Прозахідна Вірменія отримала «історичну перемогу» на парламентських виборах. Чи є в країни шанс на євроінтеграцію? І на який рівень євроінтеграції?
Проєвропейська партія «Громадянський договір» прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна впевнено перемогла на виборах до Національних зборів республіки, які відбулися в неділю, сьомого червня. «Ми продовжимо шлях демократичних реформ, звичайно, за підтримки наших європейських партнерів, тому що Європейська Унія є нашим головним партнером у впровадженні демократичних реформ», – заявив Пашинян, вкидаючи свій бюлетень до урни в неділю зранку.
Впевненою перемогою на парламентських виборах, які забезпечили «Громадянському договору» монобільшість в Національних зборах (хоча дехто стверджує, що Пашинян прагнув здобути конституційну більшість) Вірменія зміцнила свій проєвропейський курс. Водночас вірмени продемонстрували, що готові давати рішучу відсіч російському впливу. Що вони прагнуть глибоких демократичних реформ, незважаючи на тиск з боку Москви та економічні обмеження, запроваджені Кремлем.
Курс Єревана на зближення з Європою нівроку розлютив Москву. Напередодні виборів диктатор Росії Володимир Путін неодноразово висловлював майже не завуальовані погрози. Путін прозоро натякав, що Вірменія може зіткнутися з кризою, схожою на ту, що в Україні, нагадавши, що проблеми Києва почалися з його зусиль щодо вступу до Європейської Унії. Він також відкрито лякав негативними економічними наслідками, якщо Вірменія продовжить віддалятися від Росії.
Зрештою за кілька тижнів до виборів Москва зробила ці загрози більш відчутними, запровадивши нові обмеження на імпорт вірменських товарів, зокрема вина, квітів, овочів, фруктів тощо. У відповідь Євроунія оголосив про пакет допомоги Вірменії на суму 50 мільйонів євро та пообіцяла сприятливіші умови торгівлі товарами, на які поширюються російські обмеження.
А ще зовсім недавно існувало переконання, що Вірменія – чи не найвідданіший сателіт Росії. Вважалося, що саме Москва й тільки вона гарантує безпеку країни і її сякий-такий економічний розвиток. Але з «оксамитової революції» 2018 року, на хвилі якої Пашинян прийшов до влади, часи змінилися. Ще більше вони змінилися після двох карабаських воєн 2020-го і 2023 року, внаслідок яких Азербайджан відбив у Вірменії спірну територію. Нагірного Карабаху. Але ця поразка пішла вірменам лише на користь, як ми бачимо. Принаймні залежність від Москви знизилися на порядок.
Після оголошення остаточних результатів виборів Нікол Пашинян заявив, що його проєвропейська партія «Громадянський договір» здобула «історичну перемогу». І далась вона не так просто, адже Росія не мала наміру так просто віддавати контроль над країною. Напередодні голосування вірменська влада заявила про арешт понад 40 осіб за підозрою у підкупі виборців, про розслідуванням масштабної схеми фальшувань, пов'язаної з опозиційною партією «Сильна Вірменія».
Тож доволі непросту перемогу правлячої партії Пашиняна «Громадянський договір» можна значною мірою розглядати як референдум щодо європейських устремлінь вірменського народу. А саме цього референдуму вимагали від Єревана Моква та її сателіти з ЄврАзЕС.
Вірмени чітко заявили, що дають Пашинянові суспільний мандат на реалізацію задекларованої політики зближення із Заходом аж до евентуального членства в Євроунії. Інше питання: коли це членство може настати і що це буде за членство?
Нагадаємо, що з моменту останнього розширення ЄУ за рахунок Хорватії (2013 рік) минуло вже понад 13 років. Таким чином можна стверджувати, що наразі Європейська Унія переживає найдовшу перерву у своїй історії щодо прийняття нових членів. Хоча бажаючих долучитися до Європейського елітного клубу не бракує. Утім старожили Унії вирішили, що наразі 27 країн-членів більш ніж достатньо. Треба спершу переварити їх і зрозуміти, куди рухатися далі. Тим більше, що зараз ЄУ переживає не найкращі часи після пандемії коронавірусу , міграційної кризи та на тлі двох важких воєн.
Ці всі 13 років Євроунія намагається реформуватися, вдосконалити систему ухвалення рішень, зробивши її більш ефективною і адаптивною до зміненої геополітичної та економічної ситуації. Тому наразі в елітного клубу Європи триває й ніяк не пройде певна фобія до прийняття нових членів.
Останніми роками окрему гілку євроінтеграції, а саме здобуття членства Україною і Молдовою, блокував колишній прем'єр-міністра Угорщини Віктор Орбан. Проте після поразки його політичної сила на квітневих виборах, «чинник Орбана» було знято з порядку ленного. Проте саму фобію розширення ще до кінця не усунуто. «Зелене світло» для прискореного приєднання Києва та Кишинева досі не увімкнуто. І хай вже не світиться «червоне», але «жовте» досі блимає, створюючи ситуацію стратегічної невизначеності.
За офіційними деклараціями підтримки розширення стоять поважні залаштункові заперечення як новіших членів, так членів-засновників ЄУ. А відкриття переговорних кластерів, як ми вже знаємо, потребує одностайного схвалення всіх 27 країн. Кожна з країн-членів може заблокувати процес або ще один етап на шляху до членства, як це робила орбанівська Угорщина.
Чи мала б така ситуація засмутити вірмен? Радше ні, ніж так. Справа в тому, що навіть позбавивши Росію деяких інструментів тиску, Вірменія все ще залишається досить поважно залежною від Росії: у енергозабезпеченні, торгівлі, економічній співпраці. І так просто відрізати все це не вдасться. Єревану доведеться пройти ще роки перехідного етапу, болісних реформ, щоб вийти на надійний рівень самостійності. Щойно тоді вже можна буде говорити про тісніше європейську інтеґрацію.
