Життя для мистецтва

АРХІТЕКТУРА, ГРАФІКА Й УРЯТОВАНІ ПЕРЛИНИ ГАЛИЧИНИ ЗЕНОВІЯ СОКОЛОВСЬКОГО

(У 85-ту річницю уродин Маестро)

Маестро Зеновій Соколовський – архітектор, графік, реставратор, який присвятив життя українській архітектурі, культурі.

У багатьох із його покоління були змінені дати народження (іноді так складалося випадково, зчаста – з політико-безпекових чи родинних міркувань). За документами він народився 23 червня 1941-го в Олієво-Королівці на Городенківщині (там пройшла частина його дитинства, навчання у початковій школі).

Маестро Зеновій Соколовський

Насправді ж його уродини були у Гошеві (що символічне), на тій же Станиславівщині, у священничій родині отця Богдана Соколовського – 4 квітня.

Раннє дитинство він провів у Гошеві.

З. Соколовський. Церква Святого Іллі (1895 р.). Село Яблуниця

Галицьке національне відродження ХІХ століття, що безпосередньо лучилося з добою бідермаєру, ґрунтувалося на традиціях греко-католицьких священничих родин, а далі й нової української галицької інтеліґенції. Прадід Зеновія Соколовського отець Лев Польовий – із когорти тих бідермаєрних діячів: посол до Галицького сейму, один із засновників Товариства «Просвіта». Зрештою, родовід мистця досліджено до 1760 року.

Батька Зеновія, о. Богдана Соколовського, за відмову перейти до московського православ’я у 1947 році було заарештовано і заслано у російські концтабори. Щоби уникнути вивезення і заслання, його дружина Марта Соколовська (з дому Лабач) і троє дітей роз’їхалися по родині. Так Зеновій опинився в Олієво-Королівці, де зміна дати і місця народження врятували його від виселення услід за батьком.

З. Соколовський. Церква Святого Благовіщення у Коломиї (1587 р.). Гуцульська школа (папір, перо, туш)

У 1952-му родина з’їжджається до Коломиї на дальше спільне проживання, де у 1958 році Зеновій завершує середню освіту у школі №1 – колишній Коломийській чоловічій ґімназії. З юних літ він захоплювався мистецькою фотографією.

Кінотехнік. 1959 рік

По закінченні Львівської республіканської школи кіномеханіків і служби у війську (1959–1963 роки) навчався у Львівській політехніці на спеціяльності «архітектура» (1963 – 1968 роки). Тут він познайомився з майбутньою дружиною, теж архітектором Софією Стадник. Вона – з давнього театрального роду Стечинських та Стадників.

Софія Стадник, майбутня дружина Зеновія Соколовського, студентка Львівської політехніки

З дружиною Софією у Соборі святого Петра. Вічний Рим

З. Соколовський. Оперний театр у Львові

Захоплення і таланти батьків живуть і в дітях. Найстарший син Михайло Соколовський, який закінчив Львівський медінститут, змалку навчався у музичній школі, а потім у дитячій художній школі. Донька Олена Соколовська, випускниця Львівської академії мистецтв, нині вже відома малярка як в Україні, так і в Хорватії. Наймолодша донька Дарія Павлешен – випускниця Львівського та Заґребського університетів – нині доцент катедри української мови і літератури Заґребського університету, перекладач української літератури хорватською. Її екскурсії й оповіді про архітектуру Заґреба, порівняння з архітектурою Львова та Івано-Франківська стали для мене захопливими історіями й мандрівками хорватською і галицькою сецесією, означенням єдности цього літературного, архітектурного культурно-історичного простору. Коли діти були малими, батьки часто їздили з ними по найцікавіших об’єктах області, в тому числі й об’єктах, які реставрувалися за участі їхнього батька Зеновія (замки, палаци, церкви).

З. Соколовський. Руїни замку Беневського у Надвірній (папір, перо, туш)

Після студій у Львівській політехніці – праця в Івано-Франківському обласному відділі у справах будівництва й архітектури. Зеновій Соколовський був і старшим архітектором, й інспектором з охорони пам’яток архітектури.

З. Соколовський. Церква Святого Миколая (1760 р.). Село Сливки, Долинщина (папір, перо, туш)

Саме тоді приходить його зачарування графікою. Вона стає однією з можливостей утривалити, увіковічнити насамперед сакральну архітектуру Галичини, врятувати бодай у зображеннях те, що цілеспрямовано й планово намагалася знищити, зруйнувати окупаційна влада.

На площі бана Єлачіча. Заґреб

Як видається, на Прикарпатті – на межі Бойківщини, Опілля, Гуцульщини й Покуття – немає жодного палацу, замку, історичних сакральних споруд, якими б не займався він як архітектор, які б не увійшли до його збірки графічних робіт. Багато з цих споруд (особливо сакральних) існують нині лише у його рисунках чи графічних авторських реконструкціях.

З. Соколовський. Друга міська ратуша Станиславова. Спроба реконструкції

Ось історія однієї з його реконструкцій. 1868 року в Станиславові на початку сучасної вулиці Чорновола на відкритому вогні варили мармуляду. Через необережність вогонь перекинувся на сусідні дерев’яні будинки та охопив дільницю центральної частини міста. Якраз тоді і загорілася Вірменська церква Непорочного зачаття Діви Марії на тодішній вулиці Миколая Антоневича. Який вигляд мало завершення Вірменської церкви, нині невідомо. Зеновій Соколовський запропонував свою версію (яку тут подаємо).

Авторська реконструкція З. Соколовського Вірменської церкви у Станиславові до «мармулядової» пожежі 1868 року

Найчастіше його графічні роботи народжувалися із принагідних чи й запланованих ескізів, штрихових окреслень історичних чи сакральних будівель, які надалі перетворювалися на довершені графічні роботи.

З. Соколовський. Вежа Корнякта, Львів

У його біографії був факт, який є особливим прикладом того, як у Совєтському союзі руйнували сакральні споруди як питомі елементи українського культурного простору. Це був час правління Льоньки Брежнєва. У Космачі на Косівщині Зеновій, працюючи на посаді інспектора з охорони пам’яток в обласному відділі в справах будівництва й архітектури, намагався урятувати від руйнації церкву Святої Параскеви і вніс її до реєстру пам’яток. Однак ця церква мала неблагонадійну історію: у ній українські повстанці освячували зброю проти російських окупантів. Інспектора звільнили.

Як і багато інших сакральних споруд, цю церкву пізніше було навмисне знищено – спалено.

З. Соколовський. Церква (1753 р.) Святої Параскеви-П’ятниці (Довбушів храм) у селі Космач. Згоріла у 1980 році (папір, перо, туш)

Маестро Зеновій Соколовський поруч із Вінсентом Ван Ґоґом

З 1979 року він розпочав працю у Львівському реставраційно-проєктному інституті «Укрзахідпроєктреставрація» – архітектором, далі головним архітектором проєктів, пізніше директором Франківської філії інституту. Був керівником, співавтором та учасником проєктів ремонту та реставрації десятків пам’яток архітектури – від одних із найдавніших храмів Галичини: кам’яної церкви ХІІ століття Святого Пантелеймона біля Галича, Святого Благовіщення в Коломиї, церкви Зіслання Святого Духа в Рогатині (з винятковим ренесансно-бароковим іконостасом) до Коломийської ратуші, Пнівського замку Куропатвів біля Надвірної, замку Беневського у селі Раковець і замку Чарторийських у Чернелиці на Городенківщині, Митрополичих палат та княжої криниці у Крилосі біля Галича.

З. Соколовський. Церква Введення у храм Пресвятої Богородиці (1783 р.) до переміщення у село Тисів Долинського району

Два десятиліття він був доцентом Івано-Франківського університету права імени короля Данила, навчав студентів-архітекторів теорії проєктування й будування будинків і міст, у яких зручно було б жити. Наснагою для цього було місто Станиславів, яке будували більше трьох із половиною століть тому за принципом творення ідеальних міст. Подібні риси – в ідеального міста Замостя, збудованого на кілька десятиліть швидше. Ця містобудівна ідея (від часів архітекторів Франческо ді Джорджо ді Мартіні та Вінченцо Скамоцці) мала б забезпечити гармонійне поєднання усіх найважливіших питомих рис урбаністики – від безпеки її мешканців до зручности й поєднання з ляндшафтними особливостями.

Два десятки літ тому він зі студентами-архітекторами займався розкопками біля брами Потоцьких в Івано-Франківську – на тому місці, де до 1670 року були мур, вал і рів Станиславівської фортеці. Тоді було знайдено на метрі квадратному 34 ядра – свідчення кривавости воєн минулого. Вислідом цього наукового та історично-археологічного пошуку став його власний план-реконструкція Станиславівської фортеці у 1672 році.

З. Соколовський. Гіпотетична реконструкція (2012 р.) Станиславівської фортеці (на період ХVII століття)

Як розповів сам Маестро, до спорудження адміністративного будинку на вулиці Грушевського в Івано-Франківську існували залишки мурів Станиславської фортеці. Вони, на жаль, були знесені, але перед знищенням він їх зарисував.

З. Соколовський. Південно-східний мур Станиславівської фортеці, зруйнований у 1978 році

Архітектор-реставратор Соколовський десятки літ був зберігачем цієї урбаністичної традиції в Івано-Франківську, намагався навчати своїх наступників принципів ідеального міста, заснованого на традиції й достосованого до сучасних викликів. Цей досвід так мав би придатися Україні, коли від ворога буде звільнено зруйновані й зрівняні з землею московитами міста і села!

Площа цісаря Франца Йосифа у Станиславові (нині – майдан Шептицького) (папір, перо, туш)

З. Соколовський. Скит Манявський (Папір, перо, туш. 1998 р.)

Прикметною рисою його як викладача було те, що студенти, скорочуючи його ім’я, називали його поза очі З. Б. – (ЗеБест – «найкращим»).

Доля подарувала мені великодній день життя, який я провів у розмовах із ним у Заґребі й у тодішньому помешканні Соколовських під столицею Хорватії. Цей дім наповнений книгами, мистецькими світлинами, колекцією картин та графіки. Після розмов із Маестро я почав звертати увагу на силуети веж на кутових будинках міст – особливо сецесійних – у Заґребі, Любляні, Ґраці, Любліні, Львові, бо він розповів мені, що колись мав мрію і навіть започаткував її виконання у пропозиції створення проєкту відновлення в Івано-Франківську всіх втрачених веж.

При цих розмовах я довідався, що дружина пана Зеновія Софія – теж архітектор, член Національної спілки архітекторів та Національної спілки художників України. Вартувало б колись написати і про її працю. Із запроєктованих нею біля 130 об’єктів як в області, так і далеко за її межами є і різні пам’ятники, і меморіяльні дошки, і художнє оформлення як екстер’єрів будинків, так і інтер’єрів приміщень різного призначення. Особливе місце в її доробку займало художнє оформлення інтер’єрів адміністративного корпусу комбінату «Азовсталь» у Маріуполі. На жаль, очевидно втрачених через війну й окупацію московитами Маріуполя. Як спогад про цю роботу залишилися тільки проєкти та фотографії, виконані після завершення робіт.

Мистецьке оформлення Адміністративного будинку “Азовсталі” (Маріуполь, 1997 р.). Проєкт інтер’єрів – архітекторка Софія Соколовська

Архітектор Софія Соколовська, 1997 р. Азовсталь

Зауважу, що у малярському доробку Зеновія Соколовського не тільки графіка, але й акварелі, літографії, акватинти. У цих творах живуть і будівлі, які ще існують нині, а водночас і втрачені через війни, лихоліття, свідоме нищення зайдами шедеври галицької архітектури.

Церква Різдва Христового (1832 р.). Село Підгір’я, Богородчанщина (папір, туш, акварель)

У 2002 році разом із колегами-архітекторами він отримав Державну премію України в галузі архітектури – «за реґенерацію центральної історичної частини міста Івано-Франківська».

З. Соколовський. Різдво (літографія). Вітальна поштівка

Нині він живе і продовжує займатися графікою у Хорватії, в місті Веліка Гориця, що біля Заґреба (столиці Хорватії), місті, яке завжди, як і Любляна (столиця Словенії), бачилися мені близькими (архітектурно, архітектонічно, настроєво, стилістично) до міст Галичини – Львова, Дрогобича, Чорткова, Івано-Франківська, Коломиї, Снятина… Далеко від рідної землі мистець щодня продовжує малювати.

З. Соколовський. Дзвіниця (1678 р.) церкви Святого Юра у Дрогобичі (папір, перо, туш)

З. Соколовський. Каплиця Зраненого Ісуса. Плесо побіч міста Велика Гориця, Хорватія (папір, перо, туш)

За кілька тижнів в Українському домі в Заґребі відкриється виставка творчих робіт Маестро Соколовського. Вона, переконаний, буде ще одним свідченням того, що його мистецтво є непересічним набутком української культури.