувалися на російські тлумачні словники, не є жодною новиною: кожен, хто користувався цими виданнями, міг зауважити дивовижну подібність українських та російських тлумачень.

 

 

Але я був направду заскочений, коли перевів це суб'єктивне враження подібності в об'єктивну цифру відсотка статей в СУМ-11, безцеремонно скопійованих з російських словників¹.

 

Понад 80% плагіату – дійсно приголомшливий рівень непристойності для будь-якого видання, а тут же видання академічне, за своїм визначенням мало би бути найвищого рівня. Я розумію, що говорити про пристойність білодідової когорти є певним оксимороном, але не про неї йдеться.

 

Йдеться про те, що за 34 (тридцять чотири) роки незалежності від Росії та 12 років війни з нею в Україні українську мову далі кодифікують через російську семантичну матрицю, на системному рівні перетворюючи її, нашу мову, на креольський варіант російської: академічний словник унормовує російські сенси, фактично зобов'язуючи думати (правильно, за цими нормами, думати) українською по-російськи. Поки посполитий і мовознавчий нарід на поверхневому рівні воює з лексичними русизмами, оголошуючи росіянізмом навіть цей термін та міріади інших наших слів, на глибинному рівні українську семантику рік за роком руйнують метастази накинутих російських значень нашої лексики. Причому руйнують коштом українського бюджету, який – рік за роком – за статтею розвитку української мови фінансує продукування вторинного плагіату з плагіату російського оригіналу.

 

Найпарадоксальнішим з цього всього є те, що Словник української мови в 11 томах є дійсно найвищим досягненням української лексикографії. Бо іншого нема. Йому закидають (з вирозумінням, бо часи такі були) надмірну заідеологізованість і засилля русизмів у реєстрі, стараються у нових виданнях тлумачних словників ці риси затушувати, але визначення значень слів, тобто суть тлумачного словника, в кожному такому виданні залишають незмінними – їх фактично канонізували.

 

Може створитися враження, що ці російські визначення є єдино можливими окресленнями значення слів у мові – але ж у тій же російській лексикографії автори різних словників потрафлять описати їх щораз інакшими, своїми словами. Як, зрештою, в лексикографії англійській, французькій, польській та інших – але не в українській.

 

 

Історію СУМу прийнято починати з 1958 року, коли 17 березня було підписано до друку "Проспект тлумачного словника української мови"², непрямо прив'язуючи його початки до відлиги після XX з'їзду. Насправді ж робота над словником почалася в часи розгортання "ждановщини" – ще 4 січня 1946 року, коли вона була закладена в план науково-дослідних робіт АН УРСР на 1946–1950 роки³: в переліку серед інших були й українсько-російський та тлумачний словники. Власне в такій послідовності: спочатку переклад українських слів російською (на основі "перевернутого" реєстру російсько-українського словника⁴ 1948 року, русифікацією української частини якого обурювалися навіть у тодішній пресі), а потім їх тлумачення українською – щоб, як тоді постулювали, "дати такі українські відповідники, які б найточніше передавали російські терміни і були найближчі до російської мови, бо російська мова – найбагатша, найдосконаліша і найпередовіша; вона є мовою народу, який під керівництвом Комуністичної партії Радянського Союзу веде перед у поступовому переході СРСР від соціалізму до комунізму, мовою геніальних праць В. І. Леніна і Й. В. Сталіна, мовою міжнаціональних зносин народів Радянського Союзу"⁵.

 

Тобто, поясню ще раз, метою партії був зовсім не розвиток української мови, а її кодифікація у якнайближчому до російської варіанті, особливо враховуючи, що ще нерусифікована мова недавно приєднаної західної України могла змінити "узвичаєний" узус в цілій Україні. Юрій Шевельов потім показав, наскільки потужним був цей вплив навіть тоді, коли Україну розділяв державний кордон ворожих держав, тож коли він зник, треба було не менш потужних заходів, щоб його нівелювати. Моє покоління пам'ятає, як західний варіант літературної мови таврувався як буржуазно-націоналістичний, як специфіка цієї мови цілеспрямовано висміювалася в школах яко сільська (а поза школою – як рагульська), а її вживання було ознакою нелояльності до радянської влади з відповідними наслідками.

 

Перший том українсько-російського словника вже мали здати в друк, а другий вже закінчили укладати, коли в червні 1950 року слово в мовознавстві взяв Сталін, опублікувавши статтю "Марксизм и вопросы языкознания". Зникло єдино правильне вчення Марра, виник полтавсько-київський діалект (всі інші треба було во ім'я торжества нової теорії знищити⁶, і ця сталінська настанова виконується донині), а укладені словники мусили терміново редагуватися відповідно до нової лінії партії. Лінія на русифікацію, звичайно, залишалась незмінною, але тепер вона мала впроваджуватися без т. зв. вульгарного соціологізму.

 

Київський Інститут мовознавства негайно вносить зміни в тематичний план поточного року і перебудовує плани на наступну п'ятирічку (тлумачний словник у них вже не числився). Відповідно, перший том українсько-російського словника вийшов із затримкою в три роки, випуск наступних зупинився: як потім пояснювало керівництво, "у зв’язку з тривалою хворістю, а потім смертю завідувача відділу словників" та "хворістю двох інших членів редколегії словника". Пояснення було необхідне, бо на затримку звернули увагу в ЦК КПУ⁷.

 

Після цеківського окрику тлумачний словник знову з'явився в планах: до весни 1957 року його проспект мав підготувати П. Горецький – з тим, щоб перший том вийшов у 1960 році.

 

Взоруватися український тлумачний словник мав на російський "Словарь современного русского литературного языка" (т. зв. БАС – Большой академический словарь), перший том якого був готовий ще 1941 року, але вийшов вже після війни, 1948 року. Український аналог мав бути, звичайно, меншого обсягу: якщо БАС планувався в 15 томах (вийшло на два томи більше), то український тлумачний словник – 10-томним, на 100 тисяч слів. Він мав включати лексику від Котляревського (бо російський аналог – від Пушкіна) до наших днів, при цьому зазначалось, що "наведення в ньому і пояснення всіх значень слів повинно бути повним і ілюстрованим літературним матеріалом"⁸, кожна стаття мала супроводжуватися етимологічною довідкою та інформацією про першу фіксацію. Звітуючи на нараді в Москві, завідувач словникового відділу Інституту мовознавства наголосив, що "Тлумачний словник української мови буде за своїм характером нормативним; тому укладачі надзвичайно обережно ставляться до будь-яких індивідуальних авторських відхилень від норми (хоча остаточно питання про них ще не вирішено) і до діалектизмів"⁹.

 

Лексичною базою для видання, як вже згадувалось, мав бути реєстр нового українсько-російського словника. Його перший том вийшов у липні 1953 року, але в процесі укладання очікувано проявилася проблема критичної нестачі ілюстративного матеріалу навіть для цього перекладного словника, не кажучи вже про тлумачний – в картотеці було всього пів мільйона карток. І хоча 1955 року Академія наук виділила додаткові кошти на формування лексичної картотеки (з квітня Інститут мовознавства почав залучати позаштатних працівників¹⁰, зокрема студентів¹¹, і швидкість наповнення досягла тисячі карток за день), наступний том вийшов лише через п'ять років. Робота над тлумачним словником, відповідно, гальмувалася.

 

Треба сказати, що в цьому зволіканні був ще один аспект: затримка з російським взірцем. Після Сталінового спалаху зацікавлення мовознавством виданий перший том БАС став прикладом зловорожого вульгарного соціологізму марризму¹². Концепцію російського словника довелося в черговий раз міняти, вже підготовлені до друку другий і третій томи були перероблені і вийшли лише у 1951-му та 1954 роках¹³. А потім настав XX з'їзд – і лінія партії знов зиґзаґнула, тож навчені гіркою долею попередників українські мовознавці неспішно спостерігали, чим це все скінчиться. 

 

Отож попри бравурні плани, справа йшла туго, і 17 серпня 1956 року Президія АН УРСР вийшла з клопотанням "до директивних органів звільнити Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні від підготовки в 1957 р. «Українського тлумачного словника», оскільки у шостій п’ятирічці інститут виконує інші важливі завдання з розробки словників"¹⁴. Директивні органи клопотання, очевидно, відхилили, бо в червні саме цього 1957 року Інститут мовознавства отримав дозвіл (читай: вказівку) від Президії АН УРСР провести у Києві 27–29 червня регіональну лексикографічну нараду для обговорення проспекту тлумачного словника української мови¹⁵.

 

Але оскільки предмета розгляду – проспекту – на запланований час все ще не існувало, то обговорення довелося відкласти. Нарада відбулася лиш через рік і вже під егідою всесоюзної координаційної комісії з питань лексикографії при Інституті мовознавства АН СРСР та з іншим статусом: не республіканська, а регіональна (в сенсі радянського регіону), з російською робочою мовою: Координационное региональное совещание по вопросу составления толковых словарей.

 

На цю нову дату проєкт проспекту нарешті підготували¹⁶, і автор, П. Горецький, виніс на нараду 14 дискусійних, на його думку, питань¹⁷.

 

Питання русизмів у цей перелік він не виносив, хоч в примітці до розділу обмежень лексики зазначив, що такі слова не варто включати в реєстр словника¹⁸ (корисно при цьому зауважити, що половину з 16 наведених ним прикладів цих русизмів у реєстр СУМу потім таки включили).

 

Для діалектизмів у проспекті було передбачено суттєве обмеження: Горецький його обґрунтовував обсягом та нормативністю словника (останній аргумент, зазначу, дивний: бо ж власне пропонувалось їхню ненормативність маркувати), а також тим, що їхнє значення мовознавці словникового відділу Інституту мовознавства попросту не знають¹⁹ (серед прикладів у проспекті були такі слова, як хорувати чи нетребство з творів Старицького, значення яких можна легко знайти в словниках Грінченка чи Желеховського); додатково про розуміння цими мовознавцями мови українських класиків свідчить те, що третина слів, названих у проспекті діалектизмами в їхніх творах, ними, діалектизмами, не були навіть за жорсткими критеріями пізніших укладачів СУМу: у відповідних томах вони подані без цього маркування.

 

В якості додатку до проспекту тлумачного словника наведено зразки 75 статей суцільного реєстру: від банальний до баобаб²⁰; майже всі тлумачення їхніх значень були перекладом із російського тлумачного словника Ушакова (з деякими вкрапленнями перекладу з БАС). Унаочню типовим прикладом:

В Горецького: Банда: Розбійницька або хуліганська зграя. || (зневаж.) Озброєний ворожий, контрреволюційний загін.

В Ушакова: Банда: Разбойничья или хулиганская шайка, ватага. || Вооруженный вражеский, контрреволюционный партизанский отряд (пренебр.)

 

Про недостатній обсяг картотеки (чи радше про штучний характер формування реєстру) свідчить те, що до половини зі всіх 96 значень цих реєстрових слів цитатних ілюстрацій не було²¹.

 

А тепер про саму нараду, яка разом із проспектом визначила характер майбутнього словника. Почалася вона 8 травня 1958 року, в четвер, і тривала три дні; в дискусії взяли участь три десятки учасників²².

 

Найбільш обговорюваною темою був обсяг словника. За його кардинальне зменшення – у два з половиною рази – виступили сам автор проспекту ²³, а також Теодор Баймут, який пропонував посунути хронологію словника від Котляревського до Шевченка і посилити його нормативний характер, тобто робити словник літературної мови. Хоча концепцію більш нормативного словника підтримала низка учасників²⁴, нарада в цілому, однак, вирішила, що треба, знявши заявлені в проспекті обмеження, робити якнайповніший лексикон: це має бути словник усієї української мови (а не тільки літературної), щоб "показати її лексичне і фразеологічне багатство" – відповідно, в рішенні зафіксували зміну назви на "Словник української мови".

 

Розширення обсягу мало торкнутися і діалектизмів; крім того, Лукія Гумецька зі Львова і Тетяна Зайцева з Києва зауважили, що абсурдно називати діалектизмами²⁵ слова західного варіанта літературної мови; в результаті вирішено маркувати їх позначкою зах. (західноукраїнське слово)²⁶ – хоч практика називати цей варіант діалектом живе донині.

 

Двоє учасників – П. Плющ з київського університету та П. Шаповаленко з дрогобицької обласної газети – прямо підтримали тезу про нормативність у словнику русизмів, яку тоді (як нерідко і тепер) прийнято було обґрунтовувати їхнім узвичаєнням в українській мові.

 

До цього ж – до унормування в нашій мові русизмів – мало би вести використання в якості джерельної бази перекладної літератури (цю потребу доводив старший науковий співробітник Інституту історії партії ЦК КП України М. Пилинський), оскільки йшлося, звичайно, не про світову класику, а про переклад творів російських письменників і російських текстів класиків т. зв. наукового комунізму та іншої ідеологічної літератури, де часто замість перекладу використовували, фактично, транслітерацію²⁷. Майбутній керівник підготовки словника Л. Паламарчук запропонував використовувати ілюстративний матеріал з підручників середньої школи та окремих спеціальних видань, зазначивши, що вони "на Україні також здебільшого перекладні" (з мови "міжнаціонального спілкування" в СССР, звичайно).

 

Розуміючи це, відомий тоді письменник і перекладознавець О. Кундзіч "застеріг укладачів Тлумачного словника від помилок, які були у виданих у попередні роки на Україні словниках внаслідок недосить критичного підходу до матеріалу з перекладної літератури"; його підтримали І. Ощипко та П. Тимошенко, а О. Бабкін з Москви, крім того, застеріг від використання у словнику ілюстрацій з газет та журналів (обидва застереження, як виявилось, були марними).

 

Разом з цим М. Пилинський, а також О. Кундзіч та С. Кестель (старший науковий співробітник НДІ педагогіки) звернули увагу на вже згадані мною російські джерела тлумачень українських слів у проспекті²⁸ (також намарно).

 

Марним виявився і заклик до розрізнення у майбутньому словнику вимови фрикативного г та вибухового ґ (Г. Сокович).

 

Хоча у багатьох виступах зазначали, що великий академічний словник має давати короткі етимологічні довідки та дату першої фіксації слів (як, зрештою, це було раніше анонсовано), проти цього, аргументуючи затримкою завершення роботи на десятиліття, категорично виступив А. Бурячок, який власне в тому ж році почав укладати словник і мав намір швидко (як потім побачимо, перекладаючи російські тлумачення) самому повністю підготувати перший том словника²⁹. Сталося так, що і довідок у СУМ нема, і завершення роботи затрималося на десятиліття.

 

Після регіональної лексикографічної наради проспект тлумачного словника обговорювався ще двічі: на засіданні словникового відділу Інституту та на редколегії словника³⁰. Понарадні зміни до проспекту тлумачного словника були опубліковані 1960 року³¹, в них, зокрема, задекларовано введення в реєстр кількох форм похідних слів і збільшення кількості діалектизмів³², а також "розрізнення діалектних і специфічних слів, що вживаються в літературній мові західноукраїнських письменників, але не зв’язані з народними діалектами. Останні слова в принципі не є діалектними і тому в словнику матимуть окрему позначку". Однак ця позначка так залишилася на рівні декларації: якщо в перших томах її мали лиш по три десятки статей, то в останньому відсутній навіть цей мізер³³.

 

Декларативне ж збільшення в новій редакції діалектних слів цілком нівелювалося інструкцією³⁴, в якій вказувалося: "рекомендується виписувати по одному разу тільки ті діалектні слова, які більш-менш поширені в українській мові", тобто лаборанти чи позаштатні студенти, виходячи з власної мовної свідомості, вирішували, чи слова більш поширені, чи менш³⁵. Якщо керівник словникового відділу не знав значення діалектних слів навіть у творах негалицьких класиків, то що казати про студентів з центру України і західноукраїнських авторів³⁶...

 

В липні того ж 1960 року А. Бурячок опублікував³⁷ зразки розробки трьох слів³⁸ у тлумачному словнику за новою редакцією проспекту³⁹. На той час вже було укладено і редагувався перший том словника (літери А–Б)⁴⁰ і йшла робота над укладанням другого (літера В) та третього (Г–Ж) томів. Зважаючи на кількість сторінок і слів на ці літери в потім виданих томах, можна підрахувати, що 10 томів планувалося видати в середньому по 450 сторінок загальним обсягом 96 тисяч реєстрових слів пересічно по 337 знаків на статтю. Поліграфічне обладнання видавництва дозволяло брошурувати механізованим способом книги до 952 сторінок, тобто весь словник такого обсягу можна було помістити в п'ять томів, в середньому том би вийшов по 900 сторінок (а, зазначу, видані 9-й та 10-й томи мали навіть більше: відповідно 927 та 916 сторінок)⁴¹.

 

Наступного року, як прозвітував Інститут мовознавства нагору, перший том було передано до друку⁴², а через п'ять років (за підсумками 1966-го) рапортував, що у видавництво здано вже три томи⁴³. Спочатку передбачалося, що перший том вийде друком власне 1966 року⁴⁴ – та не сталося. Терміни видання пересунули на рік, але і їх зірвали. Після того, як питання видання вивели на рівень постанови Президії АН УРСР, словник включили в "Анотований тематичний план випуску літератури на 1968 рік" на III–IV квартал, причому відразу два томи – оскільки видавництво наполягало (і слушно), що нема сенсу видавати том (А–Б) академічного словника на 270 сторінок, а варто його об'єднати з другим і зробити один том А–В на 799 сторінок (плюс вступна частина). Крім того, директор видавництва "Наукова думка", очевидно оцінивши темпи підготовки томів в інституті та підготовки текстів до друку у видавництві й намагаючись налагодити безперервну роботу своїх працівників, що займались цим проєктом, поставив умову, що візьме словник в роботу, коли в інституті буде укладено і відредаговано половину запланованого обсягу⁴⁵: поки ці п'ять томів будуть вичитуватися, інститут акурат мав би підготувати наступні. Інститут же мав свої резони, тобто спущені зверху плани, тому вимагав видавати те, що є на даний момент, обґрунтовуючи це прикладом БАС, де після виходу першого тому під тиском критики довелося змінити гніздовий спосіб подачі слів на звичний алфавітний. На марґінесі можна нагадати, що затримка наступних після першого томів БАС була викликана зміною лінії партії в мовознавстві, а не критикою громадськості; зрештою, другий том СУМу передали у видавництво, не чекаючи на обговорення першого – тобто про те, щоб внести відповідні зміни в інструкцію укладання наступних томів, зовсім не йшлося. Громадське фахове обговорення – причому доволі, як на ті часи, нищівне – таки було, але пізніше (і не стосовно одного першого, а трьох початкових томів), та суттєвого впливу на процес не мало⁴⁶.

 

 

Минув 1968 рік, анонсований у тематичному плані словник так і не вийшов – але на початку 1969-го його таки передали в набір і оголосили передплату на весь 10-томник; у вересні наступного року з'явився сигнальний примірник цього першого тому, а 7 січня 1971 року "Наукова думка" нарешті почала друкувати⁴⁷ наклад в 20 тисяч. Приблизно через рік ці етапи пройшов другий том (підписано в друк у серпні 1971 року), а через три місяці – третій том. На ньому безперервність виробничого процесу в друкарні, як і передбачав директор, перервалася: четвертий і п'ятий томи передавали у видавництво приблизно через пів року після сигнальної публікації попереднього. Шостий і сьомий томи подали у видавництво, коли там тривала коректура попередніх, але після них знову настала пауза, вже річна. Її тривалість могла бути меншою, якби сьомий том зробили грубшим: кількість реєстрових слів у ньому була аж на 40% меншою, ніж в попередніх⁴⁸. А це тому, що інакше його б не встигли випустити, як було заплановано партією, в 9-й п'ятирічці.

 

Щоправда, на початку п'ятирічки планували 7-м томом завершити реєстр слів на літеру П в словнику, у 8-му дати літери Р і С, а в 9-му – Т–Х, а тепер літеру П продовжили на 8-й том, і всю решту посунули. Але хто би там нагорі розбирався з реєстрами? Том випустили, п'ятирічний план по томам виконали.

 

Однак прискорений випуск 7-го тому створив проблеми з плануванням наступних томів: укладений матеріал не поміщався в три томи, що залишилися⁴⁹. Восьмий том випустили максимально грубим (927 сторінок), але ним закрили тільки літеру Р.

 

Відповідно, в дев'ятому томі з'являється оголошення: "За час роботи над Словником в результаті розвитку науки, техніки, культури відбулося значне збагачення словникового складу української мови, особливо в галузі термінології. Все це спричинилося до укладання багатьох нових словникових статей. У зв’язку з цим Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР і видавництво «Наукова думка» змушені були збільшити обсяг Словника української мови на один том"⁵⁰.

 

З виходом останнього тому виявилося, що "значне збагачення" – це 0,9% реєстру, тобто 75 сторінок словникового тексту, а "розвиток науки, техніки, культури" – це такі, скажімо, пропущені в основних томах і подані в додатку слова, як бабуїн, бадилиння, боян, борознування тощо⁵¹. Але – хто б сумнівався – збільшення кількості томів пропагандою було подано яко партійна турбота про розвиток української мови і торжество ленінської національної політики.

 

 

Критика словника почалася відразу після виходу першого ж тому. Основним його критиком в УРСР став Микола Пилинський⁵², що опублікував 1971 року на нього три рецензії⁵³, виокремивши проблеми: джерел⁵⁴, реєстру⁵⁵, тлумачень⁵⁶, ремарок⁵⁷, ілюстрацій⁵⁸, неправильних або сумнівних форм слів⁵⁹, фразеології, паралельних висловів⁶⁰, ідентичних слів⁶¹, недокументованих слів⁶² – здавалося б, повний перелік всіх параметрів словника, але, як виявилося в інших рецензіях, називання проблем СУМу можна продовжити.

 

На противагу його критиці (а треба сказати, що третя стаття Пилинського була вже значно м'якшою) в кінці року у Вістнику АН УРСР виходить бравурна рецензія М. Жовтобрюха: "велике наукове досягнення українських лексикографів і значне надбання української соціалістичної культури"⁶³ (хоч її автор не проминув нагоди проявити ідеологічну пильність і покивати редакторам пальчиком за те, що вони слово відособлений, вжите в перекладі Програми КПРС (!), маркували ремаркою книжне і рідко вживане). 

 

Наступного року у варшавському квартальнику Slavia Orientalis з'явилася рецензія⁶⁴ польського славіста українського походження Богдана Струмінського, де він також навів приклади неповноти джерел (доповнивши список авторів Пилинського) та пропусків у реєстрі, показавши системність його цензурування: в СУМі відсутні слова (а якщо деякі з них і є в словнику, то вони дискриміновані обмежувальними ремарками) західного варіанта української мови, а точніше "мовою, що вживалася до 1933/34 років і в УРСР" і далі вживається поза СРСР, тобто, висновковує Струмінський, "словник засадничо репрезентує тільки реформований після цієї цезури варіант літературної української мови".

 

В квітні того ж року свої критичні зауваження висловили (похваливши, звичайно, сам факт виходу СУМу) Уляна Єдлінська та Валентина Карпова зі Львова⁶⁵, лексикологи, які в той час укладали словник староукраїнської мови XIV–XV ст. І теж, зокрема, про відсутність у СУМі пласту західноукраїнської лексики⁶⁶, а також про плутання маркування діал. та зах.⁶⁷

 

А знов наступного року, 22–23 січня 1973 р., обговорення трьох перших томів СУМу винесли на пленум республіканської наукової ради⁶⁸ з промовистою назвою: з проблеми "Закономірності розвитку національних мов у зв'язку з розвитком соціалістичних націй". У 26 виступах були висловлені зауваження до 766 слів (це цілих два відсотки слів у цих трьох томах), перелічено 224 слова, які би мали бути в реєстрі, але їх нема; вказано на неточність тлумачень 161 слова і неточність маркування 290 слів, і навіть – не завше прямо – на 43 русизми.

 

Через рік велику рецензію на ці перші три томи опублікували чеські україністи Андрей Курімський з Пряшівщини та Ружена Шишкова⁶⁹. Рівень їхньої концептуалізації незрівнянно вищий від попередніх рецензій: вони пояснили, що академічний тлумачний словник української мови є не лише описом лексики, а й актом мовного планування⁷⁰, і показали, що основна антиномія, притаманна сучасній українській мові – універсальність (відкритість) vs ізольованість (закритість), яка проєктується на територіально-національний та функціональний рівні, вирішується в напрямі ізольованості: на горизонтальному рівні підбір джерел фокусує реєстр на радянсько-лівобережну норму (не беручи до уваги або маркуючи яко ненормативну західноукраїнську лексику та іґноруючи модерні твори шістдесятників), а на вертикальному – на традиційному (ретроспективному) побутовому, фольклорному, рустикальному реєстрі, обмежуючи абстрактну лексику науки, права, філософії тощо (в джерелах нема УРЕ – дивуються автори⁷¹). В цьому плані СУМ, фактично, є продовженням 6-томного українсько-російського академічного словника, нормативний інструмент русифікації (точніше сказати, уніфікації з російською мовою), якого ці автори показали в попередній рецензії⁷². Рецензенти зауважують, що попри розгалужену систему стилістичних ремарок, у словнику бракує позначки русизм – уникаючи цієї помітки, автори словника включають такі русизми в словник, ніби намагаючись обмежити їх вживання ремаркою рідко (що не є правдою) або розмовне (цікаво, зауважують рецензенти, що цей маркер, на відміну від помітки русизм чи, якщо уникати цього слова, в російському середовищі, стилістично знижує російський вислів, але робить з русизмів хоч стилістично маркований вислів, проте належний до норми радянської літературної української мови). Зрештою, показують рецензенти, далеко не завжди упорядники СУМу русизми маркують навіть евфемістично⁷³.

 

Пряміше про другу з цих антиномій⁷⁴ сказав у своїй рецензії 1977 року на перші шість томів Богдан Струмінський, що на той час вже виїхав у США і міг писати вільніше: "Правда, що українська мова може утворити п'ятнадцять пестливих форм для слова дитина. Однак не можна знайти відповідників для таких міжнародно відомих і перекладених англійських виразів, як in the foreseeable future та wishful thinking. Слово комплекс не наводиться Білодідом у його міжнародно відомому психологічному значенні, що змушує задуматися, де були радянські українці протягом десятиліть розвитку психології (проте заради справедливості щодо української мови в УРСР слід зазначити, що це значення відоме підпільному поету І. Калинцю: «гостяться проскуркою комплексу одного гарячого поета»; таким чином, на щастя, Білодід не представляє мову всіх громадян республіки). Отже, зі словника Білодіда можна зробити висновок, що українська мова надмірно багата на емоційні слова другорядного значення і бідна (або принаймні невпевнена) на сучасні засоби інтелектуальної комунікації – стан, типовий для сільської або провінційної мови⁷⁵.

З огляду на різні упередження словника Білодіда як щодо джерел, так і щодо слововжитку, його укладачам було б чесніше назвати його «Словником сучасної офіційної радянської української мови»⁷⁶. Незалежно від того, наскільки корисною може виявитися їхня праця, словник української мови tout court ще належить укласти".

 

Оце "ще належить" актуальне, на жаль, і досі.

 

 

Після виходу 11-го тому про СУМ в УРСР згадували лише як про епохальне досягнення українського радянського мовознавства в інтенції номінування на державну премію СРСР⁷⁷. Премію авторському колективу виділили в 1983 році, а після розпаду СССР словник в Україні почали критикувати знову – і знову за обмеженість регістру⁷⁸, але вже й не тільки за це, а за компартійне забарвлення окремих тлумачень та ілюстративного матеріалу. Змінити ці окремі моменти (часто це означало просто забрати із тлумачення слова буржуазний, соціалістичний, радянський тощо) і скопіпастити решту, а також додати трохи пропущених слів зі словника Грінченка та словника іншомовних слів Мельничука – так в Україні з'явилася низка нових і найновіших тлумачних словників "на 98%"⁷⁹ тотожних СУМу.

 

Але було і розуміння, що потрібне нове академічне видання. На II Міжнародному конгресі україністів 1993 року директор нововідділеного від Інституту мовознавства Інституту української мови Олександр Тараненко презентував своє уявлення про цей словник: реєстром у двісті тисяч слів із ширшим включенням розмовної, просторічної, жаргонної, професійної, застарілої, діалектної та діаспорної лексики з нормативно-кодифікаційною характеристикою та короткою довідкою до кожного слова. Однак судячи з прикладів такого бачення, новий словник мав би бути доповненням старого – неідеологізовані тлумачення "старих" слів СУМу залишалися, наприклад:

 

В російському БАС:

ВОНЯТЬ – издавать, иметь неприятный запах, дурно пахнуть.

Звідти в СУМ-11:
СМЕРДІТИ: Мати, виділяти неприємний запах, погано пахнути.

У прикладі уявлення про новий словник:
СМЕРДІТИ: Мати, виділяти неприємний запах (евфем: погано або неприємно пахнути).

 

Тут я зроблю паузу в хронологічному викладі і трохи заверну в статистику. В історії українського тлумачного словника такі паралелі зі словниками російськими з'являються підозріло часто. Відкриймо перший том:

АДЕКВАТНИЙ:

Цілком відповідний; тотожний.
Загляньмо в російський словник Ушакова:

Вполне соответствующий, тождественный.
 

Або БРОШКА:

СУМ: Прикраса із застібкою, яку приколюють на жіночий одяг біля шиї або на груди.
МАС: Украшение с застежкой для прикалывания его к женскому платью у шеи или на груди.

 

Відкриймо 11-й, останній, том СУМ⁸⁰:

ЦИТАТНИЦТВО:

СУМ: Догматична пристрасть до цитат.

БАС: Догматическое пристрастие к цитатам.

 

ХІДНИК:

Піднята вище проїжджої частини пішохідна стежка з асфальту, цегли, дощок і т. ін. по боках вулиці чи площі; вузький довгий килим або товста тканина такої ж форми, що її стелять на підлогу.

МАС: Пешеходная дорожка (из каменных плит, асфальта, досок и т. п.) по сторонам улицы, площади, обычно приподнятая над проезжей частью; узкий, длинный ковер; узкая длинная полоса грубой ткани, постилаемая на пол.

 

Як бачимо з останнього прикладу, не завше цей плагіат дослівний (повтор "вузький довгий" – замінили на "такої ж форми"), окремі слова російських тлумачень в українських могли викинути⁸¹ або замінити, в українських тлумаченнях можна побачити вставлення оригінальних фрагментів тощо (не завжди доречне, можна зауважити⁸²).

 

Виникає питання: наскільки ж масовим був такий плагіат у цьому найфундаментальнішому досягненні українського радянського мовознавства⁸³? Щоб отримати статистично валідні результати, перевірмо на плагіат якусь репрезентативну вибірку – скажімо, з перших основних реєстрових слів (тобто лексикографічно мотивувальних, значення яких витлумачені без посилань на інші статті) на кожній десятій сторінці першого і останнього тому і на кожній сотій сторінці інших томів – всього вийде 217 слів з 476 значеннями.

 

На графіку подані результати такого дослідження (мушу сказати, наймарудніша частина підготовки цього тексту).

 

Отже: 38% значень – стовідсотковий плагіат російських джерел, 24% значень – оригінальні українські тлумачення без плагіату, ще 37% – у визначеннях суміш перекладених російських і неперекладених українських фраз, з них лиш у 8% переважають українські⁸⁴. Тобто – якщо посилити контрастність до бінарної – маємо 68% перекладеного плагіату⁸⁵.

 

 

Якщо застосувати цей підхід до реєстрових слів, то в 58% всі значення слів є плагіатом російських джерел, в 16% – всі значення без плагіату, решта 26% – їх суміш, причому бінарно українські значення переважають лиш у 3%. Тобто знову ж таки посиливши контрастність до бінарної – маємо лиш 19% лексем, де нема сплагіачених значень або їх менше половини. Оскільки тлумачення лексикографічно мотивованих слів (що витлумачені посиланням на основні слова) є, фактично, повторенням тлумачень досліджених основних слів, то можна стверджувати, що 81% слів є перекладом з російських словників.

 

І це ще не все. Якщо завдати собі труду проаналізувати тлумачення цих слів (а я завдав), то можна побачити, що 60% з них є або помилковими, або потребують суттєвих доповнень значень (що, власне, можна вважати помилковим тлумаченням): 55% – у "запозичених" тлумаченнях і 70% – в несплагіачених (але показово: нижча якість несплагіачених тлумачень свідчить, що російські словники були для укладачів СУМу не стільки джерелом спокуси, скільки костуром компетентності, знищеної ще в 1930-х роках).

 

Наприклад, лексема ЛЕКТУРА з таким першим значенням: Посада, заняття лектора-викладача. Це визначення ілюструється цитатою Уляни Кравченко (а точніше сказати – укладач, до лексикону якого – ні активного, ні навіть пасивного – це слово, підозрюю, не входило, вивів своє визначення з цього фрагмента): Я мала охоту більше на лекцію не йти; але хочу пізнати цей тип панночок; хочу довідатися від панни Жолі про її дотеперішню лектуру. Якби укладач прочитав "Спогади учительки" (що мали би входити до обов'язкової лектури українського філолога), звідки взяли цей приклад, то знав би, що йдеться про читання – два абзаци перед ним про це прямо сказано: "що ви читали досі".

 

Це, звичайно, не єдиний випадок у СУМ, коли укладач робить помилковий висновок про значення слова на основі однієї цитати. Ось ще один цікавий приклад: лексема СТУДИТИ:

1. Робити що-небудь холодним або холоднішим; охолоджувати, остуджувати. // Дмухаючи на гарячу страву, робити її холоднішою. // Дути на руки для їх зігрівання. // Дути, віяти (про вітер).

 

Передостанній відтінок ілюструється цитатою зі збірника "Українські народні прислів'я та приказки. Дожовтневий період" 1963 року видання: "Кожне у руки студе, бо хоче їх нагріти". Дивовижно, що укладач виявлений випадок енантіосемії (поєднання в одному слові взаємовиключних значень) кваліфікує як відтінок значення, тобто трактує 'зігрівання' яко семантичний варіант семи 'охолодження' (яке би мало бути окремим значенням). Але цікаве не це: якщо заглянути в цитований збірник, то побачимо, що ця приказка йде в розділі про суддівське хабарництво – очевидно, що набірник прочитав неякісно відбите машинописне "втуле" яко "студе" і породив для укладача можливість ніби парадоксального (насправді помилкового) тлумачення⁸⁶. І ця помилка вже фігурує ілюстрацією енантіосемії в науковій статті київської аспірантки⁸⁷.

 

Інший приклад ілюструє неповне охоплення семантики реєстрового слова (необхідні доповнення значень): лексема ПЕРЕТОПЛЮВАТИ. СУМ фіксує два омоніми: 'обігрівати' і 'плавити', пропускаючи чомусь значення 'втопити (у воді)'⁸⁸, причому на перше місце виводить той з омонімів, який є в російській мові, незважаючи на те, що в українській мові він зустрічається на три порядки рідше. Для нього СУМ дає три списані з БАС і Ожегова значення⁸⁹:

1. Топити ще раз, повторно або заново, по-іншому (в печі, грубі і т. ін.).

2. Розводити вогонь в усіх або багатьох печах, грубах і т. ін.

3. Закінчити топити; витопити.

Натомість у тлумаченні не враховано словотвірно дуже природне значення префіксу пере- – 'надмір': як в пересолити чи перегріти: тобто значення:

4. Натоплювати надміру⁹⁰.
Крім того, у таких виразах, як "перетопити всі дрова", ця лексема буде мати значення:

5. Спалити все паливо, опалюючи.

 

Але більші проблеми виникають з другим омонімом, відсутнім у російській мові.

ПЕРЕТОПЛЮВАТИ:

1. Нагріваючи тверде тіло, що має здатність плавитися, перетворювати його на рідину. // Вижарювати, витоплювати м'яке сало з твердого. // Переводити з одного стану в інший, змінювати певним чином.

2. Розтоплювати, розплавляти ще раз, повторно.

3. Розтоплювати, розплавляти все або багато чого-небудь, усе цілком.

 

Перше з цих значень проілюстроване цитатою з Boa constrictor Франка, яка, власне, заперечує його визначення:
Я пару разів пробував перетоплювати кип'ячку, але нічого з того не виходило.
Але ж кип'ячка (неочищена нафта) не є твердим тілом, ширший контекст цієї цитати (розмова Германа Гольдкремера з Робертом Домсом) цілком прозоро пояснює вжите Франком значення слова:
"– Чи справдї з отсеї кипячки можна зробити чисту нафту?.. Мене вже давно кортить і я пару разів пробував перетоплювати кипячку, але нїчого з того не виходило.

– Певно, такому простакови, що не має понятя про хемію і хемічне чищенє, нїколи нїчого не вийде. Ходи сюди і подиви ся!

І він запровадив його до своєї фабрики, де стояв великий котел повний кипячки і обік кітла дестиляційний апарат".

 

Тобто перетоплювати тут означає 'переганяти, очищати термічним способом'. Отже, це перше значення треба би було сформулювати як:

'Піддаючи термічній обробці, змінювати фізичний стан або якість речовини'

і доповнити відтінком

// "Очищати термічним способом, переганяти".

 

Два наступні значення (радше потенційні, а не вживані: в корпусі ГРАК на два мільярди слів текстів, опублікованих до видання СУМу, цих значень нема) є шаблонними семантичними розширеннями префіксу пере- (щоправда, бракує значення закінчення дії). Натомість пропущено найрозповсюдженіше переносне значення цієї лексеми (натяк на нього є у виділеному в СУМі другому відтінку першого значення):

"Творчо переробляючи, переосмислюючи або внутрішньо засвоюючи, переводити що-небудь в іншу форму, якість, спосіб існування; трансформувати, переплавляти"⁹¹ з можливими підзначеннями:

// Органічно зливати різнорідні елементи в одну цілість⁹²;

// Переводити з однієї якісної категорії в іншу⁹³;

// Поглинаючи чуже, асимілювати його, робити своїм⁹⁴.

 

А крім того є ще одне значення, схоплене Богданом Лепким – 'розтоплювати'⁹⁵:

"Микола слухав тої бесїди і дивив ся на Настю таким палким поглядом, як би хотїв перетопити єї груди, дістати ся до серця і заглянути в нього, аж на саме дно".
 

Це значення могло би образно відтіняти 3-тє значення СУМ, якби його сформулювати як "розтоплювати, розплавляти цілком, наскрізь".

 

Але оскільки цих нюансів не вказано в російських словниках, то і в СУМі їх нема.

 

Обмежусь ще кількома прикладами інспірації російськомовного середовища на укладання тлумачень в українському словнику, хоча їх можна назбирати чи не з кожної сторінки СУМу.

 

В україномовного мовця при слові суконка найпершим виникає образ сукні, але в укладача відповідної статті в СУМ – образ сукнини (шматок тканини для натирання); відсилання на статтю сукня в СУМ теж є, але другим після цього русизму, з позначкою рідко, хоч частота (за ГРАКом) цього другого значення на два з половиною порядки вища за перше.

 

Натомість у статті торба значення 'сумка' немає (бо його нема в російських тлумаченнях?), є тільки 'мішок' – хоча визначення в словнику Желеховського покриває весь континуум від мішка до сумки: мішок, ранець, дорожня сумка (і кормова торба, яку коневі вішають на морду). Більша поширеність значення 'сумка', а не ’мішок’, не є нинішнім феноменом – в Гончара, одного з найпопулярніших авторів цитат СУМу, можемо побачити, що торбою він називає офіцерську сумку-планшет, яку мішком ніяк не назвеш.

 

Подібна інтерференція спостерігається і в статті ВИСМАЖУВАТИ, де подано єдине значення – 'смажачи, витоплювати (жир)', що відповідає російському вытапливать, але не покриває природного українського вживання: 'інтенсивно смажити'⁹⁶, 'доводити смаженням до готовності, сухості або густоти (висмажити капусту⁹⁷, яблука⁹⁸, сироп, мармоляду⁹⁹)'. Кулінарне значення українського висмажувати в російській лексикографії не має єдиного усталеного відповідника, воно розпорошене між різними словами, і саме ця розпорошеність, очевидно, позбавила укладача орієнтира. Поза статтею залишилися і переносні значення: 'висушити¹⁰⁰, обпалити¹⁰¹, припекти'. Російська семантична сітка тут спрацювала як фільтр: вона підказала укладачеві одне вузьке значення, яке має прямий відповідник у російській, і заблокувала решту семантичного діапазону слова.

 

Але російська семантична матриця не тільки блокувала в українських тлумаченнях відсутні в ній питомі українські значення – є й приклади продукування в СУМі "фантомних" значень (тобто коли ця матриця спрямовувала на уніфікацію українських семантичних полів з російськими). Лексема ПОПИШАТИСЯ:

1. Пишатися якийсь час.

2. Похвалитися чим-небудь.

 

Перше значення ілюструється, зокрема, фразою Ганни Барвінок: Недовго ж вона попишалася! так, годочок або зо два.

Друге – перекладом Максима Рильського Міцкевичового "Пана Тадеуша":

Ба навіть казано, хоч, може, то вже й гріх, Що характерництвом він попишатись міг;

і цитатою Олександра Ковінька:

Дівчата – хоч з лиця воду пий! – Дозвольте попишатися, ей-ей, такі красуні, що хоч кого зачарують.

 

Можна зауважити, що в другій ілюстрації другого значення попишатися цілком покривається 'пишатися якийсь час'. А щодо першої – то, виявляється, в Рильського нема такої фрази, в нього є "що характерництвом він похвалитись міг".

 

Фантомне друге значення 'похвалитися чим-небудь', очевидно, з'явилося під впливом російської моделі опису дієслів із префіксом по-, у якій поряд із делімітативним значенням 'робити щось деякий час' легко виділяється доконаний акт демонстрації (показовим є російське погордиться, яке в БАС тлумачиться і як 'гордиться некоторое время', і як 'проявить гордость, высокомерие'). В українській семантиці ці два значення по- реалізуються в різних лексемах: делімітативне – в попишатися, а демонстративне – в похизуватися, але семантична інтерференція вимагала другого, демонстративного значення попишатися, і контекст в Рильського "він похвалитись міг" чудово підходив для цього – треба було тільки замінити слово, а це, як бачимо, проблемою не було.

 

Оце "як бачимо" стосується не тільки цієї підміни:

в І. Нечуя-Левицького "пшениця висока, густа-прегуста та зерниста, аж колос повгинався", але для статті ПОВИГИНАТИСЯ укладач замінює на "...колос повигинався" – і редактор це акцептує;
в Ю. Збанацького "В нашу камеру впустили новачка", але для ілюстрації русизму НОВИЧОК її міняють на "... впустили новичка";
в М. Томчанія: "Ця тіснота якось зближувала людей", але для статті ЗБУДЖУВАТИ треба ілюстрацію – маємо "... збуджувала людей";

в І. Нечуя-Левицького: "Перед образами горіла лампа і коливались голуби та писанки на нитках, приліплених воском до стелі", для статті ПРИЧЕПЛЕНИЙ міняють на "...причіплених воском до стелі" – список можна продовжувати.

 

Взорування на БАС породило ще одну проблему, на яку, до речі, в ширшому контексті звернули увагу і чеські рецензенти: неналежне виділення відтінків значень. В БАС поряд з фіксацією відтінків семантики самої лексеми було вироблено систему фіксації її контекстуальної сполучуваності. СУМ же фіксував тільки відтінки, але інтерференція російської методології провокувала зараховувати як відтінки не тільки семантичні зсуви, а й поширені контексти сполучуваності цієї лексеми¹⁰².
 

Цю проблему – повертаємось до хронології – мав, зокрема, вирішити, ввівши фіксацію поширеної сполучуваності,¹⁰³ отой анонсований на конгресі україністів (1993 р.) новий СУМ: Тараненко розвинув свою ідею словника, виклавши його засади у виданому на початку 1996 року проспекті¹⁰⁴. Словник (що, нагадаю, заповідався на двісті тисяч слів – в півтора раза більше СУМ-11 – з вказанням першої лексикографічної та писемної фіксації, вимовних та правописних варіантів, етимології, плюс сюди ж словники скорочень, особових імен українців, частот перших кількох тисяч найуживанішої лексики тощо) заявлено на 8–10 томів, тобто обсягом меншим за попередній. А менший за рахунок відмови від зафіксованих у писемній практиці цитатних ілюстрацій. Тобто ілюстрації планувалися, але "мінімальні типові (і тому недокументовані) контексти", зокрема з укладачевого "власного мовного досвіду, на основі його власної мовної компетенції". Яким міг бути мовний досвід і мовна компетенція мовних функціонерів, видно з прикладу деяких укладачів 11-томника, коли тільки цитатні ілюстрації авторитетних авторів уможливлювали читачеві – всупереч словниковим дефініціям – окреслити значення реєстрових слів.

 

Але головне тут не в компетентності, чи то пак некомпетентності – проспект декларував кардинальну зміну парадигми.

 

Письменницька цитата репрезентує мовну дію в її цілісності, а укладацький контекст – аналітичну реконструкцію цієї дії. Письменник не "ілюструє значення". Він вживає слово як частину складного мовного акту: у ритмі фрази, у стилі, у взаємодії з жанром, персонажем, інтонацією, підтекстом, асоціативним полем. Тому навіть коротка цитата часто несе більше, ніж треба для вузької лексикографічної ілюстрації: вона показує не лише що означає слово, а і як воно живе, створює певну надлишкову семантичну ауру – і ця надлишковість є необхідною умовою мови, без неї природна мова перестає бути природною.

 

Укладений лексикографом контекст навпаки зазвичай прагне бути прозорим: він очищає ситуацію від зайвого, ізолює потрібну ознаку, демонструє керування, типову сполучуваність, стилістичну рамку. Але саме ця прозорість має зворотну сторону: слово починає функціонувати не як елемент живого тексту, а як елемент мовної схеми.

 

Бо мовна система не зводиться до тих закономірностей, які мовознавці вже зуміли експлікувати. Значна частина мовної норми існує як інтуїтивне знання: відчуття міри, природності, семантичної сумісності, тональності, соціальної дистанції, питомості, образної інерції слова – мовець, а особливо добрий письменник, може правильно діяти всередині цих закономірностей, не формулюючи їх. Така цитата – це свідчення імпліцитної, цілісної мовної компетенції; натомість укладацький приклад – це артефакт експліцитного, аналітичного мовознавчого мислення.

 

Звідси виникає різне розуміння норми. В СУМівській моделі, при всіх недоліках її застосування, норма ніби виводиться з авторитетного вжитку: "бо так кажуть ті, хто вміє сказати". У запропонованій моделі норма проєктується укладачем: "бо так треба правильно говорити". Жива мова проти схеми. Норма яко засвідчена культурна практика і норма яко експертно сконструйована модель.

 

І ще один важливий момент.

 

Словник сам собою є прескрипційним утвором, але живі цитати "розбавляють" цю прескрипцію дескрипцією, суцільна прескрипція без цієї домішки – це словник, який не можна спростувати зсередини. Це не робить його авторитетнішим, а навпаки – менш науковим. Бо наукове твердження, як знаємо, якраз те, яке можна перевірити й заперечити.

 

Добре підібрані цитати – різні епохи, регіони, ідіолекти – тягнуть у різні боки, і читач це відчуває. Норма виглядає як результуюча багатьох реальних вживань, така норма виглядає обґрунтованою і переконливою (або навпаки), і свій вердикт мовець може верифікувати.

 

Сконструйований приклад – це вже відфільтрований продукт: укладач несвідомо відкинув усе, що здалося йому периферійним, діалектним, стилістично маркованим. Залишилося те, що він вважає центром – але центр ніде не позначений як чийсь вибір, це досвід конкретного мовознавця, але представлений анонімно – так, ніби він загальний.

 

Тараненко у своєму проспекті 25 разів критично згадує тлумачення і маркування СУМ-11, у двох випадках вказує, що джерело конкретних невідповідностей – в російських впливах – але в проспекті, затвердженому вченою радою Інституту української мови, виразно проявляється, що його мовою є радянська українська мова: на це вказують ідеологічно забарвлені вирази ("Велика Вітчизняна війна", "дореволюційний"); або те, що в проспекті вказано, що перша лексикографічна фіксація лексеми авто – в радянському "Русско-украинском словаре" 1937 року, а не, скажімо, в нерадянському "Польсько-українському словнику" Грицака-Кисілевського видавництва НТШ 1931 року; або те, що джерелами першої фіксації лексем азбука чи брат зазначено "Материалы для словаря древнерусскаго языка" Срезневського та "Словарь древнерусского языка (XI–XIV вв.)", що відлунює радянсько-імперську тезу про "общий древнерусский язык"; або те, що в проспекті лексема опінія маркована як західна, тобто винесена з нормативного поля¹⁰⁵, хоч навіть СУМ фіксує її у зовсім незахідних Еллана чи Ліни Костенко (ненормативна, бо в радянських мовах акцептувалися лише запозичення через російську); так само як західними (ненормативними) в ній є лексеми дідо чи мамця (попри те, що "Запорожець, мамцю, запорожець водив босу на морозець" є в Метлинського).

 

Цей перелік можна продовжувати, але найвиразнішим свідченням, що в концепції проспекту "загальноукраїнська літературна мова" = "радянська українська мова" було заявлене винесення за рамки нового СУМу мови діаспори (читай – нерадянської української мови). Вона могла розраховувати лиш на спеціальний словник "як не треба говорити", бо, мовляв, "відхід від уже загалом усталеного [протягом УРСР, – О.Д.] стану літературної мови¹⁰⁶ по-різному сприймається в суспільстві".

 

Цей термін "усталеності" (чи "узвичаєності") в пострадянському українському мовознавстві прозоро пояснив Юрій Шевельов:

"Критерій взорування на російській мові ніколи пізніше не був виразно відкинений або облишений, аж до наших днів. Але прямі посилання на нього, мабуть, видавалися принизливими або драстичними і були заступлені формулою: «як узвичаєне слово в українській мові»"¹⁰⁷.

 

Отже, за результатом (не факт, що за наміром) новий словник мав продовжити лінію радянського мовного планування¹⁰⁸: уніфікацію української мови з російською, зокрема шляхом сепарування від української літературної норми лексики, найбільш чужої російській мові – і академічним авторитетом (хоч не підтвердженим живою мовою) закріпити вже зближену (радянськими словниками і "усталеністю") до російської семантику нашої мови.

 

Однак у квітні наступного року на засіданні відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України проєкт (точніше автора проєкту) розкритикували; в червні критика особи автора сягнула рівня "Урядового кур’єра"¹⁰⁹ (непереконлива, до речі, критика¹¹⁰) – в результаті у вересні цього ж року О. Тараненко ініціює закрити¹¹¹ в інституті тему нового словника (і вчена рада підтримала цю пропозицію), натомість вирішено видати додатковий том до старого словника, в якому зафіксувати "нові слова, значення слів та відтінки значень, особливості слововживання, стійкі словосполучення, фразеологізми, не охоплені" в СУМ-11¹¹². Цей том (у двох книгах) через двадцять років таки вийшов – обсягом 35 тисяч слів, тобто загальний обсяг СУМ-11+1 становив 169 тисяч слів¹¹³.

 

Тим часом у серпні 1999 року виходить президентський указ Леоніда Кучми "Про розвиток національної словникової бази" – і на сцені української лексикографії з'являється новий áктор: УМІФ (Український мовно-інформаційний фонд НАН України), який за допомогою державного інноваційного фонду мав би оцифрувати українські словники (про СУМ не йшлося)¹¹⁴, зробити їх доступними для користування в електронній формі (проєкт "Словники України")¹¹⁵. А через рік, у жовтні 2000-го, в дорученні Кабміну замість "Словників України" вже фігурує "фундаментальна багатотомна академічна лексикографічна система «Словник української мови» (орієнтовно 20 томів)", який виконавці зобов'язані були випустити – і друком, і онлайн – у 2004 році¹¹⁶. І в листопадовому розпорядженні Кабміну координацію відповідних робіт покладено на УМІФ.

 

Академічним мовознавцям залишалося тільки зазначити, що виконавець "в кадровому плані недостатньо забезпечений мовознавцями-україністами найвищої кваліфікації"¹¹⁷ і розвести руками. Через три місяці постановою Президії НАНУ визначено головного наукового редактора проєкту “Словник української мови” – академіка В. Русанівського¹¹⁸, що, як знаємо, всіляко відстоював "усталену" в УРСР мову – як в словнику, такі і в правописі¹¹⁹. Проспект нового словника, звичайно, не опублікували – новий СУМ за фактом був лиш розширеним і відредагованим другим виданням першого¹²⁰.
 

2004 року новий словник не вийшов – не вийшов ні наступного, ні через десять, ні через двадцять два роки, але 2010-го він почав виходити: з'явився перший том¹²¹ (минулого року вийшов його 16-й том¹²²).

 

Бадьорий вступ до цього першого тому – комп’ютерний інструментальний комплекс, електронна картотека, з якої сформовано мовний (щоправда, чомусь у словнику названий лінгвістичним) корпус, математичні графи і комбінаторика теорії множин – породжували вельми високі очікування. Які, однак, зникали вже в міру читання цього вступу – лексикографія вимагає чіткої ієрархічної класифікації, а тут хаотична структура викликала алюзії до Борхесової китайської енциклопедії¹²³: спочатку про реєстр словника, потім про структуру статті – ліва частина, права, знов ліва, далі про реєстр, далі знов ліва частина окремої статті і знову права. І посеред цього вставка на сім сторінок про "Приховану симетрію дієслівних словникових статей" – не як частина опису презентованого СУМ-20, а як прихована реклама давнішої монографії про СУМ-11: оті згадувані вже графи і формалізований аналіз множин, що мав би "репрезентувати певний об’єктивний закон для української мови"¹²⁴, а насправді є псевдонауковим лінгвістичним пшиком: описаний у вставці алгоритм УМІФ виявив не "закон мови", а закон збереження лексикографічних помилок СУМ-11 (але показав уявлення укладачів, що "правильна" українська мова обмежується реєстром дозволених словником слів).

 

Основне, здавалось, розчарування спіткало, коли побачив, що цитатні ілюстрації, на відміну від свого офіційного прообразу СУМ-11, не документовані: з газет, з інтернету тощо – це так само можна написати "зі стелі". Виявилось гірше – з російськомовних джерел.

 

Але коли побачив (с. 43), що відмова від документації – це особливість українського тлумачного словника виробництва УМІФ, бо для російського тлумачного словника (цікаво, чи ця версія теж розроблялась за бюджетні кошти?) передбачена повна документація¹²⁵, то таки вкурвився: для російського продукту – найвищої якості, для українського – и так сойдет. А найбільше вкурвився – що про це відверто і нагло в очі заявляють у виданні, фірмованому НАН України. А там кажуть: "дощ іде..."

 

Але це ще не все. Виявляється, в "Українському національному лінгвістичному корпусі", як бачимо на рисунках вступу, є російськомовні тексти: в рандомно показаному (рис. 3.9) списку з 13 авторів п'ятеро – автори російськомовних текстів¹²⁶.

 

А на наступному рисунку бачимо і повний опис такого тексту: Алекторова Л.П. та ін. Словарь синонимов русского языка... – М., 2008. В українському корпусі, нагадаю.

 

Якщо лінгвістичний корпус у розумінні УМІФ – це не корпус текстів в загальноприйнятому визначенні, а щось інше, то чого тоді керівник цього фонду так брутально прореагував на ідею Орисі Демської створити репрезентативний загальнодоступний Національний корпус української мови¹²⁷?

 

А можливо, це спільний корпус української та російської мов, у якому при пошуку контекстів української лексеми підтягуються і російські фрагменти? Це би пояснило, чому ілюстраціями до реєстрових слів СУМ-20 є переклади російських цитат, прикладами яких рясніло при обговоренні перших томів (цитату з "Камінного господаря" Лесі Українки, нагадаю зокрема, замінили ґуґл-перекладом з російської вікіпедії)¹²⁸.

 

І які, з прикрістю зазначу, не зникли в пізніших – напр. лексему ПАРСИНГ, термін, який так полюбляють в УМІФ (вісім вживань у першому томі), проілюстровано такими цитатами (т. 12, 2021 рік):
"Інструменти парсингу можна використовувати, щоб збирати і систематизувати такі дані, як поштові адреси, контактна інформація з різних сайтів і соціальних мереж. Це дає змогу складати зручні списки контактів і всієї супутньої інформації для бізнесу – дані про клієнтів, постачальників або виробників (із журн.)"

та

"Парсинг розроблений для вилучення, збирання будь-якої відкритої інформації з вебсайтів. Ці ресурси потрібні тоді, коли необхідно швидко отримати і зберегти в структурованому вигляді будь-які дані з інтернету (з наук.-попул. літ.)".

 

Журнал чи науково-популярна література передбачає друковані видання, але ці обидві цитати взяті з інтернету, а точніше з російського сайту habr.com – знайдіть різницю, бо мені не вдалося:
"Инструменты парсинга можно использовать, чтобы собирать и систематизировать такие данные, как почтовые адреса, контактную информацию с различных сайтов и социальных сетей. Это позволяет составлять удобные списки контактов и всей сопутствующей информации для бизнеса – данные о клиентах, поставщиках или производителях"

та

"Парсинг разработан для извлечения, сбора любой открытой информации с веб-сайтов. Эти ресурсы нужны тогда, когда необходимо быстро получить и сохранить в структурированном виде любые данные из интернета".

 

Істинно писав колись на інтернет-форумі Сергій Вакуленко:

"В укладачів словника вже відбулося в голові злиття російської та української мов. Принаймні, на їхню думку, всі запозичення, що є в російській, неминуче мусять бути перенесені в українську, а якщо їх в українській не знайшлося, то це неподобство треба негайно виправити. Звідси й усі цікаві цитати, перекладені з російських джерел"¹²⁹.

 

Джерело "з інтернету" для СУМ-20 – це, виявляється, "з рунета": наприклад, стаття ВИНИРНУТИ:

Більшість людей пробували затримувати дихання під водою: вже через кілька хвилин потреба в повітрі бере гору і вони змушені винирнути заради дорогоцінного кисню (з інтернету).

В рунет (paranormal-news.ru):

Большинство людей пробовали задерживать дыхание под водой – всего лишь через пару минут потребность в воздухе берет вверх, и мы вынуждены всплывать ради драгоценного кислорода.

 

Чи російськомовні ілюстрації зі статті ІЗОТРОПНО:
При побудові космологічних моделей Всесвіту науковці вважають, що речовину в ньому розподілено однорідно та ізотропно (з навч. літ.).

Пойнтинг відкрив ефект зменшення моменту кількості руху, отже, і розмірів орбіти невеликої частинки, що рухається навколо Сонця й ізотропно перевипромінює сонячну радіацію (з наук. літ.);

Навчальна література в першому прикладі – це російський підручник М. Гусейханова і О. Раджабова. "Концепции современного естествознания":
При построении .. космологической модели Вселенной принималось, что вещество в ней распределено однородно и изотропно.

А наукова література в розумінні укладачів СУМ-20 – це Большая советская энциклопедия:

Пойнтинга-Робертсона эффект: уменьшение момента количества движения, а следовательно, и размеров орбиты небольшого тела, движущегося вокруг Солнца .. и изотропно переизлучающего солнечную радиацию.

Зрештою, "наукова література" в СУМ-20 – це не тільки БСЭ, але й "Довідник сільського будівельника" чи "Сільські лінії електропередач"; збірник "Полтавсько-київський діалект" 1954 року (бо як же без нього) став у СУМ-20 журналом і т. д.
 

Ще одним джерелом "наукової" літератури є ДСТУ – як у статті ВІДГІН. Ця стаття, крім цього, є ще характерним прикладом помилкових цитат:
в п. 7.15 ДСТУ 3297:95 написано: відгін лікеро-горілчаного виробництва: дистилят, який отримують під час переганяння спирту з відходів лікеро-горілчаного виробництва.

В СУМ-20 з точністю до навпаки: Відгін, який отримують під час переганяння спирту з відходів лікеро-горілчаного виробництва, називають дистилятом (з наук. літ.).

 

У Вступі до СУМ-20 заявлено: "Докорінно переглянуто ілюстрації. Знято ті, що походили з одіозних джерел", – насправді ж переглянуто тільки ті ілюстрації, які укладачі вважали одіозними, одіозні ж джерела залишилися. Хіба би вони книжки, скажімо, "Служу Радянському Союзу" (Багмута), чи "Наша рідна Москва" (Бажана), чи "Комунізму далі видні" (Тичини) не вважали одіозними.

 

Що, зрештою, не є чимось неймовірним, судячи зі статті ГАЛСТУК:

"Піонерський галстук – трикутна червона хустина, яку носять [саме так, в теперішньому часі] піонери (у 3 знач. [в СУМ-11, в СУМ-20 це 2-ге значення: 'член добровільної масової дитячої комуністичної організації, що існувала в СРСР і об'єднувала школярів віком від 9 до 14 років']) на шиї, зав'язуючи довгі її кінці вузлом".

 

Загалом, підрахувавши приклади в описаній раніше вибірці, можна оцінити, що замінено 19% наявних в СУМ-11 прикладів. Причому кількість прикладів збільшено на 40% – але якої якості, видно з попередніх зразків. Задля справедливості варто зазначити, що не всі такі: є багато цитувань із раніше цензурованих і нових творів, але, на жаль, всіх їх треба перевіряти – як цитати (замість дурман – туман, замість многотисячні – багатотисячні, замість просто в калюжу – прямо в калюжу, замість жадного – жодного тощо), так і авторів (замість Білика – Андрухович, замість Мушкетика – Гончар, замість Руданського – Руденко, замість Глинського – Франко та ін.).

 

Про непозначені купюри в цитатах можна взагалі не говорити: в Абрама Лейтеса, наприклад, "Пруст відповідає тому психологічному самовідштовхуванню західньої людини від кінематографічного темпу життя, самовідштовхуванню, що насамперед виявляється в художньому слові", в СУМ-20 (КУНКТАТОР) виділених слів нема.

 

Відсоток перекладів з російської в нових статтях (а виглядає, що немало) і неповних / неправильних визначень значень в них¹³⁰ – тема окремої розвідки, але наразі завершу останнім штрихом – це присутність маркера зах. для слів західного варіанта літературної мови. В дванадцятому томі СУМ-11 його забрали, але тут Віталій Русанівський та його послідовники, видно, не знали – чи не хотіли знати – праць Юрія Шевельова, який на основі мовних фактів ясно показав, що і українська народна мова формувалася двома групами діалектів (києво-поліськими і галицько-подільськими), і соборна українська (нерадянська) літературна мова – як наддніпрянським, так і наддністрянськими її варіантами. Українська літературна мова типологічно не російська, де літературну мову – значною мірою штучно – зведено до однієї основи. Процитую застереження, що прозвучало на міжнародному конґресі україністів:
"Зафіксоване в системі ремарок СУМу як мінімум байдуже ставлення до просторового варіювання української мови не є випадковим: тут знайшла відображення значно глибша офіційна тенденція до так званої інтернаціоналізації чи «зближення» мов колишнього СРСР коштом нівелювання їхньої національної ідентичності передусім у лексиці... Саме під таким же ідеологічним пресом, тиск якого хоча й варіювався од року до року, однак ніколи не припинявся, було підготовлено й СУМ з орієнтацією вже й на українську «общепонятность»"¹³¹.

 

Отже, за результатом – і, схоже, за наміром – новий словник продовжує лінію радянського мовного планування уніфікації української мови з російською, зокрема шляхом сепарування від української літературної норми лексики, найбільш чужої російській мові – і академічним авторитетом (хоч не підтвердженим живою мовою) закріпити вже зближену (радянськими словниками і "усталеністю") до російської семантику нашої мови.

 

І власне про цю лінію говорив – майже криком кричав – Юрій Шевельов:

 

"Інститут Мовознавства в Києві (як колись Французька Академія) у 50-х роках і далі дуже часто перенаголошував свою пуристичну Францію (не з погляду розвитку української мови, а з погляду взорування на російському зразку). Приймалися ті українські інновації, які були ідентичні з російськими, саму шкалу оцінок брано звідти. Це означало, що українській мові перекреслено не тільки її минуле, а і її майбутнє…

 

Осередком, центром здійснення цієї диявольської політики став тодішній Інститут Мовознавства, а директором у ньому був Іван Білодід. (Пізніше виділення Інституту Української Мови не зробило революції.)

 

…Головним засобом цієї галузки мовної політики була кодифікація мови. Було це тим політично доцільнішим, що назовні воно могло здаватися не антиукраїнською політикою, а, навпаки, максимальною турботою про цю мову. Як же не турбота, коли ось виходить одинадцять томів, а то й томищ, словника сучасної літературної мови – під редакцією, звісно, директора Інституту, п'ять томів граматики сучасної літературної мови, під редакцією, певна річ, того самого директора. І так далі, і так далі. Безпрецедентного обсягу колективні праці, куди впряжені були десятки, а може, й сотні працівників, як колись – рабів на будівлю єгипетських пірамід...

 

А в суті справи вся ця єгипетська каторга проходила під найсуворішим контролем, щоб, борони Боже, нічого «націоналістичного» в ці фараонські, Хеопсові, страхітливо монументальні споруди не продерлося. Тепер лишається тільки суворо контролювати, щоб до пшениці не домішалися бур'яни. Усе, що не ввійшло до тих томищ, – це не «сучасна українська літературна мова», усе це – «архаїзми й діялектизми». Сотні науковців і псевдонауковців розкладають на полички і «вивчають» вміст тих томищ. Тисячі мовних редакторів пильнують, щоб до того золота-пшениці не домішалося щось стороннє, якісь плевели, якесь сміття. Бо що не ввійшло до кодифікації, це таки – кажуть нам – бур'яни й сміття...

 

Пережила українська мова період безсловников'я – сподіваємося, що переживе і період монументальних словників-в’язниць. На сторожі коло нас стоїть слово. Приставляти до цього слова – сторожу – потреби нема"¹³².

 

У вересні мине тридцять років з часу виступу Юрія Шевельова. А українська мова ніяк не може позбутися монументальних словників-в’язниць. Більше того, маю застереження, що по останньому його томі Національна комісія зі стандартів державної мови прийме на цій основі стандарт української мови (як ухвалила припудрений радянський – і за генезою, і за суттю – правопис), а все, що буде за його рамками, оголосить неукраїнською мовою. Бур'яни, мовляв, і сміття.

 

___________________

¹ Підрахунок зроблено за випадковою вибіркою основних реєстрових слів СУМ-11: до плагіатних віднесено статті, де тлумачення є прямим перекладом російської дефініції чи її скороченням, механічним поєднанням фрагментів кількох російських тлумачень або перестановкою їхніх компонентів. Докладніше про вибірку й критерії підрахунку – далі в тексті.

² Проспект тлумачного словника української мови: для обговорення. Уклад. П. Й. Горецький; Відп. ред. В. С. Ільїн. Київ : Вид-во АН УРСР, 1958, 81 с.

³ "Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні в період ІV п’ятирічки найбільше часу і уваги віддаватиме роботі над словниками, в яких відчувається гостра потреба: а саме: а) українсько-російським, б) історичним словником української мови, в) тлумачним словником" (План науково-дослідних робіт Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки на 1946–1950 рр. (Проект). К.: Вид-во АН УРСР, 1946, 186 с.). Порів.: "Працю над словником української мови розпочато в 1958 році" (А.А.Бурячок. Уперше в історії української культури. Друг читача, №5 від 2.02.1971).

⁴ "Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук УРСР для роботи над укладанням нового українсько-російського словника провів „перевертання" російсько-українського словника, а саме: матеріали словника розписані на картки в оберненому порядку, тобто на першому місці подаються українські слова чи звороти, причому відповідне вже до вимог українсько-російського словника змінюється розстановка і формулювання ремарок" (В. С. Ільїн. До питання про укладання нового українсько-російського словника. Мовознавство, №4–5 (1947), с. 245–256).

⁵ І. С. Кривецький. Лексикографічний бюлетень, в. 3 (1953), с. 59.

⁶ В Сталіна – мали "втрачати свою самобутність", "вливатися" в українську національну мову й "зникати" в ній: "Возьмём, например, русский национальный язык. Он сложился, как известно, на основе курско-орловского диалекта, а не на основе классового жаргона. То же самое нужно сказать о полтавско-киевском диалекте украинского языка, который лег в основу украинского национального языка. Что касается остальных диалектов украинского языка, то они теряют свою самобытность, вливаются в украинский национальный язык и исчезают в нем" (Й. Сталин. Марксизм и вопросы языкознания. Правда, (Москва), 20.06.1950).
Але знаючи радянські реалії, неважко зрозуміти: це було не констатацією природного процесу, а настановою підігнати мовну реальність під окреслений партією теоретичний вектор.

⁷ 29 липня 1955 року вийшла постанова ЦК КПУ "Про підготовку і видання словників".

⁸ І. М. Кириченко. Завдання радянського мовознавства в ділянці української лексикографії. Лексикографічний бюлетень, в. 2 (1952), с. 9–18.

⁹ О координационной работе по лексикографии. Лексикографический сборник, в. 2, 1955, с. 205.

¹⁰ Т. В. Зайцева. 40 років української радянської лексикографії. Дослідження з мовознавства в Українській РСР за сорок років. Київ, 1957, с. 111.

¹¹ Укладач "Нового тлумачного словника української мови" Василь Яременко у статті "Домагаюся права... на плагіат!" ("Літературна Україна" від 2 грудня 1999 p.) згадував: "Наприкінці 50-х років ми, студенти філфаку педінституту ім. О. М. Горького, підробляли в Інституті мовознавства розписуванням творів класиків на картки. За одну картку – 1 копійка. Я розписав на картки всі твори М. Кропивницького і кілька томів Карпенка-Карого. Так що серед тих чотирьох мільйонів карток, які склали базу для СУМу, є кільканадцять тисяч карток, написаних моєю рукою".

На черговій координаційній нараді з лексикографії в Інституті мовознавства АН СРСР в червні 1956 року завідувач словникового відділу Інституту мовознавства АН УРСР В. Ільїн, "торкаючись методів роботи над створенням картотеки для Тлумачного словника української мови, пояснив, що українські лексикографи застосовують суцільне розписування (виписується на окрему картку кожне слово і дається до нього відповідна цитата; так чинять з основними творами українських класиків і низки радянських українських письменників), густе вибіркове розписування (вибираються найактуальніші слова; таким методом охоплюється ширше коло творів українських письменників, а також фольклорний матеріал, політична та публіцистична література) і спеціальне розписування «на замовлення», на певну літеру" (О координационной работе..., с. 205–206).

За 1957 рік картотека була "поповнена суцільним розписуванням творів Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Л. Українки, М. Вовчка, П. Мирного, Л. Глібова та інших майстрів українського слова" (Т. В. Зайцева. 40 років..., с. 118).

¹² В. Костева. История создания академического словаря русского языка как отражение "тоталитарной" лингвистики. Известия Волгоградского государственного педагогического университета. 2014. № 5, с. 87–91.

¹³ Бархударов С.Г. Русская лексикография. Советское языкознание за 50 лет. 1917–1967 гг. М., 1967. с. 24–27.

¹⁴ Протокол № 49-Б засідання Президії Академії наук УРСР від 17 серпня 1956 р. (Бюро Президії АН УРСР.) Архів Президії НАН України, ф. 251, оп. 1, спр. 698, арк. 1–66.

¹⁵ ibid., протокол № 39-Б від 4 червня 1957 р.

¹⁶ Підписано до друку 17 березня 1958 року, авторська доповідь про нього датується 23 квітнем цього ж року (Матеріали до регіональної лексикографічної наради з питань укладання тлумачних словників 8–10 травня 1958 р. (російською мовою), К., 1958, с. 16).

¹⁷ А саме:

- джерела словника (яку літературу і словники використовувати),

- широта включення похідних форм та спеціальної лексики,

- подача субстантивованих прикметників, додаткових фонетичних форм, омонімів та словосполук,

- стилістичні маркери,

- кількість, хронологія та географія цитатних ілюстрацій, зокрема з перекладів та підручників (в дужках варто зазначити, що ці підручники аж надто часто були, власне, перекладами російських),

- подача фразеології, її маркування та етимологічні коментарі,

- фіксація лексем в попередніх словниках (про перше письмове вживання вже не йшлося, і загалом, пише автор, цими "необов’язковими моментами роботу над тлумачним словником української мови, як першою працею такого типу в українській лексикографії, не слід ускладнювати"),

- етимологія іншомовних слів (про етимологічні довідки стосовно інших слів не згадувалося).

(Матеріали..., с. 15–16.)

¹⁸ "Б. Не включаються до реєстру словника [...] §14. Слова, що були штучно утворені при складанні різних лексикографічних праць, хоч би вони навіть зустрілися в якомусь літературному творі [...] Примітка: Такими ж «навмисно утвореними» є й деякі слова, подані вперше в теперішніх російсько-українських перекладних словниках (а потім механічно перенесені і в інші словники), в яких їх укладачі, не знаючи українських відповідників до російських реєстрових слів або через недостатність матеріалів, не знайшовши цих відповідників у джерелах, давали до російських слів неіснуючі в українській мові кальки з російських слів, напр.: безчасся – до рос. безвременье, новомісяччя – до рос. новолуние, гавлення до рос. зевание; знаттєлюбність – до рос. любознательность; дослівник до рос. подстрочник та ін.; або вводили в словники як нібито українські слова російської мови, хоч ці слова в українських текстах ніколи не вживалися і ніякими джерелами вони не підтверджуються, напр.: бовтушка – рос. болтушка, зоб і зобний – рос. зоб, зобный; зодчество – рос. зодчество, кістень – рос. кистень, кулич – рос. кулич, окалина – рос. окалина, половий (іменник) – рос. половой (у значенні «трактирный слуга»), здольщина – рос. издольщина, ямщик – рос. ямщик та ін., або, нарешті, подавали в словниках деякі іншомовні слова загальної мови (не фахової), які в українській мові ніколи не вживалися, напр.: ватерпруф (рос. ватерпруф – з англійської мови – непромокальний плащ), шампіньйон– рос. шампиньон – з французької мови) та ін." (Проспект, с. 14).

¹⁹ "багатьох діалектизмів часто ми не можемо пояснити або пояснення їх потребує спеціальних довідок і розшуків", вони "ніде не записані, систематично не зібрані" (Проспект, с. 15).

²⁰ Характерно, що діалектизми були в 17% статей цього зразка тлумачень.

²¹ На це, обговорюючи проєкт, звернув увагу, зокрема, Микола Наконечний.

²² Її перебіг описано в трьох розлогих звітах (Л. С. Паламарчук. Обговорення питань укладання тлумачних словників. Українська мова в школі, 1958, № 4, с. 93–96; Т. Сумникова. Координационное региональное совещание по вопросу составления толковых словарей. Лексикографический сборник, в. 4 (1960), с. 204–207.; Т. О. Марусенко. У відділі словників Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. Лексикографічний бюлетень, в. 7 (1960), с.78-80); для реконструкції обговорення, зізнаюсь, довелось згадати необхідне в радянські часи вміння "читати між рядками".

²³ "П. Й. Горецький наполягав на тому, щоб на базі наявної картотеки робити словник середнього розміру, 4-томний, типу Тлумачного словника російської мови під редакцією Д. М. Ушакова, мотивуючи це тим, що наявна картотека є недостатньою для великого словника, а поповнення її затягнуло б закінчення роботи" (Координационное региональное совещание...).

²⁴ М. Пилинський, І. Чередниченко, Г. Остапчук, В. Мосальський та інші.

²⁵ При перегляді томів СУМ створюється враження, що його укладачі часто суб'єктивно маркували діалектними не діалектизми у властивому значенні цього терміну, а слова, які, на їхню думку, не входять – або не мають входити – в нормативне ядро лексики, були невідомі або маловідомі в їхньому середовищі: часто цитатні ілюстрації до такого слова походять з текстів авторів зовсім різних діалектних ареалів.

²⁶ Зауважу, що в СУМі тільки 162 слова з позначкою зах. (трохи більше 0,1%; з позначкою діал. – 4%), в той час як в лексиконі літературної мови тільки Франка таких недіалектних слів – в основному з його публіцистичних та наукових творів – 4,5 тисячі (це ті, що не включені в реєстр СУМ), а якщо розписати хоч би непідросійську періодику, то їх назбирається десятки тисяч.

Але в СУМі з цією позначкою можна знайти цитати з Лесі Українки, Коцюбинського, Гончара, Смолича та ін. Тлумачення слів з позначкою зах. часто даються, виходячи лиш з контексту одного речення цитати, що не завше є доречним, наприклад:

у Франковому реченні (з "Панталахи") "– Значить, я арештований? – запитав я. – Арештований! – скрикнув він, немов переполошений. – Що се знов за концепт!" концепт пояснено як 'вигадка, фантазія', насправді тут воно означає 'жарт';
в Кобилянської ("Земля"): "Намети сказалися дуже марною охороною проти такої брутальної студені" брутальний пояснено окремим (зах.) значенням 'великий, сильний’ при нормативному значенні 'грубий, жорстокий', хоч насправді це є той самий семантичний відтінок 'жорстокий' – в СУМ окремо наводиться жорстокий мороз = 'лютий мороз', тим більше, що перед цієї фразою авторка описує нещадну жорстокість морозу, від якого "вуха понапухали, а щоки розболіли й розпеклися, мов огнем поприскувані".

²⁷ В джерелах з перекладної літератури перших томів 80% (17 з 22 позицій) – переклади з російської, ще 24 позиції – переклади з російської політичної літератури, зокрема з 38 томів творів Леніна.

²⁸ Дослівно у звіті: "було висловлено застереження проти некритичного використання тлумачних словників російської мови при тлумаченні українських слів." (Координационное совещание..., с. 205).

²⁹ В. О. Винник. Як створювався академічний тлумачний «Словник української мови» в 11-ти томах. Українська і слов’янська тлумачна та перекладна лексикографія. Київ, 2012, с. 21.

³⁰ Т. О. Марусенко. У відділі... с. 80.

³¹ В Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР (зміни в «проспекті тлумачного словника української мови»). Українська мова в школі, 1960, № 2, с. 90–92.

³² Збільшення, зокрема, і через те, що мали включатися "омоніми до слів літературних, наприклад: гей – загальновживаний вигук і гей – західноукраїнське в значенні «як, ніби»". Курйоз в тому, що в самому СУМі цього омонімічного значення гей нема. А інший курйоз в тому, що цей омонім є в словнику Грінченка і, відповідно, в СУМ-20, де ілюстрований цитатою Мартовича з посиланням на словник Грінченка: "Аниця своєму [чоловікові] викала, бо таки проти нього, гей донька (Сл. Гр.)" – тільки що в Словнику Грінченка цієї цитати нема (зрештою, і в Мартовича ця цитата звучить інакше: не своєму, а свому, і не таки, а така).

³³ Для наочності – динаміка кількості слів з цією позначкою в томах СУМу:

³⁴ Робоча інструкція до виписування матеріалів для лексичної картотеки Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. Лексикографічний бюлетень, в. 25 (2016). с. 74–75.

³⁵ Характерно, що зі списку слів, які наводилися в інструкції як "більш-менш поширені", третина в реєстр словника не потрапила.

³⁶ Цікаво, що Л. Паламарчук обґрунтовував обмеження кількості діалектизмів у словнику посиланням на Костю Михальчука, який цілком слушно пояснював Б. Грінченку, що неможливо подати у словнику "одміни кожного слова з погляду фонетичного й морфологічного" (як, наприклад, шапка і шєпка чи бігати і бігать), але не мав застережень до лексичних чи семантичних варіантів, як це подав Паламарчук. (Л. Паламарчук. Тлумачний словник української мови в колі слов’янських словників цього типу. VII міжнародний з’їзд славістів. К., 1973).

³⁷ Зразки розробки окремих слів для тлумачного словника української мови (для обговорення). Уклав А. А. Бурячок, відредагував П. Й. Горецький. Лексикографічний бюлетень, в. 7, 1960, с. 65–68.

³⁸ Точніше, трьох основних (тобто слів з описовим тлумаченням, на відміну від похідних слів із відсильним тлумаченням) слів: багатий, байдужий та бачити (до байдужий було подано дев'ять зразків статей похідних слів у реєстрі).

³⁹ В тлумаченнях значень основних слів відчутний вплив російських тлумачних словників – головно за редакцією Ушакова, БАС, а також 4-томного Словаря русского языка (т. зв. МАС – Малый академический словарь), публікація якого почалася напередодні, 1957 року, наприклад:

В Ушакова: Испытать, пережить.

В Бурячка: Зазнати, пережити.

В Ушакова: Сознавать, понимать.

В Бурячка: Розуміти, усвідомлювати.

Не завжди переклади буквальні, були і з перестановками слів:

В БАС: Считать, признавать кого-либо кем-либо.

В Бурячка: кого, що чим. Вважати, визнавати.

Були також і певні скорочення в перекладі:

В БАС: Воспринимать зрением, наблюдать, замечать глазами.

В Бурячка: Сприймати очима, спостерігати.

Деякі переклади Бурячка 1960 року потім у СУМі були змінені:

В Ушакова: Не подверженный никакому преимущественному влиянию, нейтральный.

В Бурячка 1960: Який не піддається жодному впливові; нейтральний.

В кінцевому варіанті в СУМі він використав формулювання зі словника Грінченка, замінивши ним нейтральний: Який не піддається жодному впливові; індиферентний.

Можна побачити зміни і в протилежному керунку:

В МАС: Не испытывающий влюбленности по отношению к кому-л.

В Бурячка 1960: Який не має або втратив почуття кохання.

В кінцевому варіанті в СУМі він подав буквальний переклад з МАС:

Який не відчуває кохання до кого-небудь.

⁴⁰ Третину цього тому (31%) уклав А. Бурячок.

⁴¹ Весь словник в обсязі 11 томів, що потім вийшли (8528 сторінок, збільшення обсягу було за рахунок збільшення на третину реєстру словника і збільшення на чверть кількості знаків – за рахунок збільшення обсягу цитатних ілюстрацій – у кожній статті) міг поміститися в 9 томах по 948 сторінок.

⁴² Про основні підсумки наукової діяльності установ Академії наук за 1961 рік. Доповіді АН УРСР. 1962. № 3. с. 290–306.

⁴³ Отчет о деятельности Академии наук Украинской ССР в 1966 году. (Проект).

⁴⁴ В. Русанівський, Л. Паламарчук. Хто гальмує видання словників? Літературна Україна, 2.02.1968, с. 3.

⁴⁵ Винник В. О. Як створювався....

⁴⁶ В. Винник, редактор словника, у своїх спогадах про його створення про неї навіть не згадує, хоч, скажімо, не проминув припімнути комліментарну (словник "стане засобом дальшого прогресу науки і культури української соціалістичної нації", "яскравою ілюстрацією торжества ленінської національної політики КПРС") всесоюзну конференцію “Підсумки видання «Словника української мови» (в 11 томах) і дальші перспективи української лексикографії” 30–31 жовтня 1980 року. (Винник В. О. Фундаментальна праця українських лексикографів. Вісник Академії наук Української РСР, 1981, № 2, с. 95–96).

⁴⁷ В. Плачинда. Перший із десяти томів. Літературна Україна, 8.01.1971, с. 2.

⁴⁸ Хоча за кількістю сторінок він був худішим за попередні тільки на 15% – щоб збільшити кількість знаків, в цьому томі на 40% збільшено цитатні ілюстрації (в наступних томах їх кількість зменшилася).

⁴⁹ Розрахунок показує, що якби обсяг цитатних ілюстрацій і кількість сторінок у 7-му тому залишили на рівні попереднього, то решту матеріалу помістили б в останніх томах 10-томника по 834 сторінки.

⁵⁰ Зрештою, всі ці проблеми проявилися вже навесні 1973 року: Л. Паламарчук на VII Міжнародному з'їзді славістів повідомив, що "стало очевидним, що «Словник української мови» складатиметься з 11-ти томів обсягом у середньому по 130–140 авторських аркушів" (Л. Паламарчук. Тлумачний словник..., с. 19). В підсумку середній обсяг всіх томів вийшов 136 авт. аркушів.

⁵¹ Кількість реєстрових слів у двох останніх томах – 60% середнього рівня в попередніх томах, зате обсяг ілюстрацій – 136%.

⁵² "радянський мовознавець, відповідальний за стандартизацію української літературної мови" (Юрій Шевельов. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941): стан і статус. 1987, с. 258). Син М.С.Пилинського, учасника наради 1958 року.

⁵³ Микола Пилинський. Скарбниця нашої мови. Літературна Україна, 27.07.1971, с. 4;

М. Пилинський. Словник і наше мовне життя (До виходу першого тому «Словника української мови» АН УРСР). Українська мова і література в школі, 1971, № 8, с. 20–29.

М. М. Пилинський. Словник і культура нашої мови (до виходу першого тому Словника української мови АН УРСР). Мовознавство. 1971, № 5, с. 75–87.
Разом 14,4 тис. слів обсягом 103,4 тис. знаків.

⁵⁴ Пропущено твори авторів, яких у часи відлиги вже були повернули в обіг – але, як зауважив Пилинський, не в джерела словника. В розвиток цієї проблеми СУМу можна додати, що з відомих політичних причин після 3-го тому з ілюстрацій словника зникли цитати Бориса Антоненка-Давидовича, після 4-го – Івана Чендея і Романа Іваничука, після 7-го – Миколи Руденка...

⁵⁵ "Надто суворий підхід до таких лексичних груп, як термінологія, поетизми, розмовна лексика, просторіччя, діалектизми, старослов’янізми, застаріла лексика", – Пилинський наводить приклади немотивованих пропусків, але з 85 наведених ним прикладів пропущених слів у додаток в 11-му томі включено тільки 8.

⁵⁶ Помилковість тлумачень слів і пропуски їхніх значень – особливо в тих словах і значеннях, що поширені на заході України.

⁵⁷ Неправильні маркування слів ремарками діалектне, рідко, розмовне, відсутність позначки не рекомендується тощо.

⁵⁸ Наводяться тільки сучасні ілюстрації до давніх слів, часом цитата "не розкриває значення реєстрового слова або не підтверджує його вихідної форми", або в ній використовуються відсутні в словнику слова.

⁵⁹ Зокрема, "паралельне наведення багатьох слів з початковим в–у, в результаті чого в Словнику з’явилися невідомі досі в мові слова: «уміст», «утім», «укладка» – «вкладиш» (замість вміст, втім, вкладка) і под. (а чому тоді не «узяття»; адже для цього є більше підстав, ніж для слова «уміст»; чому не «укладиш»?!). Дивують також такі форми, як усесвітній, усесоюзний, усеукраїнський..."

⁶⁰ Пилинський наводить низку прикладів пропусків поширених фразеологізмів та паралельних висловів.

⁶¹ Неоднакова розробка аналогічних слів.

⁶² Ряд слів "без документації взагалі викликає сумнів щодо їх місця в мові".

⁶³ Щоб склалось враження про рівень рецензії, наведу один штрих. Жовтобрюх пише: "Надзвичайно багатий ілюстративний матеріал «Словника» розташований при кожному витлумачуваному слові" (звертаю увагу – при кожному); а в наступному абзаці зазначає: "Щоправда, окремі слова не мають відповідних ілюстрацій" (тобто якщо окремі слова не мають не те що "надзвичайно багатого", а взагалі жодного ілюстративного матеріалу, то як його може мати кожне витлумачуване слово?) Але він продовжує: "Їх небагато – адреналіновий, адресування (стор. 21), бетонопідіймач, бетоноукладач (стор. 163)" і т. д. – всього вісім прикладів таких випадків: як на 18 тисяч слів, то дійсно небагато. Але якщо заглянути на оцю вказану стор. 21, то легко можна підрахувати, що з 24 розміщених на ній статей тлумачень слів ілюстрації відсутні не при двох, а при десяти (42%). Якось важко ці відсотки охарактеризувати як "небагато" – але, як бачимо, не для Жовтобрюха.

⁶⁴ Bohdan Strumiński. Словник української мови. Том перший, А–В. Академія Наук Української РСР. Інститут мовознавства ім. О. Потебні. Київ 1970, s. 799. Slavia Orientalis, r. XXI (1972), no. 3, s. 350–352.

⁶⁵ Уляна Єдлінська, Валентина Карпова. Добрий початок великої роботи. Словник української мови, т. 1. Видавництво «Наукова думка», К., 1970. Жовтень, 1972, № 4, с. 147–151.

⁶⁶ "Зовсім випала з уваги укладачів преса XIX ст. У списку джерел немає ні одної назви української періодики того часу (газети, журнали, наукові записки). Це тоді, коли спеціалісти підкреслюють, що зокрема з середини 70-х рр. XIX ст. публіцистичний стиль української літературної мови досяг високого рівня. У його формуванні пресі належить важлива роль. До того, як відомо, ці джерела не були враховані ні у словнику Грінченка, ні в інших дотеперішніх словниках".

⁶⁷ "...можна задуматися, чи на місці є ремарка діал. при таких словах, як: балювати, банда (група музикантів), виображення, виображувати, випроваджуватися і подібні. Тут більше відповідала б ремарка зах., бо це слова літературно-книжкового походження".

⁶⁸ Координаційно-дорадча структура АН УРСР.

⁶⁹ Andrej Kurimský, Růžena Šimková. Výkladový slovník ukrajinštiny. Československá rusistika, 19 (1974), pp. 178–184.

⁷⁰ Представляючи СУМ на VI міжнародному славістичному конгресі у Варшаві 1973 р., Микола Пилинський прямо підтвердив, що словник задумувався яко інструмент мовного планування, заявивши, що до словника вибирано – щоб кодифікувати її нормою – лексику, "яка має перспективи в майбутньому", себто, як пояснив присутній на конгресі Олекса Горбач, "по змозі ідентичну з російською чи кальковану з російської" (Олекса Горбач. Чи "курдупельне" слово "зудар", а чи радше "курдупельні" київські словникарі? Українське слово (Париж), ч. 2163-4, 8.-15.V. 1983, с. 3).

⁷¹ Але є, можна би було додати, два томи "Колгоспної виробничої енциклопедії", три томи "Української сільськогосподарської енциклопедії", а також "Механізація і електрифікація виробничих процесів у колгоспах", "Жилий будинок колгоспника" тощо.

⁷² Andrej Kurimský, Růžena Šišková. Російсько-український словник І–IIІ, голова ред. колегії акад. І. К. Білодід, Наукова думка, Київ, 1968, 2183 стор. Slavia XXXX (1971), 4, s. 633–638.

⁷³ Серед інших прикладів вони наводять нормативний статус в СУМі слова буряковод – цікаво, що один із редакторів першого тому Г. Гнатюк згадувала, що Білодід був розлючений після нагінки в ЦК КПУ, коли в реєстр включили буряківник і записали 'буряковод: те саме, що буряківник' (Гнатюк Г. М. Дещо з історії Інституту мовознавства. Мовознавство. 2010, № 4–5, с. 77–87).

⁷⁴ Про першу – див. його рецензію на перший том.

⁷⁵ Як відповідь Білодіда виглядають слова з його інтерв'ю в «Радянській Україні» від 10.02.80: "У сучасний період нові надбання термінів ідуть спільно у всіх мовах, причому велику допомогу в цьому подає російська мова. Але ж лексичне освоєння нових спільних термінів у кожній мові відбувається засобами її національного словотвору (напр., в українській: космический – космічний, электросварка – електрозварювання, луноход – місяцехід і под.)".
А "неуцьке базікання про якусь русифікацію української мови є виявом жалюгідного нерозуміння самих процесів світового розвитку мов, зокрема й процесів розвитку мов наших соціалістичних націй", бо російська мова стала (з контексту можна зрозуміти: єдино дозволеними) засобом і передумовою "всебічного засвоєння і примноження досягнень сучасної цивілізації".

⁷⁶ Олекса Горбач назвав його словником "вибраної лексики вибраних редакторами письменників" (Олекса Горбач. Чи "курдупельне" слово...).

⁷⁷ Останній том, за даними тижневика "Друг читача", вийшов 8 вересня 1980 року; 30–31 жовтня цього року відбулася згадувана вже підсумкова конференція, виступи на якій були опубліковані у збірнику. Русизми у СУМі після еміграції з СРСР 1979 року невтомно викривав Святослав Караванський.

⁷⁸ І річ не тільки у відсутності в СУМ, скажімо, 50,4 тис. лексем зі словників Грінченка та Желеховського (відповідно 20,9 тис. і 22,8 тис. плюс 6,7 тис., що є в обох словниках), а й у тому, що 38 тис. (28% реєстру СУМу) нема в корпусі ГРАК серед 111 млн слів, що добре узгоджується з оцінкою (степенева апроксимація) реєстру корпусу в 6 млн слів: 90–95 тис. (із них біля 50 тис. – гепакси, зустрічаються в корпусі лиш один раз), тобто близько сорока тисяч слів з реєстру СУМ корпус лексичної картотеки статистично не мав би покривати. Іншими словами, СУМ значною мірою наповнений майже потенційними лексемами за рахунок не включеної корпусно-релевантної лексики.

⁷⁹ В. Білоноженко, А. Бурячок, В. Винник, Г. Гнатюк, Л. Родніна та інші. Обережно – плагіат! Літературна Україна, 18.11.1999.

⁸⁰ Для економії місця даю приклади слів з одним значенням, але, звичайно, ними не обмежується – наприклад:

АМОРФНИЙ:

СУМ: 1. Який не має кристалічної будови. 2. Безформний, розпливчастий.

МАС: 1. Не имеющий кристаллического строения. 2. Бесформенный, расплывчатый.

(тут не передано загальнішу сему цієї лексеми: 'позбавлений чіткої форми чи внутрішньо впорядкованої структури', яка може стосуватися і речовини – але твердої, про що не згадано у термінологічному визначенні МАС і СУМ, – і тексту, і організації чи людини).

ЧИСЛО:

СУМ: 1. Поняття, за допомогою якого передається кількість і провадиться лічба. 2. День місяця в порядковому ряді інших днів. 3. Кількість кого-, чого-небудь. 4. Сукупність, група яких-небудь осіб, предметів.

БАС: 1. Понятие, при помощи которого выражается количество и ведется счет. 2. День месяца в порядковом ряду других дней. 3. Количество кого-, чего-нибудь, считаемое единицами. 4. Совокупность, состав каких-нибудь лиц, предметов.

(На марґінесі можна, скажімо, зазначити, що перше, математичне, значення у викладі БАС і СУМ не охоплює цілі класи чисел – ірраціональні, наприклад).

⁸¹ Наприклад:

БАСОК:

СУМ: Струна в музичних інструментах, що дає низький звук.

МАС: Струна на щипковых музыкальных инструментах, дающая низкий звук.

⁸² Ось, наприклад, визначення лексеми "шканцы" в БАС:

Средняя часть верхней палубы военного корабля (от гротмачты до юта), где совершаются все официальные церемонии (смотры, парады, встречи и т. п.).
А ось в СУМ:
Частина верхньої палуби корабля між середньою й задньою щоглами, де відбуваються всі офіційні церемонії (огляди, наради, зустрічі і т. п.).

Одруківка "наради" замість "паради" тільки підтверджує, що українська версія походить з дефініції БАС: неуважний копіпаст, щоправда, зі спробою виправлень деяких – хоча не всіх – її неточностей, але і з внесенням своїх помилок. Щодо виправлень: шканці – це кормова частина, а не середня (від грот-щогли до юта – це ж ближче до корми, а не до середини), крім того, шканці на кораблі (й – історично – не обов'язково військовому) є, хоча на ньому може не бути юта, а навіть грот-мачти. Але заміна – це вже до другого – "від грот-щогли до юта" на "між середньою й задньою щоглами" звужує евентуальну за визначенням наявність шканців тільки до трищоглового вітрильника: бо що таке середня щогла на, скажімо, двощогловому вітрильнику? А загалом українське визначення дублює неточності російського: по-перше, шканці тепер не обов'язкового на верхній палубі (авіаносці, наприклад), а по-друге, основне у цьому визначенні не розташування шканців (на сучасних кораблях воно просто призначається), а їхні функції, а вони (це по-третє) не обмежуються церемоніальними. Коректніше було би визначити так:

ШКАНЦІ – частина палуби корабля, відведена для офіційних церемоній і вахтової служби; на вітрильниках – ділянка верхньої палуби в кормовій частині корабля, позаду грот-щогли.

⁸³ Зрештою, і досі залишається – у цьому сенсі можна сказати просто українського мовознавства.

⁸⁴ При такій вибірці і цих відсотках довірчий інтервал становить від 2,1% до 3,7% (з довірчою ймовірністю 90%).

⁸⁵ 52% "запозичень" – з БАС, 38% – з МАС, 6% – зі словника Ушакова, 4% – Ожегова.

⁸⁶ Ще один випадок такої лексикографічної псевдосемантики – у статті ЗАОЧНИЙ, де до першого значення 'який відбувається за відсутності особи, якої що-небудь стосується' додано відтінок 'який бере участь у чомусь, не будучи присутнім' з ілюстрацією прислів'ям зі збірки Номиса "Заочного купця пугами б'ють". В словнику Желеховського є пряме пояснення, що "заочний купець" – це евфемізм до слова злодій. Зміст приказки, відповідно, цілком прозорий: злодія пугами б'ють, що аж ніяк не підтверджує цей фіктивний відтінок. В СУМі ж варто було зафіксувати його застаріле значення, засвідчене Желеховським: 'підступний, той, що діє позаочі, з-за спини', що дозволило б простежити семантичну еволюцію лексеми.

⁸⁷ "Дієслово студити має дві протилежні за напрямом дії ЛСВ: «зігрівати» – «охолоджувати»" (Остратюк Н.М. Лексико-семантична група: "дотикові дієслова". Закарпатські філологічні студії, 2019, № 1 (9), с. 19).

⁸⁸ Наприклад: "Та сильна буря де перетопила судна його, де прикотила назад, до європейських берегів" (Іван Білик).

⁸⁹ Жодне з них не ілюстроване відповідною цитатою.

⁹⁰ "По обличчю в мене котився піт. У салоні було перетоплено" (Олекса Логвиненко, переклад Фрідріха Дюрренматта).

⁹¹ "Залізну силу, що не має меж,

Дихання Боже в сльози перетопить

І скрутить бич безжалісних пожеж

З маленьких іскор схованих у попіл" (Олена Теліга).

⁹² "Хотілося унезалежнити людей від їх матеріальної, а з тим і духової кризи, звільнити їх від пересудів і перетопити їх ув одну свідому етнічну цілість" (Улас Самчук).

"Навіть говірка вимагає обробітки, коли вона має стати органом художньої передачі. Її треба було так перетопити з елементами літературної мови, щоб не залишалось враження дерева, дочіпленого механічно до металу, або навпаки" (Михайло Рудницький).

⁹³ "У новелях із рідним сюжетом не вмів він суспільних питань перетоплювати на чисто психольоґічні проблеми; до загальних вільних сюжетів не находив спонук" (Михайло Рудницький).

⁹⁴ "Сильна, панівна нація не потребує стверджувати себе в середині самої себе, бо вона і так досить сильна; вона зацікавлена в розкриванні своїх меж, але не для того, щоб самій розчинитися в чужому, а щоб чуже перетоплювати в собі (тактика melting-pot)" (Юрій Шерех).

⁹⁵ У ширшій дефініції: 'розтоплювати, розплавляти, проплавляти що-небудь силою тепла, почуття, погляду і т. ін."

⁹⁶ "Старостова добре висмажила м'ясо і почала гостити сільських урядовців, що зійшлися в хаті" (Михайло Фінцицький, переклад Юрія Шкробинця).

Це значення, до речі, є в російському словнику Ушакова у выжарить, яке укладачі, вочевидь, переочили (в БАС, МАС та Ожегова його нема).

⁹⁷ "Додати товщу і висмажити капусту (около пів год.), мішаючи, щоб не пригоріла" (З. Терлецька).

⁹⁸ "Яблука висмажити добре, як уже густі наложити ними крухий пляцок" ("Нова хата", 1929).

⁹⁹ "Осталі на серветі суниці можна висмажити на мармеляду, додаючи трохи цукру" ("Нова хата", 1927).

¹⁰⁰ "Вже сонце висмажило не одну поливанку бруку та алей бульвару, що двірники робили за приписом поліції" (Олесь Досвітній).

¹⁰¹ "Одна воднева бомба, вибухаючи на висоті тридцять п'ять кілометрів, дає стільки теплової енергії, що вона може висмажити все в радіусі від ста до ста сорока кілометрів" (Робер Мерль, переклад Григорія Філіпчука).

¹⁰² Наприклад, стаття ШМАТУВАТИ:
1. Розривати що-небудь на шматки. // Роздирати чиєсь тіло на шматки (про хижих тварин). // Рвати на шматки, робити дірявим (перев. одяг, тканину і т. ін.). // Різати, ділячи на шматки. // Рвати, тріпати, шарпати когось, щось (про вітер, шторм і т. ін.) // Розтинати простір яскравим спалахом, світлом (про блискавку, промінь і т. ін.) // перен., рідко. Робити уривчастим (розмову, думки тощо).
Всі ці подані яко відтінки значення є лиш контекстами реалізації того самого семантичного інваріанта, зазначеного у визначенні самого значення (деякі з них – у переносному значенні чи образно).
Натомість у коректно виділеному відтінку '// перен. Завдавати великих втрат, поразки (перев. в бою)': "Гарматні ядра шматували тісні ряди скупченого на валах козацтва" маємо реальне зміщення семантичного фокуса з базового процесу на супутній: деструкція, втрата функціональності, що супроводжує розривання.
З іншого боку, відтінок '// перен., розм. Жорстоко, нещадно бити кого-небудь' ("Троє Щербин, як можуть, безжалісно гамселять і шматують Юрка…") є радше повноцінним значенням: тут зникає суть дії розривання – генетично переносне вживання в синхронному описі вже функціонує як окреме значення. Власне на такі помилки вказував Йозеф Філіпець у своїй рецензії: "Як переносні позначаються не лише вживання слів, але й деякі самостійні значення. Тут відбувається схрещення синхронного та діахронного поглядів" (Josef Filipec. Akademický slovník současné ukrajinštiny. Slovo a slovesnost, r. 43 (1982), č. 3, s. 240–244).

¹⁰³ Хоча з наведеного в проспекті прикладу застосування цієї фіксації (позначеної однією вертикальною рискою – на відміну від відтінка значення, позначеного двома рисками) видно, що проблема розмежування семантики та синтагматики залишилася:

БІЛИЙ. 1. Який має колір снігу, молока, крейди; ант. чорний. Б. папір; Біла сорочка, скатерка; Біле простирадло. || Який є таким (про колір). Хмари були білого кольору, | У порівн. Б., як сніг (як молоко і т. ін.). | Як пост. епітет. Б. сніг. | Підсил. (розм.). Б.-б., б.- білісінький, б.-пребілий. || Покритий снігом; стос. до снігу, зими. Біле поле; ... || Який має шерсть або пір’я такого кольору. Б. кінь, собака, кіт. | У назвах тварин, перев. полярних. Б. ведмідь; Біла сова; ...
Перший з виділених відтінків 'який є таким (про колір)' не фіксує якогось семантичного зміщення: білий колір та білого кольору – це просто граматико-синтаксична реалізація семантики прикметника; відтінок виник лиш через невдале формулювання самого визначення значення, що добре описує предмет-носій ознаки, але породжує тавтологію в конструкціях із назвами кольору – досить було б сформулювати значення ширше: 'який має або становить колір...' і тавтології б не виникало.

Так само фіктивним є відтінок 'який має шерсть або пір’я такого кольору': в наведених прикладах нема жодного семантичного зміщення (білий кіт = кіт, що має колір снігу, а уточнення, що білою є його шерсть – це те, саме, що уточнювати, що сорочка біла, бо з тканини такого кольору). Такий ряд можна механічно продовжувати залежно від назви предмета або істоти: 'який має кору такого кольору' (біла береза), 'який має пелюстки такого кольору' (біла квітка) тощо. Бо це не відтінок значення прикметника білий, а лише окрема група його типової сполучуваності.

¹⁰⁴ Олександр Тараненко. Новий словник української мови (концепція і принципи укладання словника). Кам'янець-Подільський, 1996, 172 с.

¹⁰⁵ "Позначка зах. літ. (західноукраїнське літературне) характеризує одиниці (перев. книжного стилю і запозичення з європейських мов), які вживалися в західноукраїнській літературно-мовній практиці протягом 2 пол. 19 – 1 пол. 20 ст. і які, не будучи вузькодіалектними, не ввійшли, однак, до загальноукраїнської літературної мови: ВІДЧИТ..., зах. літ. Доповідь, лекція" (ibid.)

¹⁰⁶ Це пізніше, через 22 роки, пояснення автором проспекту своєї позиції – див. Олександр Тараненко. Словники української мови в діяльності Академії наук України. Народна творчість та етнологія. 2018, № 4.

¹⁰⁷ Юрій Шевельов. Про критерії в питаннях українського офіційного правопису. Мовознавство, 1995, № 2–3, c. 3–7.

¹⁰⁸ Цю лінію доволі відверто змалювала в пізнорадянські часи Марія Леонова з Донецького університету (М. В. Леонова. Лексико-семантичні відношення між російським запозиченням і українським відповідником. Мовознавстві, 1985, № 4, с. 53–57).

¹⁰⁹ Анатолій Непокупний. Де базуватись українському мовознавству: на хуторі поблизу Хутора-Михайлівського? Урядовий кур'єр, 21.06.1997, № 111–112.

¹¹⁰ Критик писав, що був приголомшений, коли йому до рук потрапив проспект словника: "Як? Одноосібно брати на себе відповідальність за концепцію праці з загальнонаціональної ваги, коли засади попереднього тлумачного словника розроблялися величезним колективом науковців, серед яких були академіки П. Тичина і М. Рильський?" – насправді, єдиним автором проспекту СУМ (тоді ще ТУМ) був П. Горецький; другий пункт критики теж стосувався одноосібності авторства передмови до перевидання словника Б. Грінченка: "Зухвалі за жанром та безвідповідальні за характером, обидві вони свідчать не стільки про вину, як про біду їхнього виконавця. Це могло б залишатися і приватною справою автора, якби останній не очолював державної установи. І тут уже стає незрозумілим, чому біда керівника має переходити й на творчі перспективи очолюваного ним Інституту української мови".

¹¹¹ Кошторис такого словника (8–10 томів по 150 обліково-видавничих аркушів) О. Тараненко і А. Бурячок в розмові з представником видавництва "Аконіт" оцінювали в 300–375 тис. доларів. (Василь Яременко. "Домагаюся права...")

¹¹² Це рішення мало поважних критиків, Орест Ткаченко (завідувач відділу загального мовознавства Інституту мовознавства), наприклад, таку концепцію окреслив як визнання того, що "уже наявний 11-томний «Словник української мови» є найдосконалішим словником такого типу, що відбив найвищі досягнення української лексикографії. Якщо він і потребує доповнень, то для цього цілком вистачить додаткового 12-ого тому" (Орест Ткаченко. До концепції нового "Словника української мови" (Перевидання з додатками чи новий словник?). Українська мова, 2002, № 1, с....

¹¹³ В кожному томі зазначали кількість реєстрових слів в ньому, сума цих чисел дає 135 109 слів, в енциклопедії "Українська мова" фігурує 134 тис. слів. З моїх підрахунків, з них 17 тис. – паралельні форми і 26,6 тис. – похідні.

¹¹⁴ "На нараді з питань розвитку національної словникової бази України [Матеріали наради з питань розвитку національної словникової бази України (1 березня 1999 року)] було розглянуто проєкт розпорядження про відповідні заходи, де запропоновано серію «Словники України», заплановану в межах акції Президента України «Передаймо нащадкам наш скарб – рідну мову». На цій нараді йшлося про низку лексикографічних проєктів («Орфографічний словник української мови», «Українсько-російський словник», «Російсько-український словник», «Орфоепічний словник української мови» та ін.), за винятком одного, проте найважливішого – «Нового тлумачного словника української мови»" (Іван Вихованець, Анатолій Непокупний, Орест Ткаченко. Про новий тлумачний словник української мови. Мовознавство (Доповіді та повідомлення на IV Міжнародному конгресі україністів), 2002, с. 19–20.

¹¹⁵ "Підтримати пропозицію Національної академії наук України щодо видання нового покоління академічних україномовних словників та створення їх електронного відповідника для інформаційних комп'ютерних систем (проект "Словники України")" (Указ Президента України №967/99 від 7.08.1999 "Про розвиток національної словникової бази").

¹¹⁶ В. Німчук. Про сучасну українську тлумачну лексикографію. Українська мова, 2012 № 3, с. 3–30.

¹¹⁷ Вихованець.. Про новий тлумачний словник...

¹¹⁸ Віталій Русанівський (1931–2007) укладав низку статей в 7-му томі СУМу, я рандомно перевірив на плагіат десять із них – дві не сплагіачені: ПОШИРЮВАЛЬНИЙ і ПРАВДИВИЙ, але перше з них витлумачене неточно: 'спрямований на поширення' (тобто 'на розповсюдження' в найбільш вживаному значенні цього слова), точніше би було '...на розширення'.

¹¹⁹ "У травні [2002 року] на одному із засідань бюро Відділення літератури, мови й мистецтвознавства НАН України головний редактор створюваного тлумачного словника української мови В. М. Русанівський недвозначно висловився про те, що за своєю джерельною базою й систематизацією лексичного матеріалу цей словник зорієнтовано на період до кінця 80-их років XX сторіччя, тобто до незалежності України. Це зумовлено, мовляв, потребою відбити «усталені» мовні явища" (Іван Вихованець. Ненаукові пристрасті навколо українського правопису. Українська мова, 2004, № 2).

¹²⁰ Тобто можна би було перефразувати О. Ткаченка: "Уже наявний 11-томний «Словник української мови» є найдосконалішим словником такого типу, що відбив найвищі досягнення української лексикографії. Якщо він і потребує доповнень, то для цього цілком вистачить випустити його другу редакцію" (див. Орест Ткаченко. До концепції...).

¹²¹ Науковий редактор – Ніна Озерова, завідувач відділу російської мови в Інституті мовознавства. З її біографій, публікацій, висловлювань важко собі уявити, що укладати Словник української мови було мрією її життя – хіба словник "усталеної" української мови.

¹²² Науковий редактор 12–16 томів – Ігор Шевченко, кандидат технічних наук.

¹²³ "Ця класифікація включає поділ всіх тварин на: (a) належних імператору, (b) бальзамованих, (c) приручених, (d) поросят, (e) сирен, (f) казкових, (g) бродячих псів, (h) включених до цієї класифікації, (i) тих, що тремтять, як перелякані, (j) незліченних, (k) намальованих дуже тонким пензлем з верблюжої вовни, (l) інших, (m) тих, які щойно зламали вазу, (n) тих, що здаля нагадують мух".

¹²⁴ У статті СУМ про дієслівну лексему вказується її доконаний і недоконаний вид; кожен із них може мати кілька паралельних інфінітивних форм, до кожної з них подаються граматичні характеристики (переважно закінчення з частиною основи 1-ї і 2-ї форми однини – в §§20–45 проспекту це детально прописано); якщо для групи таких паралельних форм ці подавані квазізакінчення однакові, то для економії словникової площі граматична характеристика подається після всієї групи, яку тут названо блоком. Так-от, у цій вставці описано формалізованою математичною мовою алгоритм, на основі якого можна скласти програми і перевірити гіпотезу "1-2-3-4" (що була сформульована на основі трьох постулатів "2-3-4"): одна стаття, максимально два види (очевидно), максимально три блоки (що ніби відповідає трьом парадигматичним класам, але насправді постулюється визначеними правилами виділення квазізакінчень), максимально чотири паралельні форми в одному компоненті. Цитую: "Самі ж ці постулати сформульовані як результат спостережень над текстами дієслівних словникових статей СУМ-11 на початку 90-х років, коли комп’ютерну базу даних Словника ще не було створено. Тоді ж постало питання: чи всі дієслівні словникові статті СУМу задовольняють ці постулати і чи не існує винятків із правила «1-2-3-4»”? Відповідь на це питання в той час одержати було дуже складно, оскільки продивитися в «ручному» режимі структури близько 41 тис. дієслівних словникових статей, розроблених у СУМ-11, нереально. Це завдання ми розв’язали лише у 2001 році на основі сформованої бази даних СУМу, що дало можливість створити інструментальний комплекс для його модернізації та проведення на ньому ряду досліджень". Детальність прописування алгоритму викликає підозру, що це фрагмент звіту якої бюджетної науково-дослідної роботи, де треба побільше сторінок, але менше з тим: для одного видового комплексу виведено 84 теоретично можливі сигнатури, а на матеріалі СУМ-11 зафіксовано 52 структурні класи дієслівних статей. Констатовано, що "одержана класифікація є коректною. Разом з тим вона досить точна – показово, що з неї не знайшлося жодного винятку на масиві близько 41 тис. дієслівних лексем. Більше того, ця класифікація не дає хиб і на масиві нового – 20-томного варіанта СУМу, створеного в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України, який на момент написання цього тексту налічував понад 48 тис. дієслів. Отже, можна стверджувати, що отримана класифікація охоплює всі факти з класу «українське дієслово» і репрезентує певний об’єктивний закон для української мови, а не лише для конкретного, хоч і великого, Словника".
Що тут скажеш, крім того, що це ніяке не доведення: множина реєстру словника є лиш відібраною нормалізованою підмножиною лексичного складу мови, а правила відсікання основи – специфічні для певного словника?
Лиш те, що мене зацікавила ця гіпотеза – і десь за квадранс перегляду в “ручному режимі" найпотенційніших "порушників" цієї закономірності побачив сім паралельних форм в одному компоненті:

"ЗАВ'ЯНУТИ і рідко ЗАВ'ЯТИ, ЗВ'ЯНУТИ, ЗІВ'ЯНУТИ і рідше ЗОВ'ЯНУТИ, ЗІВ'ЯТИ і рідше ЗОВ'ЯТИ, в'яну, в'янеш".
Щоправда, вони помилково розведені в трьох статтях, оскільки їх, ці три статті у 3-му томі СУМ, укладали три різні укладачі і дві різні редакторки – тому не звели всі паралельні форми в одну статтю.

¹²⁵ "title [nvarchar (255)] – назва джерела ілюстрації (зарезервовано для російського тлумачного словника)", що означає поле на 255 знаків, і "kind [int] – вид ілюстрації (зарезервовано для російського тлумачного словника)" – цифровий ідентифікатор виду.

¹²⁶ Російські мовознавці Людміла Бабенко, Артур Багдасаров, Алєксандр Бабкин, Єлена Бабушкіна-Лорентцен і український матеріалознавець Юрій Бабаскін (у списку Бабаскин – оскільки використана публікація цього немовознавця російською мовою).

¹²⁷ Певне припущення висловив з цього приводу проф. Анатолій Полікарпов: "Можливо, такий критичний запал рецензента зумовлений тим, що він побачив у створюваному за участю О. Демської-Кульчицької корпусі конкуренцію тому корпусу, що створено під його керівництвом? Мабуть, саме тому він і намагається довести, що створювати жодного іншого корпусу, крім того, що є у нього, не потрібно. Ця позиція не тільки не свідчить про широкий науковий світогляд рецензента, але й, можливо, вказує на його мафіозно-монополістичні замашки" (А. Поликарпов. Об одной рецензии. Лексикографічний бюлетень, в. 16 (2006), С. 200–205).

¹²⁸ Орест Друль. Чорні коцури українського мовознавства. Збруч, 13.10.2020.

¹²⁹ Цікавим підтвердження його висновку є відповідь на закид В. Німчука, що в СУМ-20 статтю БЛАГОВІСТ вартувало б вдосконалити, додавши, що [в українській мові] це "розмірені удари в один великий дзвін" – В. Широков пише: "Благовіст – це не обов’язково «розмірені удари в один дзвін» (с. 22). У деяких [російських] джерелах благовістом, крім вказаного (в один дзвін, перед службою), називають благовіст у декілька дзвонів, перебірний благовіст, благовіст перебором і т. ін. (див.: Тосин С.Г. Благовест и перезвон: к определению понятий // Сиб. филол. журн.– Новосибирск, 2009.– № 1.– С. 23–27)". (В. Широков. Репліка...)

¹³⁰ Оцінити, головно в нових реєстрових словах, стосовно виправлення помилок старих, з СУМ-11, можна за тією ж вибіркою: поправки внесли в 4% визначень значень і 20% відтінків значень, ще в 1% змінили статус відтінків на значення чи навпаки.

¹³¹ Вихованець… Про новий тлумачний словник...

¹³² Виступ Юрія Шевельова на III Міжнародному конгресі україністів (що відрізнявся від поданого тексту доповіді, який увійшов у публікацію матеріалів конгресу). Цит. за Корогодський Р. Якщо наука твориться під паличку диригента, то годі побачити науку і почути музику: Харківські враження. «Час/ТІМЕ», 6.09,1996. Про текст виступу див. Сергій Вакуленко. Декілька філологічних уточнень із приводу коментарів Оксани Забужко до її листування з Юрієм Шевельовим. Збірник Харківського історико-філологічного товариства, т. 14 (2011), с. 363–369.

 

^{Для ілюстрації використано роботу Ганни Друль (знимка Тараса Гіппа)}

26.06.2026