Художник Дмитро Коваль: «Справжнє мистецтво актуальне завжди, бо воно говорить про вічні цінності, людську душу та філософські сенси, які не застарівають через рік чи два»
Цього року в творчому житті молодого митця, завідувача кафедри живопису та образотворчих дисциплін Київського національного університету технологій та дизайну Дмитра Коваля відбулося кілька знакових подій: у лютому він презентував франко-українське видання альбому своїх творів «Береги закоханих», навесні відбулася його персональна виставка «Голос першоцвіту» (цей проєкт, маємо надію, надалі подорожуватиме містами України і буде представлений також у Львові), нещодавно в приміщеннях Маріупольського державного університету в Києві було розгорнуто експозицію «Дмитро Коваль і учні», а буквально днями Дмитра Коваля було запрошено взяти участь у пленері і бути почесним гостем на відкритті Художньої галереї в Бородянці Київської області.
— Пане Дмитре, розкажіть, будь ласка, про роки навчання і ваше становлення як художника. Хто з педагогів за фахом, як ви вважаєте, дав вам більше? Як формувалися ваші творчі методи?
— Роки навчання для художника — це завжди період накопичення не лише технічних навичок, а й формування світогляду. Моє становлення відбувалося на стику поваги до класичної, фундаментальної школи та нестримного бажання знайти власну мову в мистецтві. Академічна база в НАОМА дала мені міцні крила: розуміння форми, архітектоніки полотна, пластики та кольорових співвідношень. Це той фундамент, без якого неможлива справжня свобода самовираження.
Якщо говорити про педагогів за фахом, то кожен із майстрів, з якими мені пощастило працювати, заклав свою цеглинку в мою творчу особистість. Хтось навчив мене бачити велику форму, хтось — відчувати найтонші нюанси світлотіні, а хтось передав головне: безкомпромісну відданість своїй справі та фанатичну працездатність. Найбільше мені дали ті наставники, які не намагалися зробити з мене свою копію, а навпаки — спонукали до внутрішнього діалогу, допомагали виявити власну індивідуальність і вчили мислити масштабно, категоріями вічності, а не миттєвої кон'юнктури.
Д. Коваль. Дари весни. 2023
Формування моїх творчих методів — це еволюційний і водночас глибоко внутрішній процес. Почавши з міцної класичної школи, я відчував, що мені затісно в межах чистого реалізму. Мене завжди приваблювали імпресіонізм та символізм, де колір і світло є не просто засобами фіксації реальності, а провідниками емоцій, душевних станів та філософських концепцій.
Саме цей пошук привів мене до пуантилізму та дивізіонізму. Для мене це не просто технічний прийом чи механічне розкладання кольору на крапки й мазки. Це моє сприйняття світу. Світ навколо нас складається з мікрочастинок — атомів, світлових квантів, миттєвостей, людських почуттів. Коли я наношу ці чисті, окремі мазки на полотно, я ніби синтезую реальність заново, змушуючи глядача ставати співавтором: його око саме з'єднує ці крапки, народжуючи живий, вібруючий образ. Мій метод сформувався як синестезія академічної майстерності, колористичної сміливості та глибокого символізму, де за кожним пейзажем чи сюжетом завжди стоїть прихована філософська притча.
— Можна сказати, що найбільше на вас вплинула творчість імпресіоністів та пуантилістів? Також ви вважаєте, що дуже важливу роль у розвитку мистецтва відіграла творчість митців барбізонської школи, а що саме ви відкрили для себе в «барбізонців»?
— Так, безперечно. Творчість імпресіоністів та пуантилістів стала для мене потужним імпульсом. Саме у них я перейняв це захоплення світлом, вібрацією повітря та сміливістю колористичних рішень. Пуантилізм взагалі став основою мого авторського методу, де роздільний мазок — це не просто техніка, а спосіб філософського переосмислення буття.
Щодо барбізонців, то їхня роль у світовому мистецтві справді фундаментальна, адже саме вони вивели художників із задухи майстерень на повне світло, на пленер, і навчили бачити цінність у простому, неприкрашеному мотиві.
Д. Коваль. Пейзажна алея. 2023
Для себе в творчості майстрів Барбізонської школи я відкрив кілька надважливих речей.
Насамперед магію "живого" пейзажу. Вони першими довели, що природа є самодостатнім сюжетом, який не потребує вигаданих німф чи історичних руїн, щоб бути величним.
Далі – тонкий психологізм та настроєвість. Мені надзвичайно близьке їхнє вміння передавати не просто фізичний стан природи (туман, світанок чи сутінки), а її емоційний відгук у душі людини. Це чистий живописний роздум.
А ще – культ світлотіні. Їхня дивовижна робота з м'яким, розсіяним світлом і глибокими тональними переходами — це те, що надихає мене й сьогодні, коли я шукаю баланс між академічною формою та емоційним станом на полотні.
— Вас надихають жіночі образи? Ви не лише пишете портрети, а й вигадуєте героїнь ваших картин? Чи впливають на вас в цьому літературні твори?
— Жіночий образ для мене — це одна з найнатненніших, сакральних тем. Але я майже ніколи не обмежуюся суто документальним копіюванням зовнішності. Навіть коли я пишу портрет конкретної людини, я шукаю в ній архетип, першооснову.
Більшість героїнь моїх картин — це вигадані, а точніше, викристалізовані моєю уявою образи. Вони народжуються на стику реальних спостережень, філософських роздумів та метафор. Для мене жіночність у мистецтві — це уособлення самої Природи: її чистоти, таємничості, здатності до відродження та незбагненної сили. Тому мої героїні часто існують у просторі символізму, де вони є голосом весни, світла чи кохання.
Д. Коваль. Жінка-Весна.
Література, безперечно, має колосальний вплив на цей процес. Поезія, класична проза, міфологія — це потужні каталізатори для уяви. Тексти дають мені не стільки готові сюжети, скільки емоційні коди, метафори та настрої. Буває так, що один влучний рядок або філософська притча запускають у голові ланцюгову реакцію: слово трансформується у візуальний образ, колір і мазок, і врешті-решт матеріалізується на полотні у вигляді нової художньої героїні.
— Розкажіть, будь ласка, про історію створення одного з ваших програмних полотен «Українська молитва».
— Твір «Українська молитва» (яке також має назву «Душі померлих») — це особлива, сакральна сторінка мого життя. Робота над цим образом розпочалася як мій дипломний проєкт у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де у 2016 році вона була визнана найкращим дипломом року та номінована на Золоту медаль Академії. Проте тема виявилася настільки глибокою, що переросла у цілий цикл творів, який я створював до 2017 року.
Головним визнанням для цієї серії стало те, що у 2018 році за цикл творів «Українська молитва» я став лауреатом Премії імені М. Дерегуса «За видатні досягнення в образотворчому мистецтві» в галузі живопису. Для мене як для художника це було надзвичайно важливо, адже ця державна премія імені видатного майстра, чия творчість є уособленням українського духу та високої культури.
Д. Коваль. Українська молитва. 2016
Історія цього полотна — це історія збірного образу, який викристалізовувався через внутрішній біль, переживання та події, якими дихала наша країна. Живопис тоді став для мене єдиним способом виразити ту суворість і водночас велич буття, які неможливо передати словами.
Технічно і концептуально «Українська молитва» синтезувала в собі все, до чого я йшов: міцну академічну школу, імпресіоністичне відчуття світла та пуантилістичну мову роздільного мазка. Кожна крапка на полотні — це ніби окрема тиха молитва, окрема згасла або народжена знову душа. Я прагнув створити мистецтво поза епохами, яке не підлаштовується під хвилинні тренди актуального арту, а нагадує про те, що життя є насамперед духовним виміром. Це розмова з Богом і з тими, хто відійшов у вічність, але продовжує тримати над нами небо.
Дмитро Коваль з музою Дар'єю Пустовіт на виставці "Першоцвіт".
— Можете розповісти про задум та його втілення у виданні альбому ваших творів «Береги закоханих»? Завдяки яким ініціативам вдалося видати альбом?
— Задум двомовного художнього альбому «Береги закоханих» («Les Rivages des Amoureux») визрівав давно і став логічним підсумком моїх багаторічних творчих пошуків. В основі концепції видання — ідея культурного містка між Україною та Францією. Мені хотілося продемонструвати європейській спільноті, як сучасний український живопис, спираючись на потужну національну академічну школу, може по-новому інтерпретувати традиції французького імпресіонізму, символізму та пуантилізму. Альбом задумувався не просто як каталог робіт, а як цілісний мистецький об'єкт, де філософський живопис веде діалог із поетичним і кураторським словом.
Втілити цей задум у життя та видати 62-сторінковий альбом у високій поліграфічній якості вдалося завдяки синергії кількох важливих ініціатив. Я дуже вдячний за роботу над цим альбомом дизайнерці і моїй музі Дар’ї Пустовіт та видавцю, меценату і колекціонеру Максиму Мельнику (видавництво «Софія-А»). Важливою складовою проєкту стала наша тісна співпраця з французькими колегами та колекціонерами, зокрема з мистецького осередку в Барбізоні — легендарного міста, яке надихає мене протягом усього творчого шляху. В альбомі використано цитати та відгуки наших французьких друзів, що підкреслює інтеграцію українського мистецтва в загальноєвропейський контекст.
Матеріал для альбому накопичувався роками під час творчих поїздок, а його вихід став можливим за підтримки меценатів та інституцій, які зацікавлені в культурній дипломатії та презентації українського бренду за кордоном.
Щодо презентації альбому, то вона відбулася 27 лютого цього року у стінах Бібліотеки імені Василя Симоненка в Києві. Це була надзвичайно тепла і водночас статусна подія. Проаналізувавши цей захід, я можу з упевненістю сказати, що він перевершив суто презентаційні рамки й перетворився на справжній вечір культурної дипломатії.
Було приємно бачити велике зацікавлення з боку дипломатичного корпусу, провідних мистецтвознавців, колег-художників та студентів. Особливої атмосфери презентації додало те, що наші французькі партнери (зокрема, П'єр із Барбізона) підготували спеціальні відеовітання, які транслювалися під час заходу. Це ще раз підтвердило, що навіть у такі складні часи мистецтво долає кордони, а "Береги закоханих" стали реальним інструментом народної дипломатії, який відкриває світові глибоку, філософську та сильну Україну.
— Чи є у вас улюблені поети? А самі ви пишете вірші або есеї?
— Зізнатися чесно – читаю рідко. Я з тих людей, які сприймають інформацію через зоровий фокус та на слух. Дуже полюбляю слухати різні аналітичні програми, історичні канали, тощо.
В дитинстві намагався писати вірші й навіть були думки та бажання видати невеличку книжку з моєю поезією. Однак все це залишилося на рівні дитячих мрій та побажань.
— Кажуть, що неможливо навчити художника творити так само, як неможливо навчити письменника писати. Якими методами ви користуєтеся, коли викладаєте вашим студентам? Які ідеї вам важливо донести до них?
— Я повністю згоден: навчити творити неможливо, але можна створити умови, за яких талант розквітне. Моя методика як викладача базується на трьох китах:
Синтез традиції та свободи. Я даю студентам залізобетонну академічну базу, але паралельно стимулюю їх шукати власну мову, руйнуючи страх перед експериментом.
Професійна практика з перших кроків. Я не просто теоретик — я залучаю молодь до реального артпроцесу. Організація масштабних спільних виставок (як-от наш проєкт «Дмитро Коваль та студенти») — це мій метод інтеграції майбутніх митців у професійне середовище.
Виховання самовідданої працездатності.
Головна ідея, яку я прагну донести: справжнє мистецтво — це не хвилинна кон'юнктура, а розмова з вічністю. Я вчу їх бути чесними з полотном, мислити масштабно, категоріями філософського символізму, і ніколи не ставати чиєюсь копією — навіть моєю.
Фрагмент експозиції "Дмитро Коваль і учні".
— Сучасні студенти більш допитливі ніж покоління вашого студентства? Тепер все більше створюють композиції за допомогою комп’ютерних технологій, навіть застосовують штучний інтелект. Чи дозволяють сучасні технології зберегти власну автентичність митцю?
— Сучасні студенти вельми допитливі, але вони інші — вони більш прагматичні, швидкі та інформаційно насичені.
Щодо технологій та ШІ: цифрові інструменти — це лише надсучасний пензель. Вони можуть прискорити процес чи розширити інструментарій, але самі по собі не створюють сенсів.
Технології дозволяють зберегти автентичність лише тоді, коли митець має міцний внутрішній стрижень, глибоку філософську базу та знає, що саме він хоче сказати світові. Якщо цього немає, ШІ просто знеособить автора. Власна автентичність завжди народжується в душі, а не в комп'ютерній програмі.
— Що би ви насамперед порадили студентам-митцям?
— Моя головна порада: виховуйте в собі невтомну працездатність і ніколи не зраджуйте власну ідентичність.
Художника робить художником не диплом і не технології, а міцний внутрішній стрижень, здатність проносити свій світогляд крізь будь-яку епоху та вміння мислити категоріями вічності. Навчайтеся, але шукайте свій унікальний голос. Будьте чесними перед собою і полотном: горіть своєю справою, трансформуйте власні філософські роздуми у візуальні образи й ніколи не намагайтеся стати чиєюсь копією. І головне – любіть і вивчайте довколишній світ! Художник це той, хто вміє перш за все спостерігати та глибоко відчувати.
— Розкажіть, будь ласка, про вашу нещодавню персональну виставку «Голос першоцвіту». Хто був куратором? Чи є бажання привезти цю експозицію в інші міста України, може до Львова?
— Персональна виставка «Голос Першоцвіту» («Holos Pershotsvitu»), що відкрилася цього березня в «Gallery 88» на Андріївському узвозі в Києві, стала для мене особливим, глибоко емоційним етапом. Концептуально експозиція була присвячена синергії жіночого образу та природи — темі духовного відродження, первісної чистоти та сакральної сили, яка в наші часи набуває особливого, гострого звучання.
Саме відкриття виставки перетворилося на справжнє свято української культури та вечір високого мистецтва. Мене неймовірно вразила і розчулила така кількість людей — за весь час роботи експозицію відвідали близько трьох тисяч глядачів. На вернісаж завітало надзвичайно багато поважних гостей: відомі майстри пензля, провідні мистецтвознавці, представники культурних інституцій, журналісти, а також мої колеги та студенти. Це було не просто офіційне відкриття, а живий, пульсуючий простір для спілкування, де кожен відчував єднання навколо прекрасного.
Презентація виставки супроводжувалася серйозними мистецтвознавчими дискусіями та чималою кількістю публікацій у пресі. Було відзначено, як мій авторський метод — пуантилізм та дивізіонізм — допомагає розкрити психологізм полотен, де кожен роздільний мазок працює на створення вібруючої, майже живої атмосфери. Кураторська група проєкту виконала колосальну роботу: архітектоніка зали була вибудувана так, що кожна картина — від камерного портрета-символу до монументального пейзажу — вступала в діалог із глядачем, ведучи його від однієї філософської притчі до іншої.
Щодо планів на майбутнє — так, бажання розширити географію проєкту є величезним. «Голос Першоцвіту» обов'язково має звучати в інших культурних центрах України. Подорож цієї експозиції до Львова — міста з неймовірною художньою атмосферою, особливим шармом та вибагливим, глибоким глядачем — є одним із наших першочергових кроків. Наразі ми з командою якраз ведемо перемовини та вже є домовленості щодо виставкового проєкту в стінах на мою думку наймасштабнішого та одного із ключових мистецьких осередків не тільки в Україні, але і на теренах Європи. Та наразі це невеличка інтрига.
Дмитро Коваль на виставці «Голос Першоцвіту» в «Gallery 88».
— Над якими творами працюєте нині: може задумуєте окремий проєкт або серію робіт? Чи плануєте виставки за кордоном?
— Безперечно, в наступні роки заплановано ряд проєктів за кордоном. Зокрема у країні – «батьківщині Імпресіонізму". Вже давно міркую над виставковим проєктом там. Та і з погляду логіки це досить доцільно, зважаючи, що деяка частина моїх творів вже давно знайшли місця у приватних колекціях і зібраннях саме у Франції. Якщо сказати без надмірної скромності, – я єдиний сучасний український живописець, твори якого мають окремий зал поряд із колекцією світочів світового імпресіонізму в місті Барбізоні, яке і стояло біля джерел цього великого світового стилю у мистецтві.
— Може, є пропозиції взяти участь в фестивалях сучасного мистецтва?
— Дивлячись, що саме мається на увазі під маркером "сучасного мистецтва". Адже, для мене це поняття має трошки глибший контекст і сприйняття. Для мене "сучасне" означає все, що є актуальне і вічне. Тому висновки напрошуються самі по собі. Так, я готуюся до деяких знакових акцій. Але це все в процесі та перспективі.
Дмитро Коваль із символічним дарунком від Маріупольського університету.
— Як ви ставитеся до поняття «актуального мистецтва»? Що слід робити митцю аби уникнути профанації? Гонитва за успіхом або плекання власного таланту: де шукати баланс?
— До поняття "актуального мистецтва" я ставлюся дуже стримано й виважено. Сьогодні цим терміном часто прикривають відсутність ремесла, глибини та елементарної академічної бази. Для мене справжня актуальність — це не слідування хвилинній моді чи намагання шокувати глядача пустим епатажем. Справжнє мистецтво актуальне завжди, бо воно говорить про вічні цінності, людську душу та філософські сенси, які не застарівають через рік чи два.
Щоб уникнути профанації, митцю потрібно насамперед мати міцну професійну основу та бути безкомпромісно чесним із самим собою та з площиною полотна. Профанація починається там, де зникає важка щоденна праця і з'являється бажання зробити "швидкий продукт" на потребу дня. Художник повинен постійно вдосконалювати майстерність, вивчати спадщину світових геніїв і не дозволяти суто кон'юнктурним трендам диктувати форму та зміст своїх творів.
Щодо балансу між гонитвою за успіхом та плеканням таланту — відповідь криється в правильній розстановці пріоритетів. Якщо художник ставить на перше місце успіх, гроші чи визнання, його талант швидко вигорає й перетворюється на тиражування. Але якщо ти фокусуєшся на плеканні власного дару, несамовито працюєш у майстерні, шукаєш свою автентичність і закладаєш у роботи глибоку філософію — успіх обов'язково прийде як логічний наслідок. Баланс тримається на внутрішньому стрижні: твоя творчість має орієнтуватися на вічність, а виставкова та соціальна активність — просто допомагати світові це побачити.
Д. Коваль. Натюрморт з іконою. 2023
— Чи є бажання поїхати десь попрацювати в резиденції для митців, а може створити власну резиденцію?
— Створення власної резиденції — це моя давня мета, до якої я йду абсолютно усвідомлено. Маючи досвід організації масштабних виставок, кураторських проєктів та формування творчого простору для молоді, я чітко розумію, як має функціонувати такий майданчик.
Це має бути не просто місце для пленерів, а потужний мистецький хаб, де молоді таланти зможуть працювати пліч-о-пліч із визнаними майстрами, отримуючи професійну підтримку та стимул для розвитку. Створення такої платформи є логічним продовженням моєї педагогічної та кураторської діяльності, спрямованої на інтеграцію українського мистецтва в широкий міжнародний контекст.
Щодо роботи в інших резиденціях — такий досвід завжди цікавий для обміну енергією. Завжди активно підримую різні подібні заходи і за можливістю постійно беру участь у виїзних резиденціях та творчих пленерах. Але через дуже активний і щільний графік часто вимушений відмовляти, – елементарний брак часу. Сьогодні мій головний фокус — це робота у власній майстерні та розбудова масштабних виставкових проєктів в Україні.
— Яка атмосфера важлива вам для натхнення? Може музика або навпаки тиша?
— Для мене атмосфера натхнення — це стан глибокої внутрішньої концентрації. Музика і тиша в моєму творчому процесі не протистоять одна одній, а парадоксально перетікають: музика для мене — це внутрішня тиша, а тиша — це своєрідна, ніжна музика.
Коли я працюю в майстерні над картиною, мені важливий саме цей резонанс. Музичні ритми або звуки природи допомагають відсікти зовнішній гамір, зануритись у себе і знайти той спокій, у якому народжуються чисті сенси й філософські образи. А коли навколо панує абсолютна тиша, вона ніколи не буває порожньою. Цей внутрішній діалог звуку та мовчання і є тією ідеальною атмосферою, коли народжується справжній живопис.
— Бажаю Вам творчих успіхів і здійснення задуманого!
Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця
Довідка:
Український художник Дмитро Вадимович Коваль народився 23 жовтня 1990 року в місті Хотині, Чернівецької області.
У 1998 році — навчання в Хотинській ДХШ.
З 2002 р. по 2007 р. – навчання в ДХСШ ім. Т.Г. Шевченка.
У 2007-2008 рр. відбулися дві першіперсональні виставки художника у галереї«Митець».
У 2009 році вступив до НАОМА (Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури) спеціалізація живопис (викл. В. Баринова-Кулеба, І. Ковтонюк, В. Виродова-Готьє).
З 2012 р. по 2016 р. – навчання у творчій майстерні станкового живопису професора, академіка, народного художника України В.І. Гуріна.
У 2016 році отримує диплом з відзнакою за поліптих «Українська молитва» та рекомендацію до асистентури-стажування, номінацію на золоту медаль АМУ.
Дмитро Коваль — член Національної Спілки художників України з 2017 року. Постійний учасник всеукраїнських та міжнародних виставок. Автор успішно експонується на виставках та аукціонах в Україні, Чехії, Німеччині, Франції, Канаді, Китаї, та ін. Учасник багатьох всеукраїнських та міжнародних пленерів.
Ім’я Дмитра Коваля широко відоме серед поціновувачів вишуканого мистецтва живопису. Д. Коваль — представник Київської живописної школи. Художник працює як в техніці олійного живопису, виконуючи бездоганно точні та продумані композиції, так і в інших живописних техніках. Також митець працює в галузі монументально-сакрального живопису.
У 2016 році брав участь у розписі філіал Києво-Печерської лаври. Як наслідок виходить серія робіт, кожна з яких унікальна і неповторна, насичена атмосферою духовного світосприйняття. В сучасному київському живописі він уособлює витриманий стиль, лаконічність та досконале володіння технікою.
Техніку живопису Дмитро Коваль гармонійно доповнює авторськими знахідками, використовуючи крім традиційних також і сучасні матеріали. Автор великих живописних серій та циклів: «Любов» (2012 р.), «Земля» (2013-2014 рр.), «Українська молитва» (2015-2016 рр.), «Містифікація кохання» (2017-2018 рр.), «Таємнича Україна. Нарис історії та сьогодення»(2019 р.), «Реквієм» (2019-2020 рр.).
Персональні виставки:
• 2007 р. «Спілка вільних художників» (галерея«Митець», м. Київ).
• 2008 р. «Спілка вільних художників. 2» (галерея «Митець», м. Київ).
• 2017-2018 рр. «В очікуванні сонця» (арт-галерея «Мануфактура», с. Ходосівка).
• 2018 р. «Сон» (арт-простір «Think Different», м. Київ).
• 2019 р. «Містифікація кохання» (арт-галерея«Мануфактура», с. Ходосівка).
• 2019 р. «Таємнича Україна. Нарис історії і сьогодення» (МВЦ «Музей історії міста Києва», м. Київ).
• 2021 р. «Таємнича Україна. Нарис історії і сьогодення» (Чернівецький обласний художній музей).
• 2021 р. «Таємнича Україна. Нарис історії і сьогодення» (Галерея мистецтв. м. Камʼянець-Подільський).
• 2021 р. «Таємнича Україна. Нарис історії і сьогодення» (Тернопільський обласний художній музей).
• 2021-2022 рр. «Таємнича Україна. Нарисісторії і сьогодення» (Заповідник “Замки Тернополя” м. Збараж).
• 2023 р. «Сни моєї любові» (Чернівецький Обласний меморіальний музей Володимира Івасюка), м. Чернівці.
• 2024 р. «Мирний сон…!» (Мистецький простір КНУТД), м. Київ.
• 2025-2026 рр. «Береги закоханих» (Бібліотека Імені Василя Симоненка), м. Київ.
• 2026 р. «Голос першоцвіту» (Галерея 88), м. Київ
• 2026 р. «Дмитро КОВАЛЬ та учні» (Маріупольський державний університет України), м. Київ
Роботи вирізняються оригінальністю задуму, високою духовністю, емоційною насиченістю, глибокою силою почуттів і надзвичайно професійним живописним рівнем образотворення. Творчість представлено в численних каталогах, журналах та періодичних виданнях.
Нагороди:
1. Премія ім. В.Пузиркова (серія творів«Любов», м. Київ, 2012 р.);
2. Премія ім. В.Шаталіна (твір «Всесвіт», м. Київ, 2013 р.);
3. Стипендія ім. М.Мурашко, 2014 р.;
4. Премія ім. В. Зарецького (твір «Кава-чай, м. Київ, 2015 р.);
5. Диплом I ступеню в номінації «Живопис» (Всеукраїнська виставка-конкурс «TalentEnergy Fest», м. Київ, 2016 р.);
6. Лауреат премії ім. М.Дерегуса «За видатні досягнення в образотворчому мистецтві» в галузі живопису (цикл творів «Українська молитва», м. Київ, 2018 р.);
7. Диплом II ступеню (Всеукраїнська трієнале живопису, м. Кременчук, 2018-2019 рр.);
8. Грант Президента України для видатних молодих діячів культури (м. Київ, 2019 р.)
9. Диплом Національної Академії мистецтв України «За вагомий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва» (м. Київ, 2019 р.).
10. Стипендія Президента України для молодих митців
11. Лауреат міжнародної виставки «Україна-Вьєтнам», присвяченої 30 річниці встановлення дипломатичних відносин. ( м. Київ, 2022 р.)
12. Лауреат Всеукраїнської трієнале живопису«Ню-арт». ( м. Кременчук, 2022 р.)
13. Лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені О. КОБИЛЯНСЬКОЇ. (м. Чернівці, 2023 р.)
14. Лауреат міжнародної мистецької премії імені Архипа Куїнджі (м. Київ, 2026 р.)
Чимало живописних творів стали власністю картинних галерей, музеїв та приватних колекцій в Україні та різних країнах світу. На даний час Д. Коваль викладає у ФКМД КНУТД, а з 2022 року очолює кафедру живопису та образотворчих дисциплін цього навчального закладу. За час викладацької діяльності виховав чимало талановитих фахівців, які вже працюють на теренах нашої держави.
10.06.2026