На фото штурмовики Віленської бригади АК, які брали участь у Варшавському повстанні. Веде їх орденоносний підпоручик Ромуальд Райс «Бурий». Особа ця легендарна і шанована й досі у Польщі. Незважаючи на те, що вже за два роки він став злочинцем.
В січні і лютому 1946 р. його відділ влаштував криваву пацифікацію сіл на Підляшші. Всі ці села були православні. Вбито тоді було 79 цивільних осіб, в тому числі жінок і дітей. П'ять сіл було частково або повністю спалено.
Почалося все з того, що в Залєшанах загін Бурого став конфісковувати у господарів харчі і пашу для коней. Господаря, який відмовився віддати їм овес, застрелили. Після цього Бурий наказав селянам зібратися в одній із хат. Коли вони зібралися, його вояки застрелили одного дорослого чоловіка і одного підлітка. Опісля бандити замкнули двері й підпалили хату з людьми. Коли люди стали тікати через вікна, вояки стріляли по них. Убито було 16 осіб. А відтак вони спалили решту хат. Польський історик Яцек Боґдановіч уточнює: «В одному з будинків живцем згоріла семиденна дитина. Григорія Леончука застрелили, коли він намагався винести з палаючого будинку своїх трирічну та шестимісячну дітей. Дітей також розстріляли. Сусіднє село Вулька Виґоновська також було спалено, а двох його мешканців розстріляно. Усі загиблі були православними християнами білоруського походження».
Насправді то були так звані «тутешні», які розмовляли підляською говіркою української мови і здебільшого носили типово волинські прізвища на -чук. Коли Бурий допитував окремих селян, хто вони за національністю, ті не знали, що відповісти, єдине, в чому були одностайні – це їхня віра. Але православ'я означало для них смерть.
Через два дні Бурий наказав знищити наступні православні села. Сценарій всюди був той самий: зганяли людей до якоїсь хати, замикали і підпалювали, а тих, хто намагався втекти, розстрілювали або кидали назад у полум'я.
Хати католиків і сусідні банда не палила, аби вогонь не перекинувся на дім, в якому мешкали католики. Далі черга прийшла на село Шпаки. «Від куль і полум'я загинуло семеро людей, зокрема 18-річна Марія Петручук, яка захищалася від зґвалтування», – пише Боґдановіч і додає, що в усіх тих селах банда Бурого розповсюджувала листівки з наказом православним негайно виїжджати до СССР. При цьому він переконує, що жертвами були поляки «білоруського походження».
«Останнім кривавим актом цієї кількаденної різанини став розстріл 30 фурманів. Щоб пришвидшити пересування, Райс-Бурий реквізував десятки селянських возів і змусив їхніх власників допомагати своєму підрозділу. Коли цей вид транспорту більше не був йому потрібний, він наказав звільнити всіх католицьких фурманів, а решту 30 чоловіків побили, відвели групами до лісу і розстріляли. Розстрілювали зблизька, в потилицю, за перевіреними методами НКВД. Тіла кидали до землянок з часу війни і накривали гілками. Найстаршому з убитих було 56 років, наймолодшому – 17».
Усі ці жертви не мали жодного стосунку до військових формувань, не мали зброї, більше того – вони під час війни допомагали аківцям. На Підляшші не діяли білоруські партизани, там не було загонів УПА. Аківцям не загрожувала жодна небезпека. Отже, то була етнічна чистка, щоб змусити місцеве населення виїхати до СССР.
Боґдановіч при цьому всьому не стримується, щоб і не прибрехати. Мовляв, методи Бурого були такі самі, як і в УПА. «Тільки забивання сокирами і вилами не було. І не було вішання дітей на плотах або деревах». Тут очевидна ахінея. Якщо мова про УПА, а є ж тисячі упівських світлин, то де там хтось бачив сокири і вила? Повішені діти з'явилися лише на сфальшованих знимках, а на тій уже легендарній взагалі стосувалися циган. Якби були справжні фотки, то не треба було б фальшувати.
В епоху фотографії «мальчікі в трусіках» можуть фігурувати лише в народних фантазіях. Тому й образ розіп'ятого священника в тюрмі на Лонцького у червні 1941 року – це теж людська фантазія, бо на жодній світлині його нема. А таке в першу чергу мали б зафіксувати. Щойно недавно почав це аналізувати, а коли писав «Танґо смерті», то таки піддався фольклорній фантазії, яка переказувалася з вуст у вуста.
Але вернімося до Бурого. В листопаді 1948 р. його заарештувала Служба безпеки. Героя не тортурували, ні до чого не змушували. Але цей легендарний, орденоносний і найхоробріший командир Армії Крайової якось відразу погодився співпрацювати з СБ в обмін на обіцянку звільнення.
Бурий у всьому признався, здав аківські архіви, розкрив усі контакти, настукав на своїх підлеглих, яких одного за другим теж схопили. А крім цього ще й звинуватив їх у власних злочинах, приписавши усі ті масакри, які творив на Підляшші. Більше того: з готовністю заявив, якщо його звільнять, передасть СБ членів вищого керівництва АК. Лише у травні 1949 р. Бурий зрозумів, що СБ ніколи його не звільнить, і почав частково відкликати свої попередні заяви.
Процес над ним розпочався у вересні 1949 р., його звинувачувало понад тридцять свідків. І не лише православні, а й поляки. Виплили й інші злочини: розстріл литовських полонених. А тут уже про конфесію не йшлося? Його розстріляли 30 грудня 1949 в Білостоку.
Цікаво, що до недавнього часу Бурий вважався бандитом і ніхто про нього широко не згадував. Але в 1995 р. суд скасував смертний вирок Райсу і реабілітував, бо вся його діяльність – «це боротьба за незалежну Польщу!» Родичі Бурого і деякі його підлеглі навіть отримали значну компенсацію. А що отримали родини замордованих підляшан? «Вухо від оселедця», як казав герой фільму «Ва-банк». Більше того, їх звинуватили в співпраці з комуністами, тож вони отримали заслужене покарання. Навіть замордовані діти. Всі вони були прислужниками режиму. Тому й дозволу для ексгумації і встановлення пам'ятника не давали.
Однак Інститут національної пам'яті не погодився з таким трактуванням. У 2005 р., після кількох років розслідування, він дійшов висновку, що «вбивство візників і пацифікація сіл становили злочин геноциду, невиправданий у боротьбі за незалежну польську державу». Це, звісно, обурило правих політиків та істориків. Коли до влади прийшов PiS, їм вдалося поміняти очільників ІНП, і в 2019 р. інститут заспівав іншу коломийку, опублікувавши заяву, в якій оскаржував результати розслідування 2005 р. Жодних нових документів чи зачіпок надано не було, але ІНП відверто захищав Бурого. Як і Кароль Навроцкі, який через два роки очолив інститут.
Інститут дійшов висновку, що то не був геноцид, бо Бурий «міг спалити не п'ять, а набагато більше білоруських сіл»! Тобто це доводило, що він «діяв не з наміром знищити білоруську громаду»!
Нормальний аргумент. Треба взяти собі на озброєння. УПА теж могла вбити справді пів мільйона поляків, як стверджують окремі істерики, але ж не вбила!
Бурого взяв під своє крило Навроцкі. І теж стояв на тому, що Бурий боровся з комуністами, але часом... часом «бруталізував методи боротьби і виконував вироки смерті». Це, звісно, маячня, бо жодних вироків смерті на селянах не було.
Коли окремі журналісти скритикували реабілітацію Бурого і виступили проти маршу Проклятих вояків, редактор часопису «Glaukopis» Войцєх Мушиньскі вибухнув гнівом: «Журналісти, які звинувачують капітана Ромуальда Райса у нібито геноциді, не мають жодного уявлення про історію чи те, що насправді сталося в Більському повіті в 1946 р. Ці події, всупереч нав'язливому наративу комуністичної пропаганди і сучасного "виправлення" історії, не були етнічними чистками, а також не мали релігійного чи навіть націоналістичного підтексту. Вони були результатом виключно антипольських та прокомуністичних настроїв частини православної/білоруської громади в цьому районі». Він також зазначає, що жінки і діти не були цілями підрозділу капітана Райса, а радше випадковими жертвами, «які загинули внаслідок отруєння чадним газом та пожежі».
Ну, і, звісно, він також засумнівався в компетенції журналістів і завершив чисто по-ідіотськи: «Je suis Bury!»
17.06.2026